Сааремаа. Люди з острова

Пан Лаанет приймає нас у міській ратуші Курессааре. Він не лише один з очільників парламенту (Естонія — парламентська республіка, де президента держави обирає Рійгікогу), а й профі-поліцейський — за його участі відбувалося становлення сучасної естонської поліції. Знає службу зсередини і пройшов усі щаблі кар’єрної драбини.

— У вас може виникнути просте запитання: а що я, віце-президент парламенту Естонії, роблю тут? По-перше, я тут живу, а по-друге, я — депутат та член ради Сааремської волості. Це новація, що член парламенту одночасно може бути членом місцевої ради. Ми змінили закон і з минулого року це дозволено. У раді волості Сааремаа п’ять депутатів Рійгікогу. Сааремаа має найбільше в країні членів парламенту, які одночасно є і депутатами місцевої ради.

Про себе коротко. 20 років відслужив у правоохоронних органах: міліції, потім — поліції, а останніх 11 років — у парламенті. Впродовж двох років (2005—2007) був міністром внутрішніх справ.

Трохи історії. Реформувати органи влади ми почали одразу після відновлення незалежності у 1991 році. Попервах, звісно, вдавалося не все. Спочатку департаменти поліції, прикордонної охорони, громадянства і міграції були окремими відомствами. Із 2010-го їх об’єднали. Тепер це єдине ціле, яке довело на практиці свою ефективність — ніхто нікого не дублює і не перетягує каната, начальства також одразу поменшало.

— Чи не є це концентрацією влади в одних руках?

— Ні, адже вся влада — державна і належить лише державі, а не комусь там сторонньому. Між цими службами тісний зв’язок, а підпорядковуються вони винятково державі.

Отже, зміни почалися 2005-го, а через п’ять років усе запрацювало. Вимоги до майбутнього поліцейського такі: громадянин Естонії, не молодший 19 років, повна середня освіта, високий рівень володіння естонською мовою, відсутність судимостей і, звичайно ж, ретельна медична комісія. Претендентів багато, відбираємо найкращих.

Співробітник поліції не має права бути членом політичної партії, водночас поліцейський має право бути обраним до місцевої ради. Він може бути у партійному списку, але як позапартійний.

Із 2010 року в нашій поліції знову з’явилися звання. До того звань не було, введені вони для підвищення мотивації. Тепер це не лише посада, а й різниця у погонах. Вищі офіцерські звання присвоює міністр внутрішніх справ, а молодші — генеральний директор поліції.

Система нарахування заробіт-ної плати — вертикальна. Генеральний директор поліції отримує 5000 євро. Ця зарплата вища, ніж, наприклад, у депутата парламенту. Це — щоб він був незалежним і ніхто не міг вплинути на його рішення. А зар-плата поліцейського — близько 1500 євро. У 55 років поліцейський виходить на пенсію. Важливо, що це відбувається у тому випадку, коли він іде на пенсію з організації. Скажімо, у мене 27 років поліцейського стажу, але поліцейської пенсії не отримую, бо на пенсію виходив не з поліції. Є поліцейські, які виходять на пенсію в 55, але залишаються на службі як спеціалісти. Пенсійний вік для чоловіків цивільних професій в Естонії — 65 років, для жінок — 63.

Сьогодні рівень довіри до поліції в Естонії — 86%. Коли ми починали, у 2002-у (тоді я був префектом поліції Таллінна), рівень довіри до поліції становив 28%. Два роки по тому він зріс до 35%, й от уже кілька років поспіль рівень стабільний — 86%. Для порівняння: рівень довіри до парламенту трохи перевищує 50%.

Колись поліція (як і міліція) була каральним органом, але всю систему ми старалися змінити в такий спосіб, щоб вона обслуговувала громадян, а не карала. Пригадую дискусію, яка виникла, коли я був начальником поліції Таллінна. Ми навчали полі-цейських, наголошуючи, що людей треба обслуговувати. Тут один констебль встає і щиро запитує: «Пане начальнику, ну як же так — обслуговувати?». Я спробував пояснити, що обслуговування полягає в тому, що до людини ти маєш ставитися так само, як будь-який інший полі-цейський мав би ставитися до тебе. А от у разі непокори полі-цейському чи атаки на нього, то в законі чітко прописано, як він має діяти. Але це, однозначно, був дуже довгий шлях.

