І свого не цураються, й чужому навчаються

Торік адміністратор центру, волонтер Сергій Низькохат за програмою «Відкритий світ» у складі української делегації із шести осіб побував у США, а цьогоріч, пройшовши відбірковий конкурс на навчання, — у Польщі.

Після повернення Сергія до Саврані я побачила його серед молоді у зоні відпочинку, що біля будинку культури. Між ними відбувалася розмова — збуджена, емоційна. Коли юнаки та дівчата рушили до мо-лодіжного центру, вирішила поспілкуватися з ним.

— Сергію, що так захоплено ви обговорювали?

— Мою поїздку до Польщі.

— Дозволь і мені поставити тобі кілька питань.

— Будь ласка.

— Скажи, що підштовхнуло взяти участь у конкурсі? Чим тебе зацікавила ця держава?

— По-перше, після політичних подій 1989 року Польща зуміла стати сучасною європейською країною. Хотілося на власні очі побачити, які зміни там відбулися, дізнатися, як вдалося досягти таких результатів. По-друге, навчання, обмін думками — це завжди цікаво. До того ж, окрім українців, до Польщі приїхала молодь з Білорусі та Молдови.

— У якому напрямку і в якому форматі проходило ваше навчання?

— Основна мета проекту, до якого ми долучилися, — підтримка розвитку інститутів демократичної держави і зростання громадянської активності в посткомуністичних країнах Східної Європи. Нам передавали свої знання і досвід у сферах місцевого самоврядування, державних закладів, системи освіти, неурядових інституцій. Досягнення Польщі демонстрували на прикладах діяльності локальних організацій та закладів.

— Що найбільше зацікавило, запам’яталося?

— Цікавим було все. Все хотілося побачити, почути, одержати відповіді на безліч запитань, які виникали в процесі нашої роботи. Та насамперед вразила життєва, громадянська позиція самих людей. Найбільші цінності для них — це незалежність і свобода, ключем до реалізації яких є демократія. Це їхній глибоко усвідомлений вибір, а не нав’язані кимось поняття.

У потребі і в умінні громадян здійснювати самоврядування ми переконувалися на кожному кроці, де б не були — у Гдині, в Гданську, в Сопоті, в Ілаві тощо. Активності громадян, їхньому прагненню зробити життя тієї місцевості, де вони мешкають, якіснішим, достойнішим, можна позаздрити. Для них це справа честі, повага до себе і тих, хто проживає поруч.

У процесі навчання нам презентували фундацію «Махина змін». Громада Гдині вирішила, що необхідно підняти на вищий рівень життя людей з обмеженими можливостями, аби вони не відчували ніяких побутових незручностей. Відтак розробили проект, у результаті реалізації якого скрізь встановили пандуси, відповідно облаштували ліфти, транспорт, пішохідні переходи. До слова, поляки дуже дбають про те, аби всі верстви населення були забезпечені європейським рівнем життя. Наприклад, діти з аутизмом навчаються там у звичайних школах. Для них виділяють окремий поверх. Вони працюють за іншими програмами, але водночас мають можливість спілкуватися зі своїми ровесниками, не почуваючись відірваними від суспільства. У в’язницях також є школи, які облаштовані ком-п’ютерами, інтерактивними дош-ками тощо. Працюють всілякі гуртки, проводяться майстер-класи. Ув’язнені мають можливість здобувати спеціаль-ність. Це, безсумнівно, на виховання впливає краще, аніж будь-які інші методи.

Або ще один приклад. Жителі Ілави поставили собі за мету поліпшити естетичний вигляд приміської території, оптимально використавши при цьому рельєф місцевості, старі споруди і т.д. Відразу знайшлися активісти. Зацікавився проектом і підприємець. У підсумку на місці колишнього корівника, професій-но реконструйованого, з’явився сучасний центр для молоді.

— Мимоволі виникає питання: де на все це беруть гроші?

— У поляків є бюджет громадської участі, куди роблять свої внески прості люди, бізнесмени, всі охочі. У Польщі це престижно. По суті, це є показником свідомості громадян, ознакою патріотизму. Окрім того, кошти — у вигляді виграних грантів — надходять від Європейського Союзу.

— Сергію, можливо, низка моїх запитань не зовсім послідовна, але, думаю, за такої невимушеної і заздалегідь не запланованої розмови це допускається. Про що тебе передусім запитали юнаки та дівчата, коли ти зустрівся з ними, повернувшись з-за кордону?

— Їх найбільше цікавило, як виглядає наше «Нове покоління» на фоні польських молодіжних формувань.

