За стіною стереотипів

Останнім часом в Україні почастішали погроми ромських стихійних поселень. Наприкінці квітня учасники ультраправої організації прогнали ромів із табору на Лисій горі у Києві, спаливши їхні речі, та з центрального залізничного вокзалу. Через кілька тижнів зазнав нападу ромський табір на Львівщині. Роми постраждали на Терно-пільщині, де нападники спалили табір. Не все добре сьогодні в цьому питанні й на Одещині.

29 травня в Одесі відбулося виїзне засідання підкомітету з питань ґендерної рівності та недискримінації Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Головним питанням порядку денного зустрічі стала проблема захисту ромів. Під час візиту на Одещину глава цього підкомітету Ірина Суслова і представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Оксана Філіпішина відвідали табір ромів у селі Нерубайському Біляївського району. Результати цього виїзду і подальший план спільних дій учасники зустрічі обговорили в облдерж-адміністрації із заступниками голови ОДА Сергієм Колебошиним і Світланою Шаталовою.

Загалом нині, йшлося на зустрічі, нема послідовної і виваженої державної політики стосовно соціалізації в українське суспільство ромів. Справді, активність у цьому плані проявляється практично тільки тоді, коли щось трапляється, на що влада не може не відреагувати.

В Україні взагалі склалася така ситуація, внаслідок якої роми потрапили до аутсайдерів сучасного суспільства. Існує упереджене ставлення до представників цього етносу як до людей «другого сорту», які не хочуть змінювати себе, інтегруватися в соціум. Більшість з них не обіз-нані зі своїми громадянськими правами та обов’язками, не вміють орієнтуватися в правовому полі, не знають механізмів звернення до органів влади.

Заступниця керівника координаційної групи з питань Ромської стратегії при Кабінеті Міністрів Земфіра Кондур (на знімку) повідомила, що, за даними офіційного перепису населення, в країні проживають приблизно 47 тисяч ромів, але неофіційні дані свідчать, що їх, як мінімум, 200, а може, й 400 тисяч осіб. Достеменно не відомо, скільки ромів живе й на Одещині: офіційно зареєстровані 4035 осіб, але реальна цифра сягає 30 тисяч. Компактно вони мешкають в Ізмаїлі (401 зареєстрована особа), Білгород-Дністровському (398), Бол-градському (235) і Татарбунарському (222) районах.

При цьому, за словами промовиці, нещодавно представлений звіт про виконані в 2013 — 2017 роках заходи в рамках стратегії став лише «сухим переліком концертів та конкурсів», що взагалі не вирішують проблем ромів, для яких сьогодні вкрай важливі паспортизація, освіта, медична допомога, захист від домашнього насильства тощо.

Нема чіткої статистики, відтак держава в особі відповідних інституцій не бачить і масштабів проблеми, яку потрібно вирі-шувати.

Влада не розуміє, що саме ромам потрібно, адже плани мусять базуватися на потребах місцевих громад. Земфіра Кондур попросила одеських чиновників розглянути можливість прийняття програм забезпечення ромів житлом і посиленою дош-кільною освітою, а також створення спеціального центру соціально-правової допомоги.

Представниця Уповноваженого з прав людини ВР Оксана Філі-пішина додала, що в Одеській облдержадміністрації заявляють про повну паспортизацію ромів, однак коли парламентський підкомітет виїхав на місце, у Нерубайське (знімок зроблено саме там), усе, виявляється, не так добре. Двійко дітей взагалі не мали жодного документа, а відтак батьки не отримують на них державної підтримки, вони не підуть до школи, не зможуть виїхати за межі свого населеного пункту…

Упродовж тижня, говорили учасники зустрічі, всіх дітей у Нерубайському можна документувати, призначити родинам відповідні пільги, допомогти як юридично, так і матеріально. Навіть про зведення сучасних поселень з усіма комунікаціями можна подбати, звернувшись за підтримкою до міжнародних організацій.

Кожна районна і сільська громада завчасно подавала заявки на безоплатні путівки на літній відпочинок дітей. Цікаво, скільки малих ромів з нашої області за державні гроші вже поїхали чи поїдуть до моря, на екскурсії? А скільки їх у вересні сяде за парти?

