Сіль тузлівської землі

Крім власних доходів, громада отримує субвенцію з державного бюджету на формування інфраструктури. У 2016-у то були майже 2,5 млн грн, з яких по півмільйона пішло на прокладання водогону у Веселу Балку та на залатування доріг у Тузлах, 200 тис. — на ремонт дитячого садка у Безім’янці… Всі гроші спрямували, по суті, на благоустрій... Навіщо звітувати паперами: люди бачать реальні речі, які можна помацати й ногами пройтися.

У 2017 році майже 270 тис. грн витратили на капремонт системи опалення і заміну котла Тузлівського центру медико-санітарної допомоги; більш як 250 тис. грн — на ремонт три-квартирного будинку для службового житла лікарям; ще понад 700 тис. — на вуличне освітлення у селах, зокрема в тих, де його ніколи не було.

Значним досягненням громади стала перемога проекту з термомодернізації Тузлівського НВК у конкурсі Державного фонду регіонального розвитку. Заявку належно оформили і вчасно подали, адже оперативно отримали допомогу від спеці-алістів Одеського центру розвитку місцевого самоврядування, зокрема у фінансових розрахунках. На реконструкцію даху школи, в якій навчаються 266 учнів і працюють 26 педагогів, та на заходи з термомодернізації було витрачено 7 млн 312 тис. грн, виділених фондом.

Навіть з інших областей їм потім телефонували і перепитували, чи дали гроші. Чому ж самі не подавали заявок? Комусь було ліньки возитися з паперами, хтось не вірив, що отак напишеш проект — і гроші прийдуть…

— Худий заєць швидше бігає, — кажуть місцеві.

Цьогоріч громада отримає 1 млн 257 тис. грн державної інфраструктурної субвенції, які планує спрямувати на капітальний ремонт вуличного освітлення Тузлів, Безім’янки, інших сіл. Думають над створенням сільської варти, яка забезпечила б громадський порядок і спокій.

Багато чули ми від тутешнього люду про авторитетну лідерку громади — Ларису Корнован-Мойсеєнко, матір двох дітей, яка взяла на себе таку велику відповідальність. Крутиться жінка, кажуть, як тільки може, і ми, мовляв, за нею слідом.

Не так давно практично за одну ніч оформили документи на оплату з державного фонду чотирьох житлових будинків для дітей-сиріт. По-перше, ніхто не заважав, не треба було погоджувати з начальством у районі, адже це затяглося б Бог знає на скільки. Недоспали ніч, зате діти тепер мають власний дах над головою.

Отак усе в неї, казали, по крихті, по гривні, все на благо спільноти. Головна ж думка лідерки: на чому зароблятиме громада? Спасибі, що сьогодні держава допомагає, підтримує, але старатися треба й самим.

Про перспективи — трохи згодом. Люди ж бо дуже хотіли похвалитися хорошим, що вже мають. Тож рушаємо нашим доволі численним гуртом селом.

Радощі й турботи

На впорядкування сіл гро-мади торік виділили з бюджету 2,4 млн грн. На ці гроші, зокрема, привели до ладу і стадіон у Тузлах, де нині тренуються дві футбольні команди — «Бурнас» і «Бурнас-2», проходять сільські спортивні змагання, де кожен може просто поганяти м’яча. Поставили десяток спортивних лавок для уболівальників, довкруж висадили понад сто дерев, обладнали спортивний майданчик з тренажерами.

Цьогоріч за рахунок бюджету планують підготувати проектно-кошторисну документацію на будівництво роздягальні для спортсменів, щоб ті не переодягалися у кущах. Було б добре, щоб і з душовою, і з біотуалетом.

Територію стадіону дбайливо доглядають самі поціновувачі спорту, як дорослі, так і діти. Кожне тренування розпочинається із прибирання. Беззаперечний для сільських спортсменів авторитет — Сергій Діденко, який працює інструктором, тренує футболістів та атлетів, а заодно регулярно скошує траву, підправляє лавки та тренажери.

Дехто з місцевих побоювався, що ті дорогі тренажери, які ніхто не охороняє, не зачиняє на ніч, поламають чи розтягнуть. Ніхто нічого не зачепив. Дедалі час-тіше сюди навідуються після роботи дорослі чоловіки, але не з пляшкою пива, погомоніти з товаришами, а підкачати м’язи чи зігнати черевце.