— Ну і як?

— Я розповів їм про неформальну освіту у Польщі. Про діяльність того ж таки молодіжного центру, про який у нас ішла розмова і який ми відвідали. Центр тісно співпрацює зі школою. Під час навчального року туди на певний період привозять учнів. Навчання проходить у формі ігор, тренінгів, майстер-класів. Ведеться профорієнта-ційна діяльність. А в період канікул на базі центру розгортається таборування. Найголовніше — на цій території молодь нічим не обмежують. Її мислення, світосприйняття не заганяють у певні рамки. Юнаки і дівчата вільно обмінюються думками, висувають грандіозні проекти, пропонують свої сміливі підходи до вирішення завдань. Ми дійшли висновку, що програма діяльності нашого центру відповідає європейським вимогам.

Звичайно, нам ще є чому вчитися. Зокрема, в Польщі дуже розвинуте волонтерство. Паростки цього руху є й у нас. Ось філіал МЦ у селі Концеба був відкритий завдяки волонтерській діяльності старшокласниці Вікторії Починок, яка нині навчається в Києві і підтримує з нами зв’язки. Велику роль відіграло й те, що в нашому центрі два роки працював волонтер Корпусу миру, громадянин США Роберт Фресенієс. Але це ще не той розмах, якого хо-тілося б. У Польщі волонтерству навчають практично від дня народження дитини. У школі навіть такий предмет є. І підростаюче покоління ще з раннього віку прагне вкласти свої заощадження і вільний час у щось суспільно корисне.

Але і ми маємо свої напрацювання. Тому можемо поляків і до себе запросити. Показати їм, наприклад, свою інтелектуальну гру «Що? Де? Коли?», до якої долучаються вчителі, держ-службовці, представники сіль-ських рад. Можемо продемонструвати заходи, пов’язані з традиціями, звичаями та обрядами українського народу, де залюбки беруть участь представники як середнього, так і найстаршого поколінь. До речі, ідея прийняти на своїй території поляків належить самій молоді.

— Очевидно, кожна делегація під час навчання у Польщі представляла свою країну. Якою ви намагалися показати Україну?

— Ми прагнули розвіяти неправильні уявлення про неї. Для цього ставили запитання, які потребували конкретної відповіді. Скажімо: чи правда, що у Львові, якщо ти розмовляєш російською мовою, можуть побити? Або: чи правда, що на сході України не люблять тих, хто розмовляє українською? Звучало й таке запитання: кажуть, в українському метро ходять трамваї — так це чи ні? Нам відповідали правильно, а на підтвердження цього на екрані ми показували відеокліпи про взаємоповагу і щирість між нашими співвітчизниками, про красу української природи, визначні місця України, про її історію, культуру, про досягнення держави. А потім ще й виконали пісню «Україна». Нас підтримували, хто як міг, — плескали в долоні, підспівували, вітали вигуками.

— Своєю розмовою ми охопили, звісно, далеко не все. Та й зробити це просто неможливо. Але дай мені відповідь на ще одне важливе запитання. Не ставлю під сумнів, що під час навчання у Польщі у тебе виникло чимало задумів, що ти прагнеш до нових активних дій. А що в першу чергу плануєш запровадити у Саврані?

— Я загорівся ідеєю створення бюджету громадської участі. Нею поділився з молоддю. Саме цю ідею ми так бурхливо обговорювали, коли ви нас помітили на екомайданчику. Хлопці й дівчата вже навіть озвучили свої пропозиції — сперечалися, доводили, обґрунтовували їх. Отже, зацікавилися. Вони готові захищати свої проекти, спрямовані на розвиток Саврані. Думаю, втілити цю ідею в життя можна. Підтримала ж громадськість таку інновацію, як краудфандингові платформи. Люди зрозуміли, що за рахунок зібраних коштів можна поліпшити матеріально-технічну базу шкіл, де навчаються їхні діти, внуки. Тож реально створити і бюджет громадської участі. Хочу, щоб нас підтримали селищна рада, депутати. У цьому напрямку й працюватимемо.

— Сергію, думаю, що нам не раз доведеться повертатися до цієї розмови. А нині щиро бажаю успіхів.

НА ЗНІМКУ: міжнародна делегація в школі для дітей з аутизмом у м. Гдиня.

Розмову вела
Діана МУДРА.

смт Саврань.

* Фандрейзинг або збір коштів (англ. Fundraising) — процес залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних тощо), які організація не може забезпечити самостійно, та які є необхідними для реалізації певного проекту або діяльності загалом.