До слова, посадити за парти і дорослих чоловіків та жінок — також цілком реально, якщо організувати таке навчання.

Оксана Філіпішина зазначила, що ромських дітей треба залучати до дошкільної освіти. Вона наголосила на необхідності посилення координації зусиль органів опіки та піклування щодо виявлення, взаємоінформування та реагування на випадки відсутності документів у ромів. Перш за все, це стосується служби у справах дітей, органів освіти та охорони здоров’я на місцях.

Ми практично не знаємо своїх співвітчизників. Традиційно роми проживають невеликими громадами і переважно уникають контактів з корінним населенням. Вони намагаються не втручатися у суспільне й полі-тичне життя навколишнього оточення, щоб не привертати до себе особливої уваги і не спровокувати негативної реакції. Через те їхні потреби обмежені найпростішими речами і через те вони не дуже опікуються освітою дітей. Їм потрібен авторитет із середовища ромів, який би їх «тягнув».

Серед ромів Одещини є чимало медиків, освітян, юристів, фермерів, підприємців… Трапляється, що дехто навіть соромиться своєї національності, тоді як, скажімо, Чарлі Чаплін, Софія Ковалевська не проминали згадувати про те, що мають ромське коріння.

З усіх національних меншин роми найменш інтегровані у суспільство, тож ця відокремленість часто є причиною настороженого, а то й ворожого ставлення до них. І навпаки: чим більше вони інтегровані, чим більше прагнуть бути зайнятими тими видами діяльності, що й основний контингент, тим краще до них і ставлення. У таких ромів і вищий рівень освіченості, і кращі заробітки, і вищий рівень життя.

Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям — це риси національного характеру ромів. Кажуть, якщо хтось приїжджає з іншої країни, то насамперед шукає готель, а ром — завжди шукає іншого рома, в якого зможе зупинитися, де його завжди зрозуміють. Роми практично не вживають алкоголю. Віросповідання залежить від місця проживання. Наприклад, багато з кримських ромів — мусульмани. Основна ж маса їх в Україні — православні.

Найбільша цінність у житті ромів — честь. Честь сім’ї, честь жінки, честь чоловіка. Друга за значущістю цінність — сім’я. Вони обожнюють дітей і глибоко шанують батьків.

Не треба їх ідеалізувати, треба мати їх за рівних.

Роми настраждалися не менше від українців. Під час Другої світової війни було знищено 80% усього ромського населення країн Європи. Жертвами нацистського геноциду 1933—1945 років, за різними оцінками, стали від понад 200 тисяч до 500 тисяч представників цієї національності. Лише на території Росії, України та Криму знищено 300 тисяч ромів: розстріли, депортація, репресії комуністичного режиму.

У горезвісні радянські часи ромів активно заганяли до колгоспів, однак це було практично марним, адже їхній вільнолюбний спосіб життя йшов урозріз з радянським розумінням тотального закріпачення та контролю.

З одного боку, всі захоплювалися танцями і піснями ромів, створеними театрами, а з іншого — були жорсткі переслідування, в тому числі за відсутність прописки, за мобільний спосіб їх життя. Відтоді нічого практично не змінилася. Ромська національна меншина і сьогодні є найбільш дискримінованою в Європі. Нинішню ситуацію з ромами в Україні європейські правозахисники взагалі вважають катастрофічною.

Часто ізольованими від сус-пільства роми стають і через культурні особливості, певний стиль життя. Проблеми, що виникають, вони воліють вирішувати здебільшого у своїй громаді, не вірячи в допомогу державних структур. Це ще й наслідок боязні бути присоромленими через свою неосвіченість, відсутність елементарної грамотності, можливості чітко висловити думки, нерозуміння того, що від них вимагається — часто навіть через елементарне незнання державної мови.

Надзвичайно ефективним є залучення до допомоги юристів ромської національності, які користуються заслуженою довірою свого народу, знають його проблеми зсередини.

На жаль, сьогодні як мінімум 80% ромів не мають жодних документів! Водночас саме отримання паспортів та свідоцтв про народження —це перший і головний крок до працевлаштування, приватизації майна, отримання соціальних виплат і пільг, освіти, медичної допомоги — власне, до інтегрування у суспільство.