Спільними зусиллями зібрали по всьому селу використані скати і зробили оригінальну огорожу, пофарбували її в біле. Святково і примітно. Було, хтось зумисне виколупав кілька скатів із землі й викотив їх на дорогу. Незрозумілий вчинок. Може, то вчинили не з великого розуму, а може, й навмисно…

Загалом добровільне об’єд-нання людей в одну громаду вчить дбати про суспільне, як про своє власне. Допоки так не завжди виходить, але треба вірити в краще й поступово разом іти до цього.

Незабутньою стала екскурсія до сільського музею Тузлівської громади, де нас гостинно вітала його завідувачка Єфросинія Шевченко. Дуже шкодували, що за браком часу не довго там пробули. З великою любов’ю тут зібрані і згуртовані в експозиції старожитності, знесені місцевими жителями, картини, вишивки, численні альбоми та стенди з фотографіями. Стороннім людям мало що скаже те чи інше прізвище тракториста на дошці пошани або портрет лікаря на стіні музею, а для тузлівців — це частина їхньої історії, їхнє міцне коріння, від якого вже й правнуки черешні у садках скубуть.

Єфросинія Дмитрівна — справжній дослідник свого славного бессарабського краю, знає людей, практично всі місцеві родини з діда-прадіда, добре розуміється на тутешніх звичаях та традиціях, які з роками не розчиняються в міжкультурному середовищі, а лише зміцнюються і розцвітають новими барвами.

Люду у Тузлах намішано, як соломи в самані: українці, молдовани, болгари, гагаузи, росіяни, німці, роми… Живуть мирно, трудяться. Люблять співати. У музеї сільський хор ветеранів «Джерело» під баян відчайдуха-музики Олександра Карпенка обдарував нас вітальною: «Єднаймося, люба родино! Хай буде навіки єдина наша свята Україна!».

Далі по курсу нашої поїздки лежала дорога до дитячого садка «Віночок» (громада утримує ще один — «Барвінок»), який сьогодні відвідують 63 малюки. До речі, 12 з них цієї осені підуть до школи. Батьки щомісяця сплачують досить символічну суму — по 10,25, адже основні витрати на садочок взяла на себе громада. Цього року в ОТГ чекають не менш як на 70 немовлят, а як Бог дасть, то й на більше. Роботи стане!

Вихователька Наталя Карпенко, яка вже понад 30 років до-глядає-навчає тузлівських малят, розповіла, що стараннями громади заклад відремонтовано за євростандартом, придбано недешеві дитячі меблі, гору іграшок, пральну машину, посуд, кухонне начиння, комп’ютер для ведення справ, принтер, антиалергенні килимки і постільну білизну…

Такого майнового розквіту, як сьогодні, заклад ніколи не знав. І це лише за два роки!

Вихователька від щирого серця хвалилася своїм ладненьким садочком, а її підопічні, вбрані в українські національні костюми, подарували нам цікаву сценку на дитсадівську тематику.

До слова, розквітла за останній рік і місцева школа (навчально-виховний комплекс), яка стала опорною. Діти тут безоплатно харчуються, шкільна бібліотека щороку поповнюється новими книжками, а класи — сучасними комп’ютерами… Не знаю, чи ще десь збереглося таке, а в Тузлах діти пізнають природу і працю аграріїв на науково-дослідній ділянці. Школярі часто виїздять до одеських театрів, безоплатно отримують путівки до санаторіїв і дитячих таборів, відвідують численні гуртки.

У Тузлівському центрі первинної медико-санітарної допомоги нас вітав головний лікар Сергій Назаренко. Поділився новиною: громада розжилася на сучасну лабораторію, тож аналізи люди можуть здавати на місці, а не їхати в Татарбунари, бо туди неблизька дорога. Мають непоганий фізкабінет. Особливо такі процедури полюбляють люди старшого віку, в яких крутить ноги і ламає попереки.

А ще пан Сергій дуже бідкається тим, що місцева медицина сьогодні гостро потребує двох сімейних лікарів. Дамо квартири, каже, городи, обговоримо заробітну плату — нехай приїздять!

Про дороги — окрема розмова. Без сльози її й не розпочнеш. Їдучи на Тузли, ми в автобусі так наскакалися на суцільних вибоїнах, що навіть заблудилися.

— Уже котрий рік поспіль в обласному бюджеті не знаходиться на наші дороги грошей, — поскаржився депутат Одеської облради Трифон Антов. — Скільки звернень ми писали, просили, вимагали! Тиша. Бодай би виділили на 70 кілометрів дороги від Тузлів до Татарбунар, з’єднали нас, нарешті, зі світом!

Люди з відчаю навіть перекривали одну із трас. Зрозуміло, що це не вихід, але як ще голосніше заявити про себе, про справжню біду, якою для селян стали невпорядковані дороги?!

