«Серце» української естради

Богдан Остапович Весоловський народився 30 травня 1915 року в інтелігентній українській сім’ї у Відні. Після Першої світової війни родина переїхала до м. Стрий на Львівщині. Батько Богдана — Остап Весоловський — був шанованою людиною, головою окружного суду й одним із найвпливовіших місцевих політиків. Мати — Марія Весоловська — відома громадська діячка, голова Союзу українок Стрийщини й поетеса, яка друкувала свої вірші під псевдонімом Маруся Грабовецька. Походила вона з відомого роду Охримовичів і була родичкою знаменитої Соломії Крушельницької. На жаль, Богдановим батькам судилася важка доля політв’язнів: батькові — у санаційній Польщі, матері — в СРСР.

Писати музику Весоловський почав у 16 років, навчаючись у Стрийській філії Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. В цей час з’являється його перший твір — музика до уривку з поеми Тараса Шевченка «Перебендя» («Вітер віє»). Він засновує ансамбль молодих гімназистів «Ревелєрси», в якому, до речі, разом з ним співав навіть майбутній глава УГКЦ Іван-Мирослав Любачівський! У «Ревелєрсах» виступав і брат молодої стрийської поетеси Іванки Патолі, на слова якої Весоловський написав свою ранню «перлину» — «Тихо без слів», знанішу як «Ти танго заспівай мені».

Однак, переконана, ця ж більшість ніколи не чула іншої пісні «Серце» — авторства Богдана Весоловського (https://www.youtube.com/watch?v= sCfK-8UdZtk), якого цілком заслужено називали «королем українського джазу». Як, на жаль, не відомим для більшості залишається й існування цілого пласту української естрадно-джазової музики, що розвивалася на території Західної України в першій половині минулого сторіччя.

Невдовзі його пісні почали виконувати Анатолій Кос-Анатольський, Степан Гумінілович, брати Андрій та Роман Якиміви, об’єднані харизматичним і талановитим веселуном Леонідом Яблонським у молодіжну капелу «Ябцьо-Джаз». Цей гурт, учасники якого спочатку грали на позичених банджо, барабані, саксофоні та купленому власним коштом акордеоні, швидко став одним з найпопулярніших з-поміж тих, що виконували саме українську естрадну музику.

Богдан, який тоді вже студіював у Львівському університеті право й водночас навчався у Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка, в цьому гурті виступав також у ролі піаніста та акордеоніста. Група набирала обертів, і, як згадують сучасники, у полонізованому Львові нова українська танцювальна музика навіть посунула на другий план польську.

Богдан Весоловський став відомим, коли зазвучала пісня-танго «Ти і твої чорні очі» на слова Ярослава Масляка. Всезагальну ж любов отримав після виконання його танго «Прийде ще час» солісткою групи Іреною Яросевич. Обох поєднувала щира любов до музики, Ірена була його нареченою і першим коханням, однак їхні дороги розійшлися в кардинально різних напрямках.

Воістину, життя людське робить такі неймовірні кульбіти! За іронією долі, пластунка Ірена, дядько якої Остап Нижанкiвський (священик, композитор, диригент, керуючий Стрийським повітовим комісаріатом уряду ЗУНР) у 1919-у був розстріляний поляками, а брат товаришував з Бандерою i Шухевичем, через роки стане зіркою польської естради та кінематографа, відомою під сценічним псевдонімом Ренати Богданської. Більше того, її називатимуть берегинею польської нації!

Вона, працюючи в оркестрі польського військового формування періоду Другої світової, яке ввійшло в історію як «2-й корпус генерала Андерса», пройшла через Середню Азію, Близький Схід та Єгипет. Коли «2-й корпус» отримав перемогу над німцями в битві під Монте-Кассіно (Італія), Рената стала талісманом війська, а згодом — дружиною Андерса. У Лондонi, де вони оселилися після війни, Рената Богданська-Андерс стала першою леді польської діаспори.

