Півтора місяці московського спротиву

Цей час людям, зарядженим на єдину помісну, важко проживати спокійно, не реагуючи на чутки та події. Але давайте не панікувати, давайте фіксувати, аналізувати, думати та молитися.

Отже, про інструментарій протидії. Бо насправді наразі нема чому печалитися.

Із запланованого мільйона — 50 тисяч

Перше, з чим вийшли московські представники на україн-ську паству, — це з вимогою підписання масово надрукованих бланків проти єдиної помісної, які запланували відправити до Вселенського патріарха.

Нагадаємо, що на кожну єпархію УПЦ МП (їх понад 50) було спущено 20 тисяч бланків, підписуючи які, віряни УПЦ МП мали висловлювати протест проти створення єдиної помісної церкви. Але в деяких єпархіях проти цього постали благочинні, від-мовляючись брати бланки (керівники середньої ланки, священики, які курують два-три десятки парафій; першими відмовилися священики Хмельницької та Ка-м’янець-Подільської єпархій), у деяких процес саботували самі архієреї (Вінниця, Тернопіль, Суми).

Таким чином, замість очікуваного мільйона підписів «канонічних» отримали 50 тисяч. А процес супроводжувала інформація про ганебні випадки тиску на священиків, від яких вимагали підписатися. Деякі свідчення священиків УПЦ МП були оприлюднені в закордонних медіа (авторка матері-алу особисто повідомляла про це двом співробітникам дипломатичних відомств). А в останні дні з’явилося відео, в якому свічниці храмів УПЦ МП роздають бланки кому завгодно з правом підписувати хоч по кілька штук. Це повний провал московської операції.

6:1 на користь України

Окрім підписної кампанії, Росія проявила неабияку активність на зовнішньому напрямку. Голова відділу зовнішніх церковних відносин РПЦ митрополит Іларіон Алфєєв провів цілу низку візитів, де зустрічався з патріархами та архієпископами. Він злітав, зокрема, до Єрусалиму, на Кіпр, до Єгипту, до Лівану, Румунії, Польщі. Деталі візиту не розголошуються, але експерти та церковні журналісти не мають сумнівів, що йшлося про українське питання.

Втім, наразі з публічним осудом ініціатив влади виступила лише Сербська церква. Позиція сербського патріарха — голосна і трохи нагадує стилістику ходунів «Безсмертного полку». Отець Кирило Говорун пояснює промову сербського патріарха історичним контекстом Сербії. Мовляв, після колапсу Югославії, спроб відродити імперію Сербська церква залишається інструментом, зберігає певний вплив на колишніх сателітів Югославії. Вони бачать певні аналогії з процесом відходу України від Росії, з тим, що чекатиме й на них самих. Проте, на думку Говоруна, позиція сербського патріарха не збігається з позицією інших членів Синоду, частина якого близька до розу-міння української позиції.

Інші помісні церкви ще не висловилися, вони вивчають ситуацію.

Цікаво, що й тут не обійшлося без конфузу. Так, українські медіа поширили новину з посиланням на синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ МП, що собор єпископів Польсь-кої православної церкви заявив: автокефалія надається після згоди та дозволу помісних церков. Після цього була озвучена позиція заступника голови Адміністрації Президента Ростислава Павленка (відповідає за цей напрямок), який звинуватив церковний ресурс у перекручуванні цитати. Бо насправді у комюніке польських єпископів лише заявлена позиція, що об’єднання має відбуватися на догматично-канонічних принципах».

Тобто в УПЦ МП просто сфальсифікували цитату.

Зараз процес відвідин представниками Константинопольського патріархату помісних церков триває. Він просто ставить до відома помісні церкви про підготовку рішення. Чи сприймуть вони появу нової церкви? Можливо, не всі, можливо — не зразу. Процес може розтягнутися, але його неможливо зупинити.

Як розповів Кирило Говорун у недавньому інтерв’ю «5-у каналу», після томоса триватиме процес рецепції: «Наприклад, у 1970 році Москва дала автокефалію православній церкві в Америці. І це було зроблено Москвою в односторонньому порядку. І по тому почався процес визнання цієї автокефалії, який продовжується й до сьогодні. Але невизначеність, яка існує щодо цієї церкви сьогодні, не настільки трагічна, не настільки хвороблива, як невизначеність, коли цієї церкви не існувало зовсім. Це до певної міри технічні моменти рецепції. Але головна проблема вирішена».

Останні техніки московської протидії. Залякування

Зрозумівши, що дипломатичні зусилля та масове шельмування неефективні, УПЦ МП (я гадаю, що через наполягання московських донорів) почала залякувати автокефальний клір.

Так, на останньому засіданні синоду УПЦ МП, що відбулося в п’ятницю, було прийнято рішення «закликати» митрополита Олександра Драбинка... не порочити високий сан єпископа, а також надалі утриматися від будь-яких публічних виступів та висловлювань, що викликають обурення серед єпископату, кліриків та мирян Української православної церкви і вносять спокусу в серця віруючих. В разі ігнорування цим братським напоумленням священний синод буде змушений прийняти інше рішення — дисциплінарно-канонічного характеру». Однозначно, що це було актом залякування не лише митрополита, а й решти єпископів і священства.

Відповідь митрополита Олександра прийшла після літургії на Трійцю. Парафіяльний сайт собору, де служить владика, написав: «Після недільної служби владика Олександр звернувся «до усього вірного народу Божого... з питанням про підтримку його позиції щодо улікування рани розколу та об’єднання українського православ’я в єдину помісну церкву, визнану в православному світі... Митрополит Олександр спитав парафіян, чи вповноважують вони владику бути голосом своєї пастви та публічно говорити на тему об’єднання й автокефалії Православної церкви в Україні. Парафіяни єдиним серцем й устами підтримали свого пастиря».

Це, панове, уперше в історії УПЦ МП єпископ — наче плоть цієї системи на рішення синоду — звернувся до свого народу і... не послухався синодалів. Утім, митрополит Олександр за автокефалію і під арештом свого часу посидів, і напад Новінського пережив на рідній Рівнещині.

Але це не єдиний «подарунок» синоду УПЦ.

Він розродився також зверненням до вірян, монахів та священиків, котре повторювало вже озвучені тези: мовляв, треба берегти чистоту віри. «Автокефальний статус... не може бути інструментом в геополітичній боротьбі». «Поява другої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки буде загрожувати безпеці держави, а й поставить під питання можливість майбутньої єдності церкви в Україні». «Вихід з цієї ситуації бачиться у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність в нашій державі».

Є чутки, що рішення синоду УПЦ МП має проголошуватися на літургіях. Тобто фактично церква формує негативне ставлення до ініціатив держави, дезорієнтуючи вір-них. Церква, ігноруючи думки найкращих богословів автокефальної групи — Петра Зуєва, Кирила Говоруна, відтворює московські тези…

Отже, процес триває. Вимріяний у травні синод Вселенського патріархату поки що не проведений. (Думки були різні: хтось каже, що вони заплутують сліди, переносячи дату, хтось каже, що синод і не планувався у травні). Але в будь-якому випадку — все йде за процедурою. Почекаємо.

Лана САМОХВАЛОВА.

Джерело:
https://www.ukrinform.ua.