Незабутній Костянтин Степанков
3 червня — 90 років від дня народження видатного українського актора і педагога
Доля Костянтина Петровича була надзвичайно непростою. Народився він 3 червня 1928 року в українській родині. Батько, Петро Волощук, був священиком, якого разом з дідусем майбутнього актора у 1937-у репресували і розстріляли. А матір, аби дати дитині шанс виплутатися з обставин, що склалися, й не отримати тавра «син ворога народу» знайшла Костикові опікунів в Умані, змінивши йому прізвище на своє дівоче Степанко(в). Опікунам мати віддала і свій будинок в Умані.
Ще хлопчиком Костя Степанков тікав з дому і в пошуках батька об’їздив ледь не весь Радянський Союз. Встиг побувати і в колонії для безпритульних дітей, звідки його повернули опікунам. Закінчив школу, навчався в театральній студії при Уманському міському будинку культури. Спробував вступити до Московського театрального інституту, але повернувся звідки з вердиктом: «відсутні будь-які акторські дані». Відтак у 1950-у вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, де продовжив займатися акторством у театральній студії. І як потім писав у своїх спогадах: «З мене б вийшов прекрасний агроном...». Та доля розпорядилася інакше...
Коли до Умані завітав на гастролі Амвросій Бучма зі своєю трупою, Степанков був студентом другого курсу сільськогосподарського інституту. Адміністрація вишу запросила корифеїв театру на презентацію студент-ської вистави. Амбросій Бучма був вражений акторською грою Костянтина і запропонував вступити до нього на курс. Отримавши від директора інституту 100 карбованців та костюм від товариша, Степанков вирушив підкорювати українську столицю.
Так став студентом театрального інституту. Навчання подобалося. Потім була акторська діяльність та викладацька практика у тому ж Київському театральному інституті. Й саме там він познайомився з юною красунею — студенткою Адою Роговцевою, яка відвідувала його курс.
«На першому курсі я багато знімалася. На зйомках упала з коня, — розповідала в одному з інтерв’ю Ада Миколаївна. І, лежачи вдома зі струсом мозку, отримала від Костянтина Петровича величезну корзину хризантем».
До речі, юна студентка, зважаючи на популярність красеня-викладача серед дівчат, навіть влаштовувала комсомольські збори, аби ті не бігали за одруженим чоловіком, яким на той час ще був Степанков. Утім, згодом саме Ада і стала його дружиною.
Сам же Костянтин Петрович про враження від першої зустрічі з Адою Миколаївною розповідав так: «Допомагаючи викладачам приймати екзамени в абітурієнтки Ади Роговцевої, треба було запитати про п’ять принципів соцреалізму, їх па-м’ятаю погано, а от ямочки на щічках забути не можу».
Саме з цією жінкою Степанков розділив багато злетів і випробовувань. У них було справжнє, хоч і не безхмарне, кохання. Шість років Ада Миколаївна допомагала чоловікові побороти відкриту форму туберкульозу. Допомогла віднайти маму, яка прожила з ними до останніх днів її життя, померши на руках невістки. Подарувала коханому сина й дочку. А ще — написала книжку «Мій Костя».
Костянтин Степанков увійшов до когорти знаменитих акторів, завдяки яким на початку 1960-х голосно заявив про себе україн-ський кінематограф. Дружив з Іваном Миколайчуком, Бориславом Брондуковим, Лесем Сердюком, Леонідом Осикою... Позаочі його називали Ковпаком. Фільм режисера Тимофія Левчука «Дума про Ковпака» приніс Костянтину Петровичу любов глядачів і визнання колег.
Квартира Костянтина Степанкова й Ади Роговцевої на Пушкінській у Києві, в якій ніколи не зачинялися двері, була місцем спілкування столичної творчої інтелігенції. Головним там на кухні був господар. Кость Петрович чудово готував, а ще, до речі, вмів шити.
У 1985 році колега привіз Степанкова у село, де продавався будинок. Запропонував подивитися його дружині. Ділянка з будинком коштували тисячу рублів. Такі гроші в сім’ї якраз були, бо Ада Миколаївна перед цим отримала Шевченківську премію. Купили. Степанков не любив туди їздити, але коли навідувався, то викурити його звідти було вже неможливо. Втягувався і подовгу там жив, навіть узимку — в замети й морози, часто без світла…
Важко переживав відхід друзів: Івана Миколайчука, Леоніда Осики, Володимира Денисенка… Тих, з ким він творив кіно. А український кінемато-граф був його життям, бо ж зіграв у понад 100 стрічках. Останньою стала роль дядька Льоні в картині «Завтра буде завтра».
Костянтин Петрович залишив яскравий слід і як театральний актор та педагог. Від 1955 року грав у театрі ім. Івана Франка, а згодом, із 1968-го, став актором Київської кіностудії ім. Олександра Довженка. Паралельно із 1953-го впродовж 31 року — викладач і керівник майстерні Київ-ського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого. Із 1998-го працював на кафедрі телебачення Київського університету культури і мистецтв.
Помер великий український актор 22 липня 2004 року від раку підшлункової залози. Похований у селі Жереб’ятин Бориспільського району Київської області.
Ярослав ШЛАПАК.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
