Андрій ЮСОВ: Менше довіряти — більше контролювати

— «Відкриті партії» — це платформа на базі технології блокчейн, яка має за мету сприяти захистові та відродженню в українських реалі-ях внутрішньопар-тійної демократії. Тобто це інструмент для рядових членів будь-якої партії, гро-мадської організації, профспілки чи на-віть акціонерного то-вариства, який дає змогу контролювати діяльність керівництва і будь-чого, що відбувається в цій інституції за допомогою сучасних технологій. Наприклад, дозволяє створити реєстр членів партійної організації. Здавалося б, проста річ, але сьогодні реєстрів членів партій в Україні не існує. Не існує ні для широкого загалу, ні навіть для самих членів партій, які беруть участь у діяльності політичних структур.

— З власного досвіду знаю, що таке справді є…

— Нині люди не мають інформації, скільки членів у їхній обласній організації чи на всеукраїнському рівні, хто коли прийнятий чи виключений, хто ця особа. Це прямий шлях до маніпуляцій під час висування кандидатів у депутати різних рівнів, під час обрання керівних органів організації, прийняття важливих політичних заяв, проведення з’їздів та багато чого іншого.

— Скільки сьогодні партій в Україні?

— Зараз на сайті Міністерства юстиції — 354 партії.

— Але ж навіть неозброєним оком видно, що більшість із цих партій такі собі офіційно зареєстровані мертві душі…

— З них близько 150 — це партії, про які ви не знайдете контактів у відкритих джерелах, тобто це партійні осередки без власних партійних сайтів, активних телефонів, активних адрес, сторінок у Фейсбуці. Фактично, це просто набір документів для перепродажу чи інших маніпуляцій. Продаж партій в Україні йде активно, це ні для кого не є таємницею. У передвиборний період — дорожче, в довиборний — дешевше, приблизно це вартість однокімнатної квартири в Одесі. Можна купити повний пакет документів політичної партії з обласними осередками.

— Якщо жартома, то партію краще купувати в період політичної тиші, а не перед виборами?

— Багато людей, які запускають так звані проекти, а не власне політичні партії, саме так і роблять, бо реєструвати партію — це досить довгий шлях та ще й потрібні живі люди. Тому партії часто купуються. Зокрема, саме проти такого продажу партій зорієнтована і наша платформа «Відкриті партії». Вона буде й у формі додатку, й у формі сайта. Я би навів аналогію з ProZorro.

— Власне, про це я й хотів якраз запитати. Нещодавно знайомився з роботою ProZorro в їхньому офісі. Це надзвичайно ефективна платформа не лише на українському рівні. Наші західні партнери визнають, що це чи не найкращий проект серед подібних і поза межами України…

— Саме так. Але чому ProZorro виникло саме в Україні, а не десь у Європі? Ну, можливо, тому, що в країнах-членах ЄС нагальної необхідності в такій платформі не було і настільки грубих зловживань у сфері державних закупівель також не було. Тобто те, що зробило ProZorro в економіці й у сфері державних закупівель, ми хочемо спробувати повторити в суспільно-політичних відносинах в Україні, в суспільно-політичному житті.

Знаєте, чому таких платформ, як «Відкриті партії», нема в інших країнах, насамперед — у країнах ЄС? Бо там є традиції й політичні партії вже працюють по-іншому. Уявити собі, що в якійсь країні Євросоюзу є понад сто мертвих партій, які існують лише для того, щоб бути проданими, просто неможливо.

Попервах пропонуємо на суто добровільних засадах долучатися до проекту політсилам. Ми розіслали листи всім політичним партіям в Україні (за винятком відверто антиукраїнських і сепаратистських, з якими працювати нема жодного сенсу й бажання) з пропозицією, щоб вони долучалися до запуску проекту і разом з розробниками тестували, як працюватимуть «Відкриті партії». Сподіваюся, за кілька тижнів ми зможемо оприлюднити всі відповіді, всі результати. Вже є низка партій, які зголосилися і сказали, що їм це цікаво.

— А на якій стадії зараз розробка проекту?

— ІТ-спеціалісти працюють над розробкою інтерфейсу та іншими технічними завданнями. Ми беремо участь у національному експертному телепроекті «Нові лідери». Як відомо, там основний приз для проекту-переможця — мільйон гривень на реалізацію ідеї. Для розробки демоверсії подали заявку і на участь у «Спільнокошті», адже для запуску попередньої демоверсії потрібно близько 300 тисяч гривень.

— Розкажіть, будь ласка, детальніше про захід, який ви проводили в Одесі.