Узяли б, кажуть, навіть у борг, згодом віддали б, бо мають на чому заробити. Але сьогодні самостійно (2600 осіб у громаді, враховуючи немовлят та людей старшого і дуже поважного віку!) такого ремонту просто не подужають.

То де заритий скарб?

За практичної підмоги фахівців Одеського центру розвитку місцевого самоврядування громада розробила стратегію розвитку до 2020 року, виписавши в ній головні цілі, першою і найвагомішою з-поміж яких є розвиток туристичної індустрії.

До слова, село Тузли розташоване за чотири кілометри від Чорного моря, на березі солоного озера Бурнас. Засноване наприкінці ХVІІІ століття. Власне, від тюркського слова «туз» — «сіль» — і походить його нинішня назва. У позаминулому столітті тут був доволі недешевий курорт європейського рівня Bad Burnas, де полюбляли бувати пан Пілсудський і король Румунії Міхай. Та в радянські часи його занедбали, почавши активно розвивати одеські курорти, той же Куяльник.

Провідний спеціаліст з екологічної освіти Національного природного парку «Тузлівські лимани» Світлана Петраківська розповіла про два туристичні маршрути вздовж місцевих водойм, які вже активно освоюються, про розвиток бьордвотчингу (до речі, сюди вже приїздять охочі поспостерігати за птахами з Британії, Німеччини, Білорусі), про місцеву флору й фауну, уні-кальні лікувальні грязі та потенціал цієї рекреаційної зони.

Хто не знає: Тузлівські лимани — це група солоних лиманів лагунного типу в приморській частині Бесарабії. Вони включені до однойменного національного природного парку, створеного указом Президента України від 1 січня 2010 року.

Із задоволенням і захопленням відвідали ми славнозвісну Лебедівську косу — природний піщаний насип уздовж Чорного моря. Їдемо! Тут збереглася фактично незаймана природа, але при цьому створено комфортні умови для відпочивальників, пляжі утримуються у бездоганному порядку, заборонений в’їзд автотранспорту. На березі встановлено символічний «нульовий кілометр», — упізнаваний знак початку Лебедівської коси.

Організатори поїздки подбали, що ми, бува, не схудли впродовж дня. Від місцевих передали нам кошик солодких полуниць. Тоді ще перших! А за ними підуть черешні, персики, восени ж — розкішний виноград. Це — Бессарабія, рай на зем-лі! Фрукти, виноград, бринза, вино, риба, дичина… Чисті пляжі, цілюще повітря, практично незаймана природа, гостинні люди, трударі… Вони вміють і люблять працювати, й вони володіють справжніми скарбами, які лежать під ногами. Організувати все грамотно, дати хід підприємницькій ініціативі, не душити податками, не ставити палки в колеса надмірними засторогами і вимогами, а всіляко підтримувати цих людей, підказувати, як буде ліпше, і вони озолотять і себе, й державу.

Лариса Юріївна Корнован-Мойсеєнко, голова Тузлівської ОТГ, відверто поділилася, як непросто спинатися на ноги невеличкій і досить небагатій громаді:

— Так, люди сьогодні радіють, і я разом з ними, найменшим позитивним змінам, які відбуваються у нашому житті: освітленій вулиці, воді, яка подається до двору, ремонту в дитячому садочку, куди ведуть свою дитину… І вони — то моя на-дійна опора, моя, якщо хочете, совість. Вони мені довірили лідерство, але я, йдучи попереду, щораз озираюся, питаю поради, вислуховую критику. І це нормально. Наша мета — розвиток курорту, зеленого туризму. Оце продумували новий маршрут — на човнах. Його порадили школярі. Я взагалі переконана, що де народився, там і згодився, тому так активно залучаємо до природоохоронних заходів нашу учнівську молодь: вони першими випробовують туристичні маршрути, пишуть наукові роботи, дослідження. Сіль землі для них — тут, у рідних селах. Розвинемо курорт — потрібні будуть екологи, економісти, біологи, медики… А яка широка сфера послуг!.. Вивчимо дітей, можливо, навіть за кошти громади, щоб вони залишилися і знайшли себе у професіях, які їм до душі. Це я кажу і про своїх дітей також.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.
Татарбунарський район,
Тузлівська ОТГ.

НА ЗНІМКАХ: голова Тузлівської ОТГ Лариса Корнован-Мойсеєнко та староста села Безім’янка Неля Загранична; депутат обласної ради Трифон Антов і Лариса Корнован-Мойсеєнко під час зустрічі з одеськими журналістами у сільській раді; у дитячому садочку «Віночок».

Фото авторки.