Жіноче миротворення на тлі війни

Про його важливість і про те, як ґендерні питання вирішуються в Литві та в об’єднаній Європі, говоримо з представниками Центру сприяння рівності — його директоркою Віргінією АЛЕКСЕЮНЕ та експерткою Маргаритою ЯНАУСКАЙТЕ.

— У Литві працює Європейський інститут ґендерної рівності. Як його діяльність позначається на формуванні ґендерної політики у вашій країні?

Маргарита: Вона позначається так само, як і на формуванні ґендерної політики у будь-якій країні Європейського Союзу. А все тому, що цей інститут є інституцією Європейської Комісії і його робота пов’язана зі збиранням різної ґендерної статистики в усіх країнах-членах союзу.

1995 року на Пекінській конференції ООН щодо становища жінок були ухвалені основні напрямки ґендерної політики. І спеціалісти Європейського інституту ґендерної рівності уважно стежать за тим, з якими проблемами у цій сфері стикаються ті чи інші країни.

Щопівроку змінюється держава, яка виконує функції президента в Євросоюзі. Зазвичай вона пропонує свою проблематику, пов’язану з ґендерною рівноправністю. Наприклад, зміна клімату та ґендерний аспект, бідність та ґендерний аспект, або, скажімо, робота державного механізму та ґендерний аспект. Враховуючи специфіку запропонованої тематики, фахівці інституту збирають відповідну інформацію і вона уважно вивчається у різних державах-членах ЄС.

Інститут не обмежується просто збором статистики. Він також виводить індекс ґендерної рівності, який показує розрив у суспільному становищі між чоловіками та жінками. Цей індекс розглядає винятково ті питання, що актуальні для європейської зони.

Матеріали, які розробляє Європейський інститут ґендерної рівності, є ефективним інструментом для політиків та активістів, що займаються ґендерними питаннями. Вони активно використовують пропоновану їм статистику для лобіювання потрібних законів, які формують ефективну ґендерну політику.

Віргінія: Щоразу, коли спе-ціалісти інституту проводять нові дослідження, в яких хоч якимось чином представлена Литва, наші експерти активно знайомлять з цими результатами неурядові організації, всіляко сприяючи роботі з вирішення нагальних ґендерних питань. Коли до нас приїжджають зарубіжні колеги, як-от з України, фахівці інституту приймають їх і роблять усе можливе для налагодження співпраці.

— Чи багато в Литві громадських організацій, які займаються ґендерними питаннями? Який їх вплив на інститути влади?

Віргінія: Їх точно менше, ніж в Україні. Офіційно у нас зареєстровано близько 100 громадських організацій, але реально працює десь 40. Організацій, які своєю діяльністю покривають усю Литву та мають зарубіжні контакти, не більше 10.

Я думаю, що ці НУО роблять досить суттєвий внесок у формування та наповнення ґендерної політики в Литві. Бо вони працюють не наодинці. У нас є литовське жіноче лобі, в якому представлені найактивніші жіночі організації. Є ще Коаліція організацій з прав людини. Наша та інші організації ініціюють різноманітні петиції, ми представлені в робочих групах, які займаються підготовкою законів. А ще ми пишемо листи чиновникам, на які вони зобов’язані реагувати, часто спілкуємося з журналістами, виступаємо на телебаченні.

— В Україні сформувалася суспільна думка, відповідно до якої ґендерні питання переважно стосуються жінок, тому саме вони мають ними особливо активно займатися. Як із цим у Литві? І в чому полягає небезпека такого однобічного підходу?

Маргарита: Історично так склалося, що питання ґендерної рівності були пов’язанні з жіночими проблемами. А все тому, що тривалий час нормативним суб’єктом суспільства сприймався чоловік. І через його дос-від вибудовувалася вся політика суспільства та поняття культури. У другій половині ХХ століття стало очевидним, що треба говорити і про жіночий досвід, який відрізняється від чоловічого, а також брати його до уваги при формуванні нового життєвого укладу. Тобто важливо, щоб і чоловіки, і жінки були однаково представлені в усіх сферах життя, мали однакові можливості. Бо ми живемо в суспільстві, де всі одне з одним взаємопов’язані. Тому участь чоловіків у ґендерній політиці дуже важлива. Особливо з урахуванням отриманих результатів досліджень, проведених у Західній Європі. Вони показують, що зміцнення ґендерної рівності дуже позитивно позначається на чоловічому досвіді.

Для прикладу. У 50 американських штатах та 38 європейських країнах проводилися дослідження, аби відповісти на запитання, як рівень ґендерної рівності в суспільстві позначається на якості життя чоловіків. При цьому враховувалися такі фактори, як їхнє задоволення життям, депресивність, рівень самогубств та агресії і як усе це позначається на рівні народжуваності, на інноваціях тощо. Отримані результати показали, що там, де спостерігається більше ґендерної рівності, чоловіки висловлюють більше задоволення якістю свого життя, вони мають менше ризику бути вбитими, в таких країнах вищий рівень інновацій та більше добробуту. І що дуже важливо: такі суспільства легше виходять з економічних та полі-тичних криз. Тож чоловіки від ґендерної рівності отримують багато позитивного, хоча часто самі цього і не усвідомлюють.

Зазвичай наші опоненти стверджують, що через ґендерну рівність сім’ї частіше руйнуються, падає рівень народжуваності і виходить повний катаклізм. Але нинішні дослідження засвідчують, що все складається з точністю до навпаки. У суспільствах, де більше ґендерної рівності, менше розлучень порівняно з тими, де спостерігається ґендерна дискри-мінація.

