Запобіжник від асиміляції

Один із найяскравіших — досвід басків, які зберегли донині найдревнішу в Європі мову. Ще з доісторичних часів вони показали дивовижну здатність поєднувати пасивний опір та гнучкість щодо асиміляції, а це дало їхнім нащадкам змогу залишитися самими собою.

Фіни, литовці, естонці, латиші, хорвати — народи, які пройшли процес відродження в постколоніальну добу. У Фінляндії у 1870 році 57% населення послуговувалося шведською мовою, тоді як фінською майже вдвічі менше — 30%. У 1980-у цей показник змінився докорінно: 10% — шведською та 90% — фінською. Ця неймовірна реасиміляція відбулася завдяки прагненню народу, підтриманому владною елітою.

Серед слов’янських народів серйозний опір імперській мовній політиці виявляли поляки в період втрати державної незалежності. У середовищі тамтешньої еліти поширеним було ставлення до російської мови як до мови завойовника, вживання якої навіть у спілкуванні з її носіями вважалося зрадою. Мовна стійкість тут була виявом духовного опору поневоленню, оскільки перехід на мову окупанта — це крок до компромісу з ним, пристосування до нерівноправних взаємин, тобто, почасти, прийняття й визнання приниженого становища своєї мови.

На Заході України мовна ситуація є однозначною (крім етнічно та мовно строкатого Закарпаття). Івано-Франківщина, Тернопільщина, Волинь, Львівщина, Буковина та Рівненщина відносно нетривалий час перебували у межах єдиного простору з основною частиною України, яка була під гнітом Російської імперії, тому вплив російського мовно-культурного тиску тут значно менший.

Центр — Київ, Житомир, Черкаси, Хмельницький, Вінниця, Полтава, Чернігів, Суми — заселяють 85%—91% етнічних українців, тому тут мовна ситуація значно краща, ніж на Сході та Півдні України.

Південно-східна частина держави, заселена етніч-ними українцями, опинилася під значним мовно-культурним впливом Росії з другої половини ХІХ ст. Сюди масово переселялися росіяни з усіх кінців спочатку Російської імперії, потім — Радянського Союзу, аж до 90-х років ХХ ст. Спочатку — через значний розвиток міст, потім — у результаті винищення корінного населення. Удар був спрямований насамперед проти інтелігенції як свідомого носія мови та селянства — вільнолюбного виразника національного духу. Перших розстрілювали за сфабрикованими вироками, запроторювали у табори і психлікарні, других виморювали голодоморами, вивозили «освоювати» зону вічної мерзлоти. В результаті це позначилося і на етнічному складі, і на мові населення «вивільнених» територій: виникла росій-сько-українська мовна мішанина, відома під назвою суржик.

Відтак, аби покращити мовну ситуацію в країні загалом, слід оперувати не середньоукраїнськими, а регіональними показниками. Саме з такою метою цьогоріч було проведене соціологічне опитування учнівської молоді в одному з центральних районів Одещини — Ширяївському.

Стосовно основних питань ситуація у мовному сенсі однозначна: рідною українську вважають 97,1% респондентів, незважаючи на те, що серед них є не лише українці за національністю. Те, що тільки українська мова має бути державною, вважають 90,6% опитаних. А мовою навчання українську обирає 96,4% молоді Ширяївського району.

Такі результати не можуть не тішити, але, на жаль, є й інший бік цього питання. Наприклад, 2,2% учнів вважають рідною не конкретну мову, а саме суржик. Не секрет, що ним послуговується переважна більшість населення Одещини. Втім, ситуація є ненормальною не лише у сенсі використання. Так, 28,4% опитаних не намагаються позбавитися від суржика, а 6,6% школярів він навіть подобається.

«Мовною опорою» для теперішньої молоді є батьки, старше покоління та школа, де абсолютна більшість учителів спілкується з учнями українською літературною мовою та адаптує їх до норм мовлення. Чого не можна сказати про українські медіа. Скажімо, українською мовою телепередачі переглядають 52,2% опитаних, фільми українською обирають ще менше — 34,1%, а музику — лише 3,6% (тоді як російською — 36,2%).

Попри такі результати, сподіваємося, що все зміниться на краще та, зрештою, вдасться виправити мовну ситуацію в Україні. Тішить патріотична налаштованість підростаючого покоління, яке розбудовуватиме нашу самостійну, незалежну, успішну державу. Свій патріотизм молодь виявляє уже зараз: 11,1% опитаних принципово не спілкується російською мовою через війну на Сході України, а 12,8% — тому, що вони є представниками саме української національності і живуть на своїй рідній землі, українській.

Уляна КРИШТАЛЬ,
аспірантка кафедри української мови ОНУ ім. І.І. Мечникова.