Ігор ЛАДЕНКО: Театри не створюються, а народжуються

Перемоги на фестивалях, гастролі, аншлаги означають, що ці два запитання мають ствердну відповідь: «Так!». Театр уже переживає свій третій семирічний цикл. За цей час сам Ігор Ладенко встиг попрацювати і монтувальником у Харківському російському театрі імені О. Пушкіна, і бути актором, і викладати у Харківському ліцеї мистецтв, а також стати магістром театрального мистецтва після навчання на режисерській магістерці під керівництвом Валерія Фокіна при Центрі мені Вс. Мейерхольда та Школі-студії МХАТ (Москва). Хоча найважливішим для нього був, ввочевидь, його театр, у якому всю відповідальність він бере на себе. І за вибір п’єс, і за акторів, і за кількість поставлених вистав. До речі, їх не так уже й багато, але кожна — знакова.

Одна з найяскравіших рис Ігоря Ладенка — уміння творити, не спираючись на кумирів. Це не означає, що нема людей у театрі, якими він не захоплювався (окремої розповіді заслуговує захоплення Борисом Табаровським, мистецькою легендою Харкова і своєрідним хрещеним батьком «Театру 19». Ігор мріяв поставити з ним виставу, навіть знайшов п’єсу, на жаль, не судилося…), але його власна дорога проторена самопізнанням і внутрішньою одержимістю. Він ставить вистави, які не залишають глядачів байдужими і змушують згадувати про них інколи навіть через роки. «Емігрантів» С. Мрожека й досі пам’ятає вишуканий глядач. Вистава прожила 11 років. Це була перша постановка Ладенка. Щось було в неї вкладене справжнє. Всі були юні — і Сергій Бабкін, й Олег Дідик, і сам режисер. Можливо, вистава жила б і нині, якби з театру не пішов Сергій Бабкін. Ця вистава, створена на юній енергії, просто не могла «впустити» в себе іншого виконавця…

Першим значним успіхом театру справедливо вважається вистава «Павло I», поставлена у 2002-у, яка того ж року стала призером всеукраїнського фестивалю сучасного мистецтва «Культурні герої XXI століття» (Київ). Саме після неї колектив отримав свою назву «Театр 19» і свою сцену під дахом Будинку актора.

Далі було безліч інших нагород, які довелося б перераховувати довго, але не для цього Ігор Ладенко творив театр, утім, режисер вважає, що театри не створюються, вони народжуються. «Театр 19» народився у час, коли його прихильниками стали глядачі, яким перед тим відбили бажання ходити на вистави примусовими «культпоходами».

Як декларує колектив і його художній керівник: «Безумовно, «Театр 19» — театр глядацький. Не в тому розумінні, що задовольняє забаганки глядачів, а в тому — що хоче бути цікавим, корисним і потрібним їм. Альтернативність «Театру 19» щодо багатьох традиційних — не в епатуванні та здивуванні «новими формами». За формою він — цілком тради-ційний і позиціює себе як театр акторських індивідуальностей, у якому режисура намагається творити виставу перед-усім «через актора», формуючи яскравий та цікавий акторський ансамбль».

Склад театру зовсім невеличкий. Ігор Ладенко настільки цінує кожного, з ким йому доводилося працювати, що на сторінці «Театру 19» вказані не лише актори, які зараз працюють у ньому, а й ті, що творили колись. Театр не має технічних працівників — усі все роблять разом. «Театр 19», за словами Ігоря Ладенка, постав від потреби живого театру, театру, який хвилює і тих, хто його творить, і тих, хто його дивиться. Як тільки митцям стане нецікаво працювати й творити, а глядачеві — дивитися, то театр припинить своє існування. Але поки що такої загрози нема.

Театральний критик Павло Руднєв зауважив: «Театр Ігоря Ладенка — акторський, неінтерпретаційний, нетенденційний. Він не режисер ідей, він — режисер, який вірить у розбір п’єси як у біблію театру. Мабуть, тому робить вистави не так часто, як хотілося б усім. Режисер, налаштований на самозречення в роботі, розчиняється в акторах. Це речі, безумовно, позитивні: перед нами — ансамблевий театр».

Здається, уже настав час визнати, що «Театр 19» — не лише театральна візитівка Харкова, а й усієї України і, безперечно, окраса фестивалю «Молоко». За Ігорем Ладенком, театр — мистецтво елітарне, а «Звірячі історії» в тонкому виконанні молодих акторів, які з гумором і смутком розповідають нам про наші радощі, печалі, слабкості та недоліки, — спроба достукатися до наших зашкарублих сердець.

Галина КАНАРСЬКА.

Замість післяслова. Нагадаємо, у попередніх номерах «ЧН» (див. газети за 16 та 23 серпня) ми вже розповідали про натхненника «Молока», який проходить на майданчиках Одеського культурного центру (вул. Стуса, 2б/7), Михайла Журавля та його однодумця, члена журі фестивалю, україн-ського театрального діяча, режисера, театрознавця та музеєзнавця Олега Зайцева.

Нагадаємо також, що триває продаж абонементів на фестиваль. А для постійних читачів «Чорноморських новин» Михайло Журавель підготував приємний сюрприз. Десять шанувальників театру і нашої газети, які прийдуть першими, зможуть побачити кожну з вистав на головній сцені лише за 5 гривень (щоб отримати цей бонус, слід пред’явити передплатний абонемент щонайменше на три місяці).

«ЧН».