Прикметно, що через 30 років розлуки Ірена й Богдан зустрінуться, і вона запише пісні композитора. А поховають її поруч із чоловіком на польському воєнному цвинтарі в італійському Монте-Кассіно.

Весоловський же, здобувши правничу й музичну освіти, у 1938 році вирушить на допомогу молодій Карпатській Україні, яка стала тоді острівцем української незалежності. Після цього уже ніколи не повернеться додому. Через політичні переслідування змушений буде податися на чужину, де й промине все його життя.

Уже в квітні 1939-го Богдан Весоловський опиняється у Відні. Навчається там в одному з найпрестижніших дипломатичних закладів Європи — Консульській академії — і стає членом Українського студентського товариства «Січ», а з 1940-го — його керівником. У Відні ж захищає докторську дисертацію й розпочинає трудову діяльність. Згодом, перебравшись до Канади, робить кар’єру, — працюючи в канадській радіокомпанії Сі-Бі-Сі. За час його перебування на посаді керівника української редакції компанія розширила українське мовлення із 14 до 60 годин на тиждень!

Та де б не жив і де б не працював Богдан Весоловський, змістом його життя була музика. Він організовував оркестри, сам брав у них участь як акордеоніст, піаніст, співак, навчав молодь, видавав ноти та займався грамзаписом власних творів. І, звісно ж, писав пісні — душевні, зворушливі, з влучним добором текстів від О. Олеся, М. Рильського, П. Тичини, В. Симоненка, О. Слісаренка, Т. Осьмачки, Ганни Чубач, П. Воронька. Особливо йому припала до душі лірика Володимира Сосюри, на поезії якого він написав майже 20 романсів.

Весоловський був чи не єдиним українським композитором, який записав понад 20 альбомів власних творів. Вони ставали танцювальними шлягерами, звучали на найпрестижніших сценах світу — в США, Аргентині, Австралії та багатьох країнах Європи — у виконанні Володимира Луціва, Василя Тисяка, солістів «Метрополітен-Опера» в Нью-Йорку Іванки Мигаль та Андрія Добрянського.

Богдан постійно жив Україною. Саме його пісню українські емігранти Канади зробили своїм своєрідним гімном:

Лети, тужлива пісне, через море у даль...
Неси мою любов, мою тугу і мій жаль...
Неси понад Чорнеє море рідним степам уклін…

В Україну Богдан Весоловський повернувся не лише піснею. Після смерті у 56 років (17 грудня 1971-го) рідні перевезли його прах на Батьківщину й поховали на цвинтарі у Стрию за великої кількості люду. Це засвідчило, що Україна пам’ятає свого сина.

Однак лише у 1998 році перший диск із піснями Богдана Весоловського випустив співак Остап Зорич. У 2009-у Олег Скрипка записав диск «Серце у мене вразливе…», а в 2011-у — «Жоржина» на основі знайдених у Торонто музичних матеріалів.

Суттєвий внесок у збереження пам’яті про композитора зробив відомий дипломат Ігор Осташ — нині надзвичайний і повноважний посол України у Лівані, який написав книжку «Бонді, або Повернення Богдана Весоловського» (Київ: Дуліби, 2013. — 328 с.). А в 2016-у він же започаткував Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Б. Весоловського, що є важливим кроком до актуалізації пам’яті про композитора та загалом про таку цікаву сторінку україн-ської музики, як епоха «українського, чи львівського ретро»…

Й ось 26 серпня в Одеській опері за підтримки Міністерства культури України та Світового конгресу українців цей фестиваль пройде вже утретє! В його рамках відбудеться також конкурс молодих виконавців за участю гостей з Італії, Польщі, Канади, Лівану, Румунії. Оцінюватиме конкурсантів поважне журі на чолі з Героєм України, народним артистом України, славетним Мирославом Скориком. Ведучими цьогорічного фестивалю будуть народна артистка України Марія Бурмака та лауреат другого фестивалю Гліб Кудряшов.

Приходьте, слухайте, насолоджуйтесь!

Ярослава РІЗНИКОВА.