Комп’ютерний чоловічок як ліричний герой
Його видумав письменник Роман Кракалія, аби описати драматичну долю своєї родини
Колеги із часопису «Молодий буковинець» зразка 60—70-х років минулого століття, з якими працював Роман Кракалія, говорять про нього як про високопорядного інтелігента, дуже доброзичливу, але… доволі замкнуту, неговірку людину. Й аж тепер, коли прочитали його роман «Три барви Дунаю», який автор, нині одесит, привіз презентувати на свою малу батьківщину, зрозуміли: він мав підстави для того, аби не бути надто відвертим у своїх думках, судженнях, розмовах. Надто ж мало говорив про свою родину.
Хоча, можливо, тоді мало хто й цікавився родоводом одне одного — були молоді, активні, самостійні, вільні від батьківської опіки і, як кажуть, брали від життя що могли. Втім, це не завадило їм глибше дивитися в історію, аналізувати тодішню літературу й пробувати своє перо в поезії й прозі. Роман Тарасович пригадав, як в одному з колективних збірників, де надрукували твори чернівчан-новачків, його новелу геть, аж до невпізнання переписав за радянськими стандартами тодішній очільник місцевої органі-зації Спілки письменників України. Минуло стільки років, а Кракалія й досі пам’ятає той стрес, якого зазнав, коли прочитав «своє» творіння — хотілося викреслити власне прізвище…
І все ж, чому він у молоді роки не мав охоти розповідати про свою родину? Річ у тім, що до пори до часу в самій родині намагалися не обговорювати деякі сторінки їхньої біографії. Але тепер, коли Роман Тарасович сам дожив до сивого волосся, він у «Трьох барвах Дунаю…» знайомить нас зі своїм дідом — Костем Кракалією. Як зазначив автор книги, багато років тому письменник Михайло Івасюк, розповідаючи про народного ватажка Мирона Дитинку, згадав і діда Костя з його драматичною долею. Знадобилися десятки років, аби достеменно дізнатися про свого предка не тільки зі спогадів рідних, а й з архівних схронів. Кость Кракалія у 20—30-х роках минулого століття був відомим на Буковині політичним діячем, журналістом, літератором. Він і вчителював, і редагував газети, й перекладав українські твори німецькою мовою, був депутатом румунського парламенту й закликав до возз’єднання Північної Буковини з «великою Україною», зазнав переслідування, був ув’язнений, оголошував голодування... Зрештою — еміграція, життя за кордоном…
Аби не вдаватися в доволі не-однозначний для сприйняття біо-графічний опис, Роман Кракалія створив художній образ — ком-п’ютерного чоловічка, який весь час нагадує авторові важливі деталі оповіді, аби він нічого не забув.
— Коли писав, я найбільше переживав за те, що скажуть історики, які досліджували минувшину Буковини, які краще за мене знають ті події й дійових осіб, — ділився Роман Тарасович із колегами, друзями, рідними, серед яких — сестра автора і племінник, під час презентації книги в меморіальному музеї Володимира Івасюка.
Цю зустріч, до речі, ініціював директор музею, письменник, редактор «Буковинського журналу» Мирослав Лазарук. Він був одним із перших, хто прочитав роман Кракалії ще до того, як вийшла книга, й опублікував уривок у часописі. Надаючи слово авторові під час презентації, підкреслив: усі, хто прочитав уривок, дали високу оцінку творові, зокрема й історик, політолог Ігор Буркут, а це дуже важливо з огляду на те, що по суті йдеться не так про окремо взяту родину, як про історичне тло, на якому формувалися погляди особистостей того часу — подекуди суперечливі, неоднозначні. Ось і постать Костя Кракалії свого часу зазнала і підтримки, захоплення, оплесків, й осуду, критики, нерозуміння. Як сказав з цього приводу його онук, «час нас творить, а ми намагаємося… творити, змінювати час. Між нами і часом можна ставити знак рівності».
Сам Роман Кракалія, як і представники його покоління, відчув на собі відбитки часу. Покинувши чернівецьку комсомольську газету, він не зміг влаштуватися в український друкований орган в Одесі. Хоча була вакансія, редактор сказав: «Мені не потрібен націоналіст із Західної України». Згодом його таки взяли в інший часопис, де всі писали російською, а він мав перекладати. Знайомий склав йому протекцію, і він став редагувати книжки у видавництві «Маяк». Там же й написав власний твір, який мав вийти в «Радянському письменнику», проте після прочитання тамтешнім редактором потрібно було змінити героя, відредагувати деякі епізоди — словом, переписати так, як веліли «вищі сили», на що він, звісно, не погодився…
Нині у його доробку шість книжок. До Спілки письменників України Романа Кракалію прийняли одразу після виходу першої — «Образ». А «Три барви Дунаю» побачили світ у Чернівцях, у видавництві «Друк-Арт». Під час нещодавніх відвідин Буковини автор презентував цю книжку ще й в тутешніх бібліотеках, у Черні-вецькому національному університеті, на одному з телеканалів.
Валентина МАЦЕРУК.
м. Чернівці.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