— Це була презентація проекту і мозковий штурм, спрямований на те, щоб набрати якомога більше ідей на формування технічного завдання, яким саме фунціоналом повинен володіти майбутній додаток і майбутня платформа. Перша презентація відбулася у Вінниці. Вона певною мірою була символічною — проходила біля першого в Україні пам’ятника головному отаманові військ УНР Симону Петлюрі. Це був достатньо очевидний посил, адже, як не дивно, ще сто років тому в нас були політичні партії. То були справжні політичні, ідеологічні дискусії, нікому й у голову не приходило фальсифікувати ті чи інші збори, протоколи чи фальсифікувати обрання керівництва Центральної Ради. Водночас, тоді демократія була незрілою, і ми втратили нашу державність. Так-от, важливо, з одного боку, продовжити традиції внутрішньопартійної демократії, які були, з іншого — не повторювати помилок минулого.

— А чи випадково, що в Одесі ваша презентація відбулася на Привозі?

— Так, в Одесі презентація була на ринку. «Фрешмаркет» — сучасний торговельний простір навпроти Привозу. Це справді символічно, бо українці, як й інші європейські народи, споконвіку важливі речі та новини обговорювали саме на базарах, ринках. Так було колись і зараз нерідко так є. На ринках торгують багато чим — м’ясом, рибою, городиною, бринзою, одягом, але там не торгують партіями. Так і повинно бути.

Ми обговорювали важливі речі, але партіями на базарі не торгували. Мені здається дуже правильним, що це обговорення відбулося саме в Одесі й саме на Привозі. В очах багатьох українців саме з цим ринком Одеса й асоціюється.

Була жвава дискусія, серед учасників якої — представники депутатського корпусу міської та обласної рад, Комітету виборців України. По-перше, ми говорили про цінності, про те, що відкриті партії потрібні і що існує величезна проблема, яка наразі не розв’язана. Попри те, що існує рух у напрямку фінансової прозорості, це, як не дивно, проблеми не вирішує. Є вже державне фінансування партій, є Національне агентство з питань запобігання корупції, яке займається перевірками. Це все добре, це збільшило паперову звітність, але від цього партії кращими не стали. Українці не захотіли туди більше йти, довіра не зросла і ми не стали учасниками процесу. Вождистські проекти як були, так і є, рядові члени партій у більшості випадків нічого не вирішують. Попри те, що є вже політичні сили, які намагаються діяти за іншими принципами, загалом ситуація не змінюється.

— Чи потребує Україна нових персоналій у політиці, нових лідерів?

— Безумовно. Думаю, що будь-яка країна завжди потребує нових облич і нових проектів. Але тут, на моє переконання, мова не про персоналії, а про мотивацію і правила гри. У нас досить часто з’являються нові обличчя, нові проекти. Ми часто почали називати політичні партії проектами, хоча, в принципі, це неправильно. У міжвиборний період вони мало що роблять, а потім, перед виборами, завалюють нас рекламою. Хтось є членом політичної партії, але навіть забув, коли сплачував членські внески, коли брав участь у зборах, обговорював якесь важливе питання. Я сам був членом кількох політичних партій, остання з них — «Удар». Ми, в нашій партії, про об’єднання з іншою політичною силою дізналися з телевізора.

— Пане Андрію, більшість передплатників «Чорноморських новин» вас дуже добре знає. Ви, з одного боку, зовсім молода людина, з іншого — дуже досвідчений громадський діяч і політик, як кажуть, «два в одному». Що б ви побажали нашим читачам — вашим друзям, добрим знайомим, старшим товаришам?

— Найперше — триматися разом і підтримувати єдину україномовну газету в Одесі й найбільшу в області. Це важливо, бо це і традиція, і майбутнє — друкований варіант й он-лайн варіант — тримаємо кулаки за «Чорноморку»!

А якщо говорити на тему нинішнього обговорення, то менше довіряйте будь-кому — лідерам, окремим політикам, співакам, зіркам, шоуменам — і більше контролюйте. Якщо ви — члени громадських організацій або партій — контролюйте, вимагайте, у вас є свої права. Займайтеся низовою ініціативою: будь-яка партія має бути, безперечно, дискусією, іноді навіть із суперечками, але в одному ідеологічному ключі. Якщо таких дискусій і таких суперечок нема, то ваші організації мертві і, відповідно, демократія відсутня. Представницька демократія без політичних партій неможлива. Ми всі зацікавлені, щоб вона в нас була і на національному рівні, і на рівні місцевому. Тож давайте менше довіряти — більше контролювати.

Розмовляв
Володимир ГЕНИК.