Переглядів: 829

Єреміївські етюди

Команда, якій висоти до снаги

Дорогою, яка лежала через майбутнє село, їхали чумаки. Стояла спека, і їх діймала спрага, а запаси води закінчилися. І тут стрівся юнак, до якого вони й звернулися: «А чи нема поблизу джерела?». «Є, — відповів. — Пройдіть кроків сорок — і за пагорбом побачите джерело. А куди мандруєте, люди добрі?» — у свою чергу поцікавився він. «До Одеси. Сподіваємося дістатися міста до заходу сонця. Дякуємо тобі, хлопче. Назви своє ім’я — добрим словом згадуватимемо тебе». «Зовуть мене Єремієм», — сказав та й рушив своєю дорогою.

Чумаки, діставшись джерела і втамувавши спрагу, довго прицмокували: «Оце так вода! Смачна, прохолодна, просто цілюща!». І вирішили повернутися до цієї благодатної місцини, щоб тут зажити. Звести оселі, виховувати дітей, вирощувати хліб…

Так розповідає про виникнення села Єреміївка, що у Роз-дільнянському районі, легенда.

В «Історії міст і сіл Української РСР» вказано, що село постало в 1825 році. А от краєзнавець з Роздільної Володимир Буковський певен, що перші поселення тут з’явилися раніше — у кінці ХVІІІ століття. Першими жителями були переселенці з низки губерній України та Росії. Ще один потік переселенців йшов із Німеччини — батьківщини імператриці Катерини ІІ. Після Другої світової не зі своєї волі сюди потрапили депортовані жителі із Західної України.

Розповідає сільський голова Євгенія Ільящук:

— Ми вдячні всім попереднім поколінням за їхній внесок у розвиток села. Наш обов’язок — зробити Єреміївку ще кращою, комфортнішою для проживання, багатшою на різні виробництва. Крок за кроком йдемо до своєї мети. Дбаємо, щоб і школа, і будинок культури, і парк, і стаді-он, щоб усі об’єкти соціальної сфери були впорядковані і функціонували як слід.

У полі зору не лише центральне село, а й Бурдівка, Веселе, Богнатове, Пташенкове, Шеметове, розташовані на території нашої сільради. Ось лише кілька свіжих штрихів до їхніх нових портретів.

Єреміївка. У будинку культури замінено старі вікна на нові — металопластикові, змонтовано освітлення на двох вулицях, відремонтовано приміщення під пошту, облаштовано пункт «Швидкої допомоги», огороджено цвинтар…

Бурдівка. Відремонтовано клуб, багато коштів вкладено в оснащення дитсадка, зокрема придбано електроплиту, холодильник, пральну машину, у школі полагоджено дах та замінено вікна, реставровано пам’ятник воїнам, полеглим у Другій світовій війні, впорядковується кладовище…

Бринівка. Проведено вуличне освітлення, збудовано майданчик для дитячих розваг…

У Поташенковому засяяли нові ліхтарі…

Шеметове. Відремонтовано водопровід, встановлено ігровий майданчик…

І це ще не всі новини. Решту, шановні читачі, знайдете у наступних «Єреміївських етюдах».

На території сільради є багато фермерських господарств та сільськогосподарських під-приємств. Вони нарощують свій потенціал, і це є запорукою збільшення їхнього внеску у розвиток громади.

Радує, що наші можливості дедалі більше привертають увагу іноземців. Так, китайці заснували у нас товариство з обмеженою відповідальністю «Агробілочка» і цього року посадили горіховий сад. Підприємці з Туреччини викупили тваринницьку ферму у Шеметовому, де збираються організувати виробницт-во яловичини та баранини…

Зручне географічне розташування приваблює до нас й одеситів, і вихідців з інших країв. Ось перебралася велика сім’я з Узбекистану. Оселився з сім’єю таксист з Одеси, каже: «Мені від вас зручніше добиратися до міста, ніж із житлового масиву Котовського»…

Не можу не сказати доброго слова про працівників сільради, команду однодумців і професіоналів, які вдало розв’язують найскладніші завдання. Вірю, що нам підкоряться най-крутіші вершини.

«І стала рідною земля чужа…»

Кажуть, час лікує. Можливо. Але є й незагойні рани, які крізь роки болять і ятрять душу. Такою раною в історії України стала «Акція — 51».