Якщо брати до уваги європейський досвід, то видно дуже сильну кореляцію між ґендерною рівністю та народжуваністю. Там, де такої рівності більше, і дітей народжується більше.

Прийнято вважати, що люди не заводять дітей, бо стикаються з економічними труднощами. Та це не завжди так. Дослідження показують, що в економічно розвинених суспільствах для збільшення народжуваності потрібні три умови і всі вони пов’язані з політикою ґендерної рівності. По-перше, плануючи сім’ю, жінки повинні бути впевнені, що вони не втратять роботу через вагітність та декрет. По-друге, потрібна розвинена мережа суспільних послуг, у тому числі й доступні місця в дитячих садках та яслах. По-третє, для того, щоб жінка могла успішно поєднувати свої професійні та домашні обов’язки, потрібна активна участь чоловіка-партнера (тобто він повинен не лише гроші заробляти, але й фактично доглядати за дитиною). Чим легше жінці ростити першу дитину, тим охочіше вона заведе другу і більше дітей. І навпаки: якщо з першою дитиною їй буде важко, якщо вона стикатиметься з ґендерною дискримінацією, то навряд чи захоче народжувати наступних дітей.

Виведена ще одна закономірність: там, де чоловіки більше займаються побутом, що за нашими стандартними поняттями аж дуже «не по-чоловічому», там більше ґендерної рівності. Тож завдяки послідовному втіленню політики ґендерної рівності можна добитися, щоб усім нам у суспільстві жилося ліпше — і жінкам, і чоловікам.

— Чи вперше ви спільно працюєте з українськими громадськими організаціями?

Віргінія: Ні, це не перший наш досвід. Ми вже давно співпрацюємо з Українським жіночим фондом. Серед наших партнерів також є жіноча орга-нізація зі Львова — центр «Жіночі перспективи». Маргарита три роки працювала тут у проекті ПРООН. Вона проводила тренінги з ґендерної рівності.

У Литві ми прийняли кілька українських делегацій, представники яких займаються ґендерними питаннями. Організували для них зустрічі з фахівцями Європейського інституту ґендерної рівності, з нашими парламентарями. Ми дуже раді, коли можемо поділитися з вами своїми напрацюваннями та знаннями.

Маргарита: Прийнято вважати, що якщо ти сюди приїжджаєш, то неодмінно для того, щоб чомусь навчити. Та щоразу, коли ми співпрацюємо з українськими партнерами, йдеться про взаємний обмін досвідом. Нам справді є чому повчитися у вас.

— Проект «Жінки просувають зміни, відновлення миру і запобігання конфліктам на регіональному рівні в Україні» розгортає свою роботу в п’яти областях. Чи є перспектива його розширення на всю країну, для якої питання миротворення зараз особливо актуальні?

Віргінія: Ми завжди націле-ні на отримання хороших результатів. Та, як показує практика, навіть після цього донори на розширення проектів зазвичай не йдуть. Вони налаштовані на підтримку нових ініціатив і нових ідей.

Але в цьому проекті я бачу великий потенціал. Він полягає в тому, що в подальшому його роботу може продовжити держава. Бо необхідність у миротворенні в Україні велика. До цього підштовхує ситуація, в якій ваша країна перебуває. Проект концентрує в собі ресурси, формує команду експертів, робить перші напрацювання. А держава надалі може скористатися всіма цими ресурсами.

— Упродовж чотирьох років на сході України тривають воєнні дії. Вони породили чимало складних проблем для всієї країни, та особливо гостро відчуваються в регіонах, сусідніх до вогнища конфлікту. Як проект може реально посприяти їх вирішенню?

Маргарита: Цей проект новаційний тим, що нема таких експертів, які скажуть, що ви повинні зробити в умовах, які склалися. Ініціатива має виходити знизу. Людям треба розуміти, що їм самим доведеться ухвалювати рішення в конкретних ситуаціях. Ідея проекту полягає в тому, щоб мобілізувати весь наявний потенціал та залучити до цієї роботи не лише органи влади, а й громадські організації, місцевий актив, звичайних людей.

Наші спеціалісти знають техніки та методи досягнення цілей. Ми маємо уявлення про те, на який результат повинні вийти і як його досягти. Але, повторюся, українці самі мають визначитися з тим, якого саме результату вони хочуть добитися.

— Що можуть зробити українські жінки для того, щоб повернути до нашого життя толерантність та шанобливе ставлення одне до одного?

Маргарита: Конфлікт — це не найкраще середовище, в якому може розвиватися толерант-ність, взаємоповага. Щоб нормалізувати життя, недостатньо провести якусь окрему акцію. Ми повинні розуміти, що в наших інтересах — створити середовище, в якому люди почувалися б безпечно, щоб у них з’явилася можливість обговорювати різні питання, дискутувати про них. І чим більше буде такої безпеки, тим більше буде можливості комунікувати та допомагати одне одному.

Такою роботою повинні займатися не лише жінки, а й чоловіки. Тому не треба все покладати винятково на жіночі плечі. Хоча в даному випадку ініціативу проявляють саме вони. Це пояснюється тим, що жінки дуже чутливо ставляться до питань миру.

— Наскільки досвід миротворчої діяльності українських жінок важливий для Литви та інших держав Євросоюзу?

Віргінія: Він для всіх нас дуже корисний. Бо у вас іде війна. З’явилася необхідність застосовувати на практиці механізми миротворчості та залучати до цього жінок. Ми активно запозичуватимемо ваш досвід, включатимемо ваші напрацювання до своїх національних планів дій.

Розпитував
Володимир ДОБРОТА.

Національний прес-клуб «Українська перспектива».