Повернення Михайла Жука

Представлено чотири роботи: «Портрет археолога М. Біляшівського» (1903), «Портрет батька» (1908), «Портрет професора М. Мандеса» (1929) та флористичний мотив «Лілії» (1908). Експозиція цілісна: остання із названих робіт візуально

об’єднує три портрети, розміщені у нижньому ряду. Усі твори майстра виконані пастеллю, деякі — у змішаній техніці, як, наприклад, зображення Біляшівського та «Лілії». Симбіоз технік характерний для цього мистця, вихованця Київської рисувальної школи М. Мурашка і Краківської академії мистецтв. У ранній період творчості, поряд з Георгієм Нарбутом, Михайло Жук був одним з найяскравіших представників українського модерну.

Лілії були серед улюблених флористичних мотивів художника, і 1908 року він створив багато варіантів із зображенням цієї квітки. У відомих мені альбомах і монографіях про Жука, зокрема авторства Івана Козирода і Сергія Шевельова, Ольги Лагутенко, чи в останній, найфундаментальнішій праці Людмили Соколюк (презентацію якої очікує Одеса), ця робота не відтворюється. Сьогодні є унікальна можливість донести цей твір до ширшого загалу.

З експонатів, які фігурували раніше в цьому залі, і яким зберегли життя в експозиції, можна бачити картини Олександра Шовкуненка, Павла Волокидіна, Миколи Тирси. Оновлено і розширено в добірці твори «одеських парижан» — Теофіла Фраєрмана та Амшея Нюренберга. Вперше представлено роботи Володимира Баранова-Росіне і символіста, відомого художнього критика Павла Нітше («До ідеалу». 1914). Останній із згаданих майже не знаний поціновувачами прекрасного, і не дивно. Як зазначила знавець одеського мистецтва другої половини ХІХ — початку ХХ століття Ольга Барковська, сьогодні відомі лише дві картини цього оригінального живописця.

Ще одна цікавинка — маловідома робота Давида Бурлюка американського періоду творчості з приватної колекції, яку передали на тимчасове зберігання до музею.

Вперше презентується скульптура одесита Петра Мітковіцера (1889—1942) «Африканець», готуються вітрини для графіки. Наскільки відомо, після втечі Бориса Едуардса за кордон у 1919 році, Мітковіцер певний час займав одну з його майстерень, в якій зберігся варіант цього твору.

У цій публікації я не ставлю за мету детально аналізувати зміни в експозиції Одеського художнього музею, які здійснило нове керівництво. Обмежуся загальними фразами. Переформатовано майже всі зали другого поверху, деякі — кардинально, і якщо зал 1920 років, на мою думку, оновлений досить вдало, то цього не скажеш про інші. Експозиція в окремих випадках втратила цілісність і якість. Фактично знівельований такий майстер, як Володимир Синицький, дещо «посунули»Герасима Головкова (його академічний портрет пензля однокурсника по академії Й. Турцевича не вписується в ряд). Нагадаю, що попередній експозиційний розклад вибудував свого часу відомий музейник, заступник директора з наукової роботи ОХМ, світлої пам’яті Яків Абрамович Галкер. Була проведена велика науково-пошукова робота. Він не керувався тільки особистими уподобаннями, мав чітку концепцію. Не скажемо, що бездоганну. Як уже мовилося, були відсутні твори такого метра, як Михайло Жук, який після розпаду Товариства південноросійських художників, зробивши своїм осідком Одесу, дав новий поштовх розвитку художній освіті й одеській школі малярства.

Щодо невеличкого залу Володимира Синицького, то, пам’ятаю ще в часи студентства я був свідком масштабної прижиттєвої персональної виставки цього майстра, гідного продовжувача імпресіоністичної традиції Кіріака Костанді, взагалі одеської школи. Тоді художник подарував музею 80 своїх творів. Під час занять з історії мистецтва хтось із студентів висловив скепсис щодо його робіт. Наш педагог, відомий мистецтвознавець Тетяна Басанець зауважила: «Буде великим щастям, якщо ви проживете таке яскраве творче життя, як Володимир Синицький».

В інших залах у переформатуванні експозиції помітна певна спонтанність, і це, як видається, лише початок у довгому ланцюзі змін, які намітила нова адміністрація музею. Розчинилася закарпатська школа живопису та одеський «суворий стиль», спливли на поверхню посередні художники...

Існує випробувана практика: твори із запасників періодично виставляти на виставках. Тим більше, коли є великий виставковий зал музею...

Володимир КУДЛАЧ.