Тут зробимо невеликий екскурс у минуле. Після закінчення Другої світової війни на польській території опинилися великі поселення українців, які жили там споконвічно. Водночас частина поляків опинилася на радянській території. За домовленістю між державами передбачався обмін населенням на добровільних засадах, однак із самого початку він супроводжувався насильством і численними жертвами. Значну частину українців із Польщі примусово направили в південні степи, в незвичні для них природно-кліматичні умови. Людей перевозили товарними вагонами разом із худобою і дещицею речей, які вдалося захопити з собою. На новому місці родичів і сусідів нерідко розлучали, розкидаючи по різних місцях. Жіночий плач і дитячий лемент стояв над залізницею.

У Єреміївку в 1951 році було переселено 121 сім’ю, переважно жителів Нижньо-Устрицького району тодішньої Дрогобицької області, зокрема із села Лобізва.

Недавно єреміївські активістки Ольга Новацька, Валентина Тарануца, Ольга Гнатюк та Євгенія Ільящук у пам’ять про примусове переселення підготували і видали брошуру з промовистим заголовком «І досі сниться хата під горою…». У ній вміщено спогади переселенців, поема Ольги Новацької «Від Сяну — до Чорного моря», присвячена світлій пам’яті мами та бабусі, деякі фотосвідчення. На одному зі знімків бачимо рідкісний, як на сьогодні, «Переселенський квиток» №79981, виданий на ім’я Лукоцької Марії Миколаїв-ни. На кошти громади переселенцям встановили пам’ятник.

Тому так бентежно звучать слова Ольги Новацької:

Отак життя спливло,
Як за водою,
І стала рідною земля чужа,
Та досі сниться хата під горою,
Дівча тендітне у дворі стриба.
Якби хоч гостем…
Хоч на півгодини…

Попри людські потрясіння і страждання є в цій історії й оптимістична сторінка. Здолавши неймовірні труднощі, виявивши величезне терпіння, галичани зберегли високу моральність та гідність і наполегливою працею забезпечили собі краще життя. Слід скласти й щиру подяку місцевим мешканцям, які ділилися з переселеними дахом над головою та хлібом.

Де закладають сади, там вірять у добре майбутнє

Підприємець Володимир Погорілий добре розуміється на економіці. За його плечима — навчання в Українській сільськогосподарській академії, головування у колгоспі у селі Івашків та в Кодимській райдержад-міністрації. На запрошення впливових друзів переїхав у Єреміївку, де попервах теж очолював місцевий колгосп, а згодом — ТОВ «Єреміївське-2».

Володимир Іванович твердо знає, що економіка має приносити прибуток, але він прихильник не просто прибуткової, а ще й красивої економіки. Бачили б ви, з якою любов’ю оглядає свої посіви на полях! І пшениця цього року стоїть добірна, радують очі овес, соняшник та ріпак. А як турботливо обстежує сади!

Сьогодні основний акцент робиться тут на вирощуванні зернових та технічних культур, але діапазон господарювання постійно розширюється. Уже закладено сад на площі 110 гектарів: черешні, сливи, персики, алича… І зайнявся цим підприємець не випадково — садівниками були його дід і батько. Тож сад — це своєрідна данина їхній пам’яті, продовження родинної традиції. А ще є баштан.

Розширення виробництва веде до збільшення робочих місць. Якщо, скажімо, зараз у саду зайняті з десяток працівників, то в перспективі їх буде півсотні.

Успіхи на новому місці прийшли не одразу. Це лише для відомої співачки у природи нема поганої погоди. А для аграріїв ой якою вона буває несприятливою! Через жорстоку посуху, згадує Володимир Іванович, з вісім років поспіль ледве зводили кінці з кінцями. Але випробування не вибили із сідла. І згодом справа пішла на лад. За два роки у «Єреміїв-ському-2» придбали сім тракторів. У господарському дворі звели двоповерховий будинок для механізаторів, де є все необхідне для проживання, зараз облаштовують гуртожиток для садівників. У перспективі планують спорудити холодильник для зберігання фруктів та переробний цех. Звісно, втілення цих намірів потребує значних коштів.

Володимир Іванович не стоїть осторонь соціальних потреб села, за що місцеві жителі йому щиро вдячні. За активну життєву позицію, за різнобічну діяльність односельці обрали його депутатом районної ради.

— Де сили черпаєте? — поцікавився я у підпри-ємця.

— У своїй сім’ї, — відповів він. — Моя дружина, Ніна Олександрівна, з якою я навчався на одному курсі в академії, стала мені надійною опорою і помічником, розсудливим критиком і порадником водночас.

Я побував у примітному будиночку Погорілих. Він потопає у трояндах. З усього видно, тут люблять гармонію і красу, тут панують добрі взаємини.