У нас є добровільна поліція, яка виникла 1994 року, її діяльність затверджена спеціальним законом. Сьогодні в країні — близько тисячі добровільних поліцейських, які у вільний час, без заро-бітної плати, працюють під керів-ництвом співробітників поліції. Помічник поліцейського є опорою поліції, він бере участь у превентивній роботі з населенням, у розшуку людей, допомагає розкривати правопорушення. Наприклад, у нас, на Сааремаа, до складу патрульного наряду входять один поліцейський та один доброволець.

— Чому громадяни вступають до лав добровільної поліції?

— Коли 2007 року була здійснена кібератака на Естонію з Росії, тоді багато-багато людей прийшли вступати до лав добровільної поліції. Сьогодні я також доброволець. Цієї суботи у нас буде фестиваль «Морські дні на Сааремаа». Там буде і презентація, де я пояснюватиму, як правильно рятувати людей, і показуватиму це на практиці.

У волості Сааремаа працює біля ста штатних поліцейських і півсотні добровольців. На острові фіксується десь 300—400 правопорушень на рік. В основному це дрібне хуліганство та крадіжки. Здебільшого порушниками є особи не місцеві. На Сааремаа один з найнижчих рівнів злочинності в країні.

А колись ми починали з того, що бензину не вистачало, машин не вистачало, європейські інспектори вказували нам на неналежні умови утримання

ув’язнених у наших тюрмах. Ми робили все комплексно. Покращуючи умови для ув’язнених, ми водночас покращували умови роботи для наших правоохоронців. Зараз, коли держава успішно розвивається, цих проблем дедалі менше. Є в нас у великих містах і муніципальна поліція, до її повноважень належить охорона власності, боротьба з порушниками паркування, неправильним вигулом тварин, тимчасове регулювання руху транспорту у випадку порушення дорожнього руху та низка інших дрібних порушень.

Жити в Естонії безпечно. Ось я, віце-президент парламенту держави, ходжу на прогулянку, куди забажаю, жодної охорони не маю, я її не потребую. На прийом до мене в мерію можна потрапити в прийомний день, усі знають мій номер телефону, мені часто телефонують, і на дзвінки я зазвичай відповідаю.

І приклади з власного досвіду. Якось аж на три тижні я поїхав до Таллінна, забув закрити на ключ свою трикімнатну квартиру в Курессааре, але сусіди вирішили наглядати, не повідомляючи мені, і ніхто чужий не посмів скористатися незамкненими дверима. А моє авто вдень завжди відчинене, і ключі нерідко в машині залишаю, нема потреби її замикати. Чимало мешканців Сааремаа у ХХІ сторіччі, коли йдуть з дому, щоб не замикати своє помешкання на ключ, як у давнину, кладуть коло вхідних дверей мітлу. Сусі-ди бачать мітлу і знають, що вдома наразі нікого нема.

— І все ж, навіщо депутатові парламенту бути ще й депутатом місцевої ради?

— Якщо ти засідаєш лише у парламенті, то маєш дуже приблизне уявлення про те, що відбувається на місцях. У мене є зв’язок і з парламентом, і з місцевим життям. Як це суміщати? Парламентські сесії відбуваються з понеділка по четвер три тижні на місяць. Упродовж четвертого тижня і по п’ятницях я працюю в раді Сааремаа. 80% депутатів парламенту Естонії сьогодні є депутатами місцевих рад. Це приносить користь суспільству.

* * *

Схожий на середньовічного супергероя Арго Кірс зустрічає нас у стародавньому костюмі. За базовою освітою він — педагог, викладав хімію в школі, був завучем, звідти пішов у політику, обирався депутатом і навіть мером Курессааре, але кілька років тому втілив свою давню мрію і створив Центр середньовічної культури «Арчібальд». Сюди приїжджають туристи з Естонії, із сусідніх Фінляндії та Латвії, а також з далеких країн. Окрім екскурсій, за додаткову ціну, тут можна організовувати свята і вечірки для окремої компанії.