Якщо у людини з’являються документи, якщо вона «матеріалізувалася» у правовому полі, у неї виникають не лише права, а й обов’язки. Перед суспільством, перед державою, перед громадою, в якій вона живе.

Через традиційні й культурні особливості роми, які проживають компактно, мало уваги приділяли і приділяють оформленню документів на землю й будинки. Відсутність права власності, з одного боку, позбавляє їх певної відповідальності, з іншої — не стимулює до того, щоб піклуватися про своє майно й ставитися до нього не як до тимчасового, а як постійного (передавати у спадок, капіталізувати тощо). Це велика проблема саме ромів, які проживають у таборах.

Загалом ставлення до ромів у кожного базується на якомусь випадку з особистого життя або ж із почутого від когось, зде-більшого негативного. Особисто мені нічого поганого вони не зробили.

Скажімо, поруч зі мною на Великдень у храмі стояла чимала родина ромів: причепурені діти, тато з мамою — у святковому, у руках глави сімейства був неймовірної величини кошик з усілякими наїдками, прикритий пишно вишитим рушником. Ми гречно привіталися.

Так, вони, як і більшість із нас, — православні, хоча сповідують й інші релігії. Так, серед одеських ромів є досить багаті люди, хоча в селах чимало ромських сімей по суті злидарюють. Щоб елементарно вижити, цілими родинами наймаються на тяжкі сільгоспроботи, на які інших селян не докличешся: у спеку висапують соняшник і буряки, випасають громадську худобу, розбирають старі покинуті хати на будівельні матеріали… Як правило, ці люди не мають ні води, ні каналізації, ні тепла, ні якісних харчів. Через це суттєві проблеми зі здоров’ям: реєструються випадки туберкульозу та гепатиту, а для жінок характерний високий рівень гінекологічних захворювань.

Так ось, для мене роми — це конкретні люди. Це — Люба і Гриша, сусіди в селищі, де маю дачу. Яблучка з-під чужого дерева не піднімуть. Побачили, що я приїхала — Люба неодмінно чимось пригостить («Відпочивай з дороги!»), розкаже місцеві новини, про своє чимале господарство, яке з кожним роком стає більшим, адже працюють зі світання до ночі.

Це — дядько Вітя, чоловік рідної маминої сестри. Ні співати гарно, ні танцювати не вмів, зате власноруч підняв великий дім і двох синів. Служив, як і годилося, в армії, сорок років працював шофером на птахофабриці, де йому зажди доручали очолювати колону вантажі-вок з рибним борошном, яке везли аж із Керчі до нашого селища. Якась складна поломка — завжди кликали Вітю-цигана, на що він ніколи не ображався.

Стереотипи — річ надзвичайно підступна. Справжня біда, коли вони підігріваються недолугими чутками чи й навіть подачами у ЗМІ. Так, суспільству нав’язувалася нісенітниця, нібито ми потрібні Європі для того, щоб звозити до нас сміття та переселити звідти в Україну півтора мільйона ромів. Ні спростувань, ні коментарів, а люди вірили… Не реагує держава, тому на побутовому рівні стосовно цих людей, таких самі-сіньких громадян, як і ми з вами, множиться негатив, ніби вони тільки продають наркотики, жебракують і крадуть, хоча реальна картина далеко не така.

І хоча Кабінет Міністрів України затвердив план заходів щодо реалізації стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, механізмів такої реалізації не розробив, а без цього і руху тому документові як не було, так і не буде.

Політика щодо ромів з боку держави є більше декларативною. На вирішення конкретних проблем бракує державних коштів. На вимогу Євросоюзу Україна начебто піклується про ромів, але реальної допомоги, окрім як від донорських та громадських організацій, ці люди не отримують. Про це говорили під час зустрічі в Одесі. Було б добре, якби проведенням такого важливого заходу все знову і надовго не обмежилося.

Мусимо зрозуміти, що нам жити поруч і разом, єдиною родиною, піднімати державу і що самотужки розв’язати клубок проблемних питань, які диктує час, ромам сьогодні не під силу. Виправити ситуацію — означає допомогти їм подолати соціальну ізольованість і наслідки негативних стереотипів, які впродовж століть зводили міцний мур між суспільством та цією багатостраждальною нацією.

Підготувала
Ніна ЗАЛЕВСЬКА.