Любов, перелита
у вишивку

Вишивка була, є і буде одним із символів нашої нації. Одяг, картини, ікони, рушники, скатертини… У тих різнобарвних візерунках, «намальованих» ниткою і голкою на полотні, прочитується унікальний код рідної землі, вірування й обереги нашого народу, що зберігаються із правіку й передадуться у майбуття прийдешнім поколінням.

Пам’ятаєте:

Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела…

Ці слова з повним правом могла б сказати про себе й Олександра Антоненко з Єреміївки. Вона вишиває хрестиком. Захоплюється також гончарством та аплікацією. Дім Олександри Михайлівни, прикрашений її ви-творами, схожий на музей.

За фахом вона — вчитель біології, а відтак любить життя у всьому його різноманітті. Тривалий час мешкала і працювала в Одесі, а вийшовши на пенсію, перебралася в село, ближче до природи. І кожна її робота — своєрідний гімн життю, заклик любити рідний край, цінувати його красу.

Рецепт довголіття від Віктора Мельниченка

Шановній людині Віктору Мельниченку йде 83-й рік. Він — свідок

багатьох вікопомних подій. Друга світова і повоєнна відбудова, голод, репресії, «перебудова» і розпад СРСР — чого тільки не довелося звідати за прожиті десятиліття... Упродовж усього життя Віктор Андрійович чесно і багато працював, але великих статків не нажив. Слідом за Вахтангом Кікабідзе міг би з повним правом повторити: «Мої роки — моє багатство».

Цікаво, що його трудова книжка відкрита саме в день визволення Роздільної від фашистських загарбників — 4 квітня 1944-го. Тоді він, не маючи навіть повних 14 літ, прийшов працювати на Єреміївську машинно-тракторну станцію. Невдовзі став трактористом. Разом з іншими прокладав перші борозни на звільненій землі.

Праця і час виплекали з молодого механізатора досвідченого аграрія, доброго організатора сільськогосподарського виробництва. У 22 роки Віктор Мельниченко вже керував тракторною бригадою, потім працював інженером-механіком, секретарем парторганізації і нарешті — головою правління місцевого колгоспу. Заочно здобув вищу освіту. В очолюваному ним господарстві вирощували хліб, розвивали тваринництво. Свого часу тут було шість з половиною тисяч голів великої рогатої худоби. Яке господарство може похвалитися таким нині? Інші часи, інші умови, інші пріоритети...

— Вікторе Андрійовичу, яка подія у вашому житті була найщасливішою, —цікавлюся.

— Це, певно, кохання. У 1958 році я одружився з моєю Надією. Виростили трьох дочок, які обдарували нас шістьма внуками і дев’ятьма правнуками.

— Чи була печаль?

— Була. Померла дружина і дві доньки… Царство їм небесне...

— У чому, на вашу думку, секрет довголіття?

— Щоб прожити довше, по-перше, треба молитися. Я, наприклад, все життя ходив до церкви, хоч тривалий час був секретарем парторганізації. Ой і лаяли мене за це!.. Я і зараз щоранку з півгодини молюся перед іконою… По-друге, треба робити фіззарядку. Якщо не сила йти на стадіон чи на вулицю, робіть її в ліжку. Так-так, і в ліжку можна віднайти для себе комплекс вправ. По-третє, не цурайтеся фізичної роботи.

Ветеран живе сам, але на городі у нього повний порядок. Вирощує картоплю, цибулю, часник, доглядає баштан.

«Ми на землі —
орачі й сіячі»

Кожна жінка в Єреміївці неповторна, по-своєму обдарована, має хист до тієї чи іншої справи. За Валентиною Тарануцею, вчителькою місцевої школи, справедливо закріпилося звання поетеси. Вона пише вірші, які беруть за душу, бо сповнені щирості та сердечності, любові до рідної землі, вболівання за долю України.

Пані Валентина — авторка «Гімну Єреміївки», в якому є такі слова:

Слався в віках Єреміївки стяг!
Бог допоможе нам в добрих ділах.
Хай не потрібні нам будуть мечі:
Ми на землі — орачі й сіячі.

Цей текст поклала на музику донька вчительки — Анна, за фахом — ви-кладач музики, до речі, лауреат міжнародного конкурсу.

Без гімну, створеного матір’ю і дочкою, не обходиться жодне сільське свято.

Валентина Тарануца удостоєна звань «Відмінник освіти» та «Вчитель року». Вона — лауреат конкурсу «Таланти твої, Україно!» (її сценаріями до свят залюбки послуговуються і в Єреміївці, і в сусідніх селах).