Арго демонструє всілякі давні речі під тиху середньовічну музику. Його експозиція розташована у кам’яній будівлі, якій понад 200 років. Тут є зала з різноманітною зброєю, середньовічна камера тортур, примірочна зі старовинним одягом та майстерня. А на подвір’ї — тир для стрільби з лука, арбалета, місце для метання сокири, криниця з унікальною зоною для стародавніх водних забав, діюча каменеметальна машина. Цікаво оглянути кузню, столярну майстерню. Господар також пропонує своїм гостям різноманітні ігри тих часів на спритність та кмітливість.

Пан Кірс розповідає, що зазвичай у кімнаті тортур люди бувають десь зо дві години, але минулого року одна сім’я з Москви провела там цілих п’ять годин і вийшла дуже задоволеною.

А в залі зі зброєю експонати не те що можна — необхідно чіпати! Така концепція цього дивовижного закладу, господар наполягає. А тут — різноманітні мечі, списи, кинджали, багато видів лицарських обладунків і всілякого іншого добра.

Вдягаю на голову лицарський шолом, закриваю забрало, дивлюся на світ крізь вузьку шпаринку, беру в руки великого важкого меча. То — моя дитяча мрія, відтоді, як в 11—12 років «поїдав» твори видатного Вальтера Скотта. Збулося!

* * *

У центрі Курессааре, на березі водойми, є культовий дерев’яний, пофарбований у ніжні біло-зеленаві тони, ресторан «Куурсаал», який зберігся без змін із кінця ХІХ століття. Він великий, світлий, в інтер’єрі — багато дзеркал та живих квітів. Персонал — вишколений і ввічливий, обстановка — шляхетно-консервативна. Окрім ресторації з оркестром і, звісно ж, танцями, колись тут показували німе кіно, у менших приміщеннях грали в більярд і, не виключено, в покер та преферанс. Тут збиралося поважне товариство. Прекрасні дами на своїх тендітних плечах з недбалою легкістю демонстрували останні новинки паризької і, напевно, ризької мод. І кавалери, певна річ, були галантними, в сніжно-білих сорочках і чорних фраках. Таких закладів у приморських містечках Естонії колись було багато.

Господар «Куурсаала» — Тоомас Лейс. Хто бачить уперше цього високого худого привітного чоловіка, навряд чи відгадає, чим він займається. А пан Тоомас — знаний в Естонії та за її межами ресторатор і шеф-кухар-віртуоз.

— Я почав тут працювати сім років тому. Наша концепція полягала у тому, що це буде ресторан свіжої риби. Щоранку я чекаю на мобільні дзвінки від наших рибалок, вони розказують, що для мене наловили. Це важко, бо о першій ночі закінчується мій робочий день, а о сьомій ранку мені вже телефонують, розповідають, яка впіймана риба є у їхньому човні. Але це наша філософія, і від неї у захваті наші клієнти, а отже шляху назад нема — тільки вперед! Усім подобається, що риба свіжа, і так щоранку. Сьогодні це окунь, щука і лин. Трапляється, що рибалкам поталанить більше і в такі дні буває сім видів риби. У водах Балтики вибір наче й невеликий, але все, що дарує море, ми пропонуємо нашим гостям.

Зібране в лісі — також завжди на нашому столі. Друзі знають моє захоплення грибами. Я сам йду до лісу, збираю гриби і використовую їх для нашого меню. Минулої осені був рекорд, ми з дружиною чотири години збирали лисички — 69 кілограмів! Це не звичайні лисички, а особливий естонський вид лисичок. Вони дуже легкі, тож на таку вагу зібрали дуже великий об’єм. У мене є свої місця. Машину, яку місцеві добре знають, я ховаю в іншому місці, щоб не вирахували по автівці моє грибне місце. Окрім грибів, використовуємо й інші дари природи. Наприклад, черемшу (лісовий часник), якого в нас багато навесні. З лісових ягід робимо соуси та десерти. Наше меню весело читати.

