Чотири вісімки Шекери

Але нині не про нас, не про «Чорноморку», а про ювіляра — Олександра Івановича Шекеру, який цими днями, а точніше — 8.08.2018, відсвяткував славний ювілей — 80-ліття.

Лише вдумайтеся у магію цифр. Кажуть, що число «8» є символом безмежності. А їх сьогодні в Олександра Івановича — аж чотири! І це точно не випадково. Бо й справді, безмежними є достоїнства і таланти ювіляра, його людяність, небайдужість і життєвий оптимізм.

І за всім цим — не легкий (не мажорний, як нині модно казати), а скроплений власним потом, власним досвідом життєвий шлях.

Починався він на оспіваній у піснях, увічненій в анекдотах, поемах, детективах та фільмах Молдаванці. І хтозна, як склалася б у хлопчиська, що зростав би у тій атмосфері, доля, якби її не обпалила війна. У 1941-у йому було лише три рочки. Повідомлення про те, що на фронті батько пропав безвісти, прийшло аж в 45-у. Мати з двома малолітніми дітьми на руках, як могла, рятувала їх від голоду-холоду. Тільки-но закінчивши семирічку, як справжній чоловік, вирішив працевлаштуватися, щоб підтримати маму і сестру. Тоді йому не було ще й 16. Виручив хрещений, який працював на «Поліграфмаші», — допоміг влаштуватися учнем слюсаря та отримати професію. Так і почалася трудова біографія Олександра Шекери. Згодом були і служба в армії, і здобуття вищої освіти (середню школу, вечірню, закінчив, працюючи). І з 1969-го аж до виходу у 2000-у на заслужений відпочинок його життя нерозривно пов’язалося з видавництвом «Чорноморська комуна» («Чорномор’я»).

«Раніше на виробництві цінували фахівців, професіоналів. Тому керувати поліграфічним підпри-ємством, незважаючи на те, що воно перебувало в прямому підпорядкуванні обкому партії, призначали не з політичних міркувань, а винятково за діловими якостями, — згадує заслужений журналіст України Йосип Бурчо, нині — директор РВФ «Прес-кур’єр», а в ті часи — відповідальний секретар, провідний журналіст нашої газети. — Але без досвіду та спеціальної освіти кандидатура на керівника навіть не обговорювалася. Директором видавництва «Чорноморська комуна» Олександр Шекера став у 1987-у. Це був час, коли саме друкарня брала на себе всю організаційну, технологічну та бухгалтерську роботу щодо забезпечення підготовки і випуску всіх місцевих газет. Щоправда, тоді їх було лише чотири: «Чорноморська комуна», «Знамя коммунизма», «Вечерняя Одесса» і «Комсомольська іскра». Всі вони були вільні у вирішенні творчих питань (наскільки це дозволяли їм партійні органи), але жодна редакція не мала навіть свого бухгалтера. Папір — це видавництво, реклама — також, нарахування зарплати і гонорару — на третьому, видавничому, поверсі. Треба новий стіл і стільці, виписалися авторучки, не працює телефон — у видавниц-тво. Сьогодні про таку ситуацію редактори газет навіть не можуть мріяти, адже всі ці життєві проблеми, що звалилися на них, часто-густо заважають займатися проблемами творчими».

Час, коли Олександр Іванович очолював видавництво, знаємо нині як «лихі дев’яності», з усіма труднощами і випробуваннями, зумовленими руйнуванням старих, керованих партією, економічних взаємовідносин і першими кроками (точніше, спробами зіп’ятися на ноги) ринкової економіки. Тоді директор Шекера зумів зберегти і колектив, і виробництво, і нормальні, ділові стосунки з партнерами. Але на початку нового тисячоліття повіяли нові вітри. І на виробництві (особливо якщо за ним на той час ще збереглася вагома матеріально-технічна база, якщо воно діяло і було прибутковим) вже були затребувані не фахівці-професіонали, а «свої» люди.

Олександр Іванович не був «своїм». Він пішов. І колектив видавництва, і ми, газетярі, це відчули.

На щастя, кістяк професіоналів-поліграфістів, сформований ще при Шекері, зберігся і зберіг виробництво, яке нині, після глибокого піке, починає набирати висоти.

Але, знову ж таки, сьогодні — не про це. Сьогодні — про Олександра Івановича Шекеру. З роси і води Вам, шановний ювіляре! Нехай нинішня чотирикратна вісімка принесе Вам безмежжя любові, поваги, здоров’я і всіляких гараздів!

Колектив «Чорноморських новин».