Зоопарк з... валізи

А в Одесі — південна спека. І всі персонажі його робіт — а це, назагал, тварини з усіх широт — висолопили свої червоні язики. Такими їх і зобразив художник. Ну буквально всі: і жираф, і морж, і панда, й навіть корова… не треба й перелічувать, тварини всі всім відомі. Хоча назва виставки — «Невідомий зоопарк».

— В одній нашій казочці тварини засперечалися між собою, що важливіше: зір, слух, нюх, язик, — розповів художник про витоки свого задуму. — Зробили експеримент: прожили рік без одного з цих органів, потім — без другого і так далі. І з’ясувалось, що без дихання, себто без язика, тваринам не обійтись.

От вони всі прямо з порогу й стрічають у «Музі» гостей висолопленими язичками (інакше й не скажеш, бо надто вже гарненькі). Але художник Навітролла, хоч і працює на межі наївного малярства, усе ж іншим боком обернений до нас своїм трохи сюрреалістичним забарвленням. Втім, художники-наївісти, як підкреслив на виставці мистецтвознавець Олесь Остапенко, не такі наївні, як видається. Хоч Навітроллу й числять до цієї категорії мистців, а проте, перед нами — досить складне, глибоке мистецтво. Мудрість і багатогранність його розкривається поступово. Один по одному постають перед глядачем нові й нові пласти, і він починає розуміти задум художника. Тож усі ці роботи, вважає мистецтвознавець, не так зображення тварин, як — автопортрети його душі, душі древньої, що повсякчас оновлюється, пустує, розважається та показує нам язика… Завдячуючи язикові, у тварин, як відомо, відбувається теплообмін. А в людей — обмін ідеями, думками, апріорі — сваркою, на жаль.

А почалось це у нього ще на початку 1990-х у Тарту, і продовжується й понині, з тим чи тим успіхом. Своєю творчістю художник ніби прагне сказати: все, що на позір є простим і нібито моментально зрозумілим, насправді має і другий, і третій горизонт видимості — треба лише трохи помислити.

— А хто не хоче мислити, — посміхається, — той дивиться на мурали. То я й кажу: а тепер погляньте ось на ці картинки.

Показані на виставці мініатюри є достатньо складними системами умов та відносин між людиною (а на його роботах нема ні самої людини, ані — майже — слідів її діяльності) та природою. Це потверджують і кілька його робіт поза портретною, скажемо так, серією тварин. І нормальний глядач, підготовлений до сприйняття мистецтва неординарного, властиво — мистецтва як такого, одразу ж починає шукати, де тут собака прикопаний. І правильно робить, поступово відкриваючи для себе і другий, і третій плани у кожній роботі. Це захоплююча робота уяви, мислення, це несподівані відкриття. У маленькій виставковій залі можна довго дошукуватись закладених автором істин, а потім дивуватися їхній простоті. Сам художник називає себе навіістом.

Серія «Невідомий зоопарк» — лише одна зі сторін вельми багатогранного обдарування Хейкі Тролла. Художник вельми успішно працює ще й у графіці, скульптурі, створює величезні мурали. І всюди впадає в око його майстерність, вишуканість у творах, досконалість. Ці ознаки його таланту чи не найкраще прослідковуються й у виставлених в одеській галереї мініатюрах. Адже мініатюра є саме тим жанром, тим дуже непростим видом малярства, що вимагає терпіння, часу, ретельності, посидючості… Тож як зрозуміти отакі перепади: від величезних муралів — до мініатюри 7 на 10?

— Багато людей вважають, що великі розміри є ознакою серйозного мистецтва, — посміхається. — То чом би не утвердитись у їхніх очах таки великим майстром? Мурал видно й з вікна автівки, він лише прикрашає вуличний екстер’єр. Мініатюра вимагає прийти все ж таки до виставкової зали, поміркувати, придивитися… До нас на виставки охоче йдуть навіть чиновники. Художники у нас в пошані, маємо підтримку від держави. Естонія — маленька країна, тут кожен талант на виду, мистців оберігають, створюють їм гарні умови… Для мене, — продовжує, — олійний живопис так само близький, як і мурали, що широко ввійшли в моду. Але часом хочеться випробувати себе з іншого боку, поставити перед собою непросте завдання, нібито й неможливе. Ти кажеш собі: та ні, це занадто важко, це дуже скрупульозна робота. А вона, між тим, уже захопила тебе, вже ні про що інше не годен думати. Це так затягує: гра пензликом, виписування найтонших деталей… А пензлик, до речі, нам дає вивірка зі свого хвоста. У нас, на півночі, волосинки її хутра тонші, тим-то хвіст у неї пухнастіший… Це справді захоплююча робота.

Роман КРАКАЛІЯ.