Художній світ Романа Кракалії

Через деталі інтер’єру та екстер’єру читач може робити певні висновки. Наприклад, побачити нелегке життя олімпійця з твору «Святковий репортаж»: «В кімнаті металеве ліжко-розкладачка, два зужиті стільці, такий самий стіл…». Спортсмен дає інтерв’ю, і в нього виривається: «Африка — вона хоч і Африка, але нам до них, як…».

Торохтіння букв, шурхіт паперу, плюскіт води... — ніщо не залишається поза увагою письменника.

Не можна не помітити, що художній світ Романа Кракалії щедро насичений діалектами. Це — «гейби» (мовби), «дараби» (караван зв’язаних докупи плотів), «штрис» (середина річки), «шутер» (дрібна галька), «коци», «верети»... Для читачів Одещини вони здаються дивними, часом — незбагненними. Та для автора, який родом із Чернівців, вони є природними, рідними, навіть облюбованими. Чого коштують лише фрази:

«Мешти не пуцовані» (нечищене взуття), або «Настуню, дай му порцейку» (тобто просить чарочку налляти), або назва оповідання «На дарабі я сидів»…

Чуйність становить важливу складову таланту митця. Він чуйний до людської долі, до події, краси, кольору, форми. А тому підбирає вдалі порівняння: «важкими кроками, гейби на дерев’яних ногах», «брівки, наче ластів’ячі крильця в леті», «ступив до авдиторії, наче двері холодильника відчинив».

Деякі фрази набувають значення крилатих висловів: «Адже мовчання також має голос», «Не люблю в отарі ходити»…

Автор реагує на найменший порух природи. Вона — не просто тло, на якому розгортаються події, це — жива істота, яку люди мусили б перепросити «за поруйновані гніздів’я риб, за те, що вирубували ліси…». Митець відчуває порушення гармонії, але все одно захоплюється природою. Вона передає часто психологічний стан героїв: «Білі громофончики в’юнкої берізки взорували на нього з острахом», «Сумний вечір нечутно заходить у двір...».

Кожне із десяти оповідань у збірці несе своє емоційне забарвлення та смислову ідею. Так, у «Запорожанах» головні герої, непрохані гості весілля, передають читачеві свій веселий, дотепний настрій. У творі втілилися риси українців — гостинність, щедрість, уміння веселитися. Тож можемо погодитися з думкою Ліни Костенко, що література — це своєрідне дзеркало, в якому відображені риси народу, нації.

А в «Сороці-білобоці» письменник показує, які різні між собою люди. Деякі з них такі далекі від природи, що навіть ворону від сороки не вміють відрізнити. Натомість головний герой із смутком каже, що розуміє мову птахів, риб, а «Людей от не завжди можу зрозуміти».

У творі «Лимар» автор показує, чого могла коштувати власна думка в часи радянської влади. Вислів «Не люблю в отарі ходити» є ключовим і засвідчує життєву позицію самого письменника.

Любов і страх втратити коханого, який іде до війська, поєдналися в оповіданні «Як востаннє в житті». Напружені емоції вирують у «Видиві пустелі».

У книжці є й комічні епізоди, які викликають сміх: заснув, пишучи статтю («До столу трудящих»), провалена дошка під членом президії, який загримів на пюпітри та стільці музикантів («Лимар»), помста «босу» через могорич («Могорич»).

Емоційність оповідань за допомогою кольорів і форми вдало передає на обкладинці художник Сергій Савченко.

Уважний читач в особі головного героя помітить не лише письменника, а й журналіста, і мистецтволюба. У своїх творах автор розглядає картини, добре знається на творчості письменників, згадує улюблені коломийки. А як журналіст в оповіданні «До столу трудящих» розкриває свої найпотаємніші моменти професійної діяльності: «Рука завмерла над аркушем. Ще не знав, що так буде все життя: завжди рука з пером завмиратиме над чистим папером, й десять тисяч найліпших слів боротимуться: котре ж стане першим…».

Найліпші слова Романа Кракалії і досі боряться й оживають у його нових творах. Їх читають сьогодні і читатимуть, впевнена, у майбутньому, бо в них є головне — добро, чуйність, любов, філософія життя.

Ірина ТОМА,
член НСПУ.

Від редакції. Колектив «Чорноморки» щиро вітає колегу — знаного журналіста і письменника Романа Тарасовича Кракалію з Днем народження й бажає міцного здоров’я і завжди обирати з десяти тисяч найліпших слів оте перше — найліпше з найліпших.

І — коротке вітання від просвітянки Галини Сагатюк із Чорноморська, складене, як вона сама зізнається, у співавторстві з Т.Г. Шевченком:

Наш отаман Кракалія —
отаман завзятий.
Зібрав хлопців-журналістів,
пішов воювати.
Пішов воювати, Правду рятувати,
Від імперської облуди її відмивати.