Ми любимо наше, естонське. Найлегше свіжу рибу отримати з Норвегії, але найсвіжіші звідти лосось чи форель — усе ж виловлені чотири дні тому. А ми стару рибу не готуємо. В Естонії є дві ферми, де вирощуються сиг і форель, — ось таке нам підходить. Людям подобається, що ми використовуємо лише натуральні фермерські овочі та фрукти й обходимо осторонь ГМО-продукти.

На кухні я вже 28 років. Часто люди запитують: що порекомендую? Я — господар цього ресторану, і якби тут було те, чого я не рекомендую, його б не було в меню. В ресторані працює 40 осіб, але ж у нас 200 місць і увечері в сезон завжди повна зала. А цього літа на острові незвична спека і часто можна було бачити чергу аж надворі, яка чекає, поки звільниться столик.

* * *

На тихій центральній вулиці Курессааре серед одно- та двоповерхової старовинної забудови, яку тут старанно зберігають, є міцний трьохсотлітній будинок під черепицею. Цей історичний дім свого часу належав німецькому поміщикові. Головний його маєток губився десь у сільській глушині, а в містечку цей пан збудував собі резиденцію.

Сьогодні тут — готель «Аренсбург». Аренсбург — це німецька назва Курессааре. Так склалося історично, що майже всі естонські міста мають ще й німецький топонім.

Пані Тер’є Неппер — елегантна власниця готелю. Вона уродженка острова, а отже — сильна рішуча жінка. Багато років очолювала гільдію місцевих підприємців. Готелем тепер наче нікого і не здивуєш. У пані Неппер виникла ідея, зберігши пам’ятку архітектури, з’єднати її з новою модерною будівлею. До роботи над проектом були залучені талановиті архітектори. Вийшло блискуче. За сміливе неординарне вирішення «Аренс-бург» був удостоєний естонської премії в галузі архітектури «Відкриття року».

У старій будівлі готелю на фото та гравюрах минулого та позаминулого століть — історія дому. Найвищу якість обслуговування в «Аренсбурзі» засвідчують його високі гості. Тут не-одноразово зупинялися президенти Естонії та Латвії.

Тер’є Неппер не просто бізнесвумен, вона ще й меценат культури. Їй, випускниці музичного училища, не подобалося, що острів відрізаний від культурного життя. Сильна жінка це змінила, започаткувавши одинадцять років тому міжнародний фестиваль Дні опери на Сааремаа. Сьогодні це один з найвідоміших культурних заходів Естонії. За ці роки Дні опери приймали в гості всесвітньовідомі театральні трупи з Європи, Америки та Азії. Цього літа сюди приїхали Філармонійний оркестр з Будапешта та Шанхайська опера. Фестиваль відвідали 15 тисяч людей.

Пані Неппер вважає сприятливим бізнес-клімат в Естонії: «З боку держави і місцевого самоуправління нема жодних перепон для ведення бізнесу, навпаки, вони всіляко підтримують розвиток підприємництва. Ті, хто надає готельні послуги, сплачують лише 9% податку на додану вартість, тоді як звичайний ПДВ становить 20%. Членство у Євросоюзі — це, перед-усім, Європа без кордонів, до-ступ до найбагатшого в світі ринку. До нас приїжджають фіни, латиші, шведи. Інтерес у Європі до Естонії також зростає, потік туристів збільшується, а це наш заробіток».

Господиня «Аренсбурга» впевнена, що в Естонії бізнесом вигідніше займатися, ніж не займатися.

В одному з наступних чисел газети я розповім, завдяки чому Естонія має репутацію однієї з найчистіших країн Європи.

(Далі буде)

Володимир ГЕНИК.

Автор висловлює вдячність Естонському центру Східного партнерства (ECEAP) та Україн-ському кризовому медіацентру за допомогу у підготовці матеріалу.