Єпископ Одеський і Балтський ПАВЛО: «На користь народу Божого і всеправославної єдності»

Повернення в лоно Константинопольського, Вселенського патріархату є й необхідністю. Це питання нашої національної безпеки і нашої оборони у гібридній війні. Адже Російська православна церква лише на папері відокремлена від держави, а насправді вона, як сама визнає, — «скріпа режиму», цілковито і беззастережно підтримує реваншистську імперську політику Кремля. Натомість своя, самостійна церква зможе найбільше прислужитися справі виховання громадян, як у релігійному, так і в патріотичному дусі, справі прищеплення істинної любові до землі, на якій ми народилися.

Ми живемо на Одещині, яку на-селяють люди багатьох національ-ностей. Їм притаманні різні погляди, вподобання, судження. Водночас всі ми — жителі однієї землі, одного краю і маємо вболівати за цю територію, яка називається Україною. Нам треба молитися за її збереження. А запорука незалежності держави залежить і від незалежності церкви.

Я глибоко переконаний, що Вселенський патріарх Варфоломій надасть автокефалію українській церкві вже найближчим часом. Це чітко задеклароване у посланні, яке патріарх передав напередодні хресної ходи у Києві. І ми радіємо з того.

— Ваше преосвященство, чому питання про томос щодо автокефалії назріло саме сьогодні?

— Питання про незалежність церкви не є чимось новим. Зокрема, ще у 1919 році Директорія проголосила автокефалію Української православної церкви, однак цьому перешкодила війна. У 1921-у в Києві відбувся Всеукраїн-ський православний собор, який ще раз затвердив автокефалію. Але колишній патріарх Московський і всія Русі Тихон оголосив її незаконною. Вона зазнала гонінь і переслідувань радянської влади, що й вирішило її долю.

Нового імпульсу боротьбі за помісний статус надало Церкві здобуття Україною незалежності. Але майже чверть століття всі спроби відновити справедливість блокувалися Москвою. Звільнення українського православ’я з-під церковного диктату Москви пришвидшили анексія Криму та війна Росії проти України на Донбасі. Звернення до Вселенського патріарха, як і вимагає процедура, подали ієрархи українських церков. Підтримали прохання і Президент України Петро Порошенко і Верховна Рада. Все було зроблено відповідно до встановленого Вселенським собором правила, згідно з яким церковно-адміністративний поділ має збігатися з державними кордонами. Так як це є, скажімо, в Албанії, Болгарії, Грузії, Польщі, Румунії, Сербії…

Константинопольська церква завжди дбала і вирішувала багато складних питань на користь народу Божого, на збереження всеправославної єдності, й сьогодні бореться за остаточне врегулювання церковних справ в Україні.

— Опоненти стверджують, що отримання Українською церквою самостійності внесе розкол у єдність православ’я. А ви як вважаєте?

— Це питання сьогодні звучить частенько, а все тому, що багато хто не знає значення слова «розкол» або зумисне перекручує його. Ось як в одному з інтерв’ю про це сказав патріарх Філарет: «Розкол — це коли вносяться якісь зміни у вчення, канони. А коли віра православна залишається єдиною, то це не розкол, а розділення. Тобто відокремлення від Москви».

Після томоса, коли його офі-ційно оголосять, попервах усі залишаться на своїх місцях разом зі своїми парафіями, але у складі єдиної Церкви. Далі — процес об’єднання. Експерти вважають, що насамперед з УПЦ КП зіллється УАПЦ. Таким же шляхом піде більшість парафій УПЦ МП. Серед її священиків є чимало патріотично налаштованих служителів, але не всі в сьогоднішніх умовах здатні відкрито заявити про свої наміри. За прикладом не треба далеко ходити: звернення до Вселенського патріарха Варфаломія з проханням надати Українській церкві томос підписали близько 10 ієрархів УПЦ МП, проте публічно про це заявили лише двоє, а інші бояться. Бо якщо не буде томоса, то Москва покарає всіх, хто звертався. А коли в Україні постане Єдина помісна православна церква, боятися вже не буде чого.

У будь-якому разі, церковні громади самі вирішать, де і як їм бути.

— А яка доля чекає тих, хто не об’єднається?

— Вони будуть користуватися такими ж правами, як і всі інші, — закон для всіх церков і релігій в Україні один. І він непорушний.

— Певно, не треба бути великим провидцем, щоб передбачити, що Москва і Російська православна церква спробують не допустити томоса...

— Так. Москва розіслала по всіх церквах своїх представників, які агітують не підтримувати Вселенського патріарха в його намірі надати Українській церкві самостійність. Сили спротиву там задіяні не лише по церковній лінії, а й по державній. Ідеологи «русского мира» усвідомлюють, що з відходом України від російської церкви вони втратять один із засобів підживлення гібридної агресії проти України.

Нинішнє протистояння нагадує ситуацію, коли Росія всіляко опиралася Угоді про асоціацію України та ЄС. Так само зараз вона вставляє палиці в колеса нашого зближення з Константинопольським патріархатом. Та нам додають певності слова Президента України Петра Порошенка, мовлені ним на урочистостях з нагоди 1030-ліття хрещення Руси-України: «Влада не втручатиметься у суто внутрішні церковні справи. Але наголошує про те й іншим державам: українська влада не дозволить цього робити. Для того і вважаю конче необхідним обрубати всі щупальця, якими всередині нашого державного організму орудує країна-агресор… Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Віра боронить нашу душу».

— Дякую, ваше преосвященство, за розмову.

— Дякую вашій газеті за увагу до такої значущої нині теми!

Валентин ЩЕГЛЕНКО.