У новому статусі
і новому вбранні

Торік Єреміївська загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів набула статусу навчально-виховного комплексу. Раніше у селі не було свого дитсадка, тож батькам доводилося возити малечу у сусідню Бурдівку. Минулого ж року відбулася приємна і важлива подія: при школі відкрилася різновікова — від 2 до 5 років — група для найменших єреміївців.

Ця трансформація потребувала відповідної реконструкції освітнього закладу. Оновили фасад, поставили огорожу. Для діток виділили чимале за площею приміщення, де обладнали простору ігрову кімнату, спальню, туалет. Зміни торкнулися і шкільної їдальні та кухонного блоку, де з’явилося нове сучасне обладнання. До крила дошкільнят примикає ігровий майданчик.

Директор НВК Світлана Іванівна Суха розповіла:

— Група дошкільнят створена за ініціативи сільського голови Євгенії Володимирівни Ільящук та за підтримки депутата райради Володимира Івановича Погорілого. Велику допомогу надала й райрада. Сільрада виділила на це будівництво 250 тисяч гривень, стільки ж дав район, Володимир Іванович найняв майстрів і подбав про будівельні матеріали. До створення НВК долучилися й випускники минулих років: брати Анатолій та Іван Орловські, Василь Мадей, брати Віктор та Анатолій Мадеї, представники родин Страшних, Новацьких та Ольга Пономаренко.

Село щиро вдячне їм усім. Задоволені батьки, задоволені й учителі, адже дітки приходять у перший клас уже адаптованими до школи.

Відкриваємо
нові острови

На території Єреміївської сільради є два об’єкти, які привертають увагу любителів відпочинку звідусіль.

Насамперед — це кінноспортивний клуб «Богнатове». Тут, на березі Хаджибейського лиману, можна гарно відпочити, покататися на конях. Що, не вмієте їздити верхи? Досвідчені інструктори дуже швидко навчать вас упевнено сидіти в сідлі.

Другий унікальний об’єкт має назву ТОВ «Рідна природа». Це товариство реалізує програму зі збереження і розвитку видів флори і фауни, характерної для цього маленького дивовижного куточка України. Тут є коні, лані, муфлони, кабани, білки, качки, фазани, цесарки, павичі...

Недавно у «Рідній природі» побували учні молодших класів. Враження — неперевершені.

За першим покликом

Віднедавна у Єреміївці почав діяти пункт «Швидкої допомоги». Якщо зважити, що чимало людей, які тут проживають, похилого віку, він був украй необхідний. До того ж, поруч із селом пролягає автотраса державного значення, де, на жаль, нерідко трапляються дорожньо-транспортні пригоди.

— Працюємо в інтенсивному режимі, — каже старший фельдшер Олександра Буц. — За минулий місяць отримали 212 викликів. Причини різні — ДТП, переломи кінцівок, судомні синдроми, ниркові кольки тощо. У штаті — чотири фельдшери, стільки ж водіїв та санітарка. Ми завжди напоготові. Обслуговуємо ділянку траси та навколишні села від «Чайки» до Іванівського повороту.

«Єреміївко, вперед!»

Кожен вид спорту сповнений емоцій. Але такі азарт, захоплення, піднесення, які викликає футбол, важко знайти в інших видах. Ним живуть мільйони людей.

«Єреміївко, вперед!» — часто лунає і на сільському стадіоні. Місцева команда стала найтитулованішою в районі. Вона бере участь у районних та обласних змаганнях із 1974 року. За цей час двічі ставала чемпіоном Одещини (2014, 2015), неодноразово була призером чемпіонату, вигравала кубок і суперкубок області. Ще вражаючіші досягнення команди на районному рівні: шість разів ставала чемпіоном, двічі — срібним призером, здобувала кубок і суперкубок.

Запалив полум’я футбольної пристрасті перший наставник команди Сергій Рисслінг. Його справу продовжив талановитий тренер Анатолій Ільящук, якого справедливо називають королем футболу.

Слід додати, що про розвиток спорту належним чином дбає сільрада, яка ухвалила відповідну програму на 2017—2019 роки і фінансує її зі свого бюджету.

Добірку підготував

Валентин ЩЕГЛЕНКО.
Роздільнянський район.

НА ЗНІМКУ:сільський голова Євгенія Ільящук (у центрі), секретар сільради Наталія Назаренко, головний бухгалтер Інна Кулішова, касир Лариса Вештіман і діловод Наталія Лазор.

Фото автора.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net