Ренійський порт: шанс на одужання

Рені, що розташувалося на лівому березі Дунаю, відоме з 1548 року. Сьогодні це затишне доглянуте містечко, яке не справляє враження депресивного. На вулицях багато квітів, південних рослин, яких в Одесі не зустрінеш, на подвір’ях — виноградники. Старий парк у центрі буяє травневою зеленню. Посеред нього на постаменті, який залишився від когось з червоних вождів, — погруддя Тараса Шевченка.

Негаласливий і охайний ре-нійський базар виглядає по-домашньому. Він у приміщенні, поряд з автостанцією, всього за три хвилини ходу від місцевого «Білого дому». Сезон полуниці настав: за ренійську солодку ароматну ягоду 16 травня просили 30, а за 28 віддавали. Ласуйте на здоров’я, хто як любить — з вершками, з морозивом, зі сметаною чи просто тримаючи за хвостика й умочуючи в цукор або коньяк. Хоча найдовершеніший смак та аромат справжня полуниця має сама по собі, у чистому вигляді. Це вам не турецька парниково-гумова або прісна й без запаху голландська, яка й землі торкнутися не встигла. Цінуймо своє!

Про Рені побутує думка, начебто це кінець географії нашої найбільшої в Україні області. Тепер подолати відстань у 300 кілометрів стало простіше. Відремонтованою, з хорошою розміткою дорогою Одеса—Рені наш водій доїхав за три з половиною години з однією зупинкою на каву на 20 хвилин. І це при тому, що на трасі залишилася ділянка з ямами, пилюкою і заторами з фур неподалік Паланки, в районі кордону з Молдовою, на якій цього року також заплановано ремонт.

Ренійський морський порт своїм виглядом нагадує радянську гігантоманію 70-х— 80-х років. Були то часи планової економіки, а Дунай пафосно називали «рікою дружби». Дунайські країни — Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія — входили до соціалістичного табору, військової організації Варшавського договору та очолюваної Москвою Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Між СРСР та цими державами велася активна торгівля. Ще один важливий економічний партнер СРСР у ті роки — Югославія, яка не була військовим союзником, а от у РЕВ мала статус спостерігача.

Інтеграція між країнами РЕВ виглядала приблизно так: з СРСР вгору по Дунаю везли прокат, вугілля, руду, ліс, різноманітні машини, верстати та ще багато чого. СРСР з Чехословаччини з-поміж іншого імпортував самоскиди і трамваї «Татра», тролейбуси «Шкода», мотоцикли, шкіряне взуття «Цебо», пиво, біжутерію. З Угорщини везли автобуси «Ікарус», вина, овочеві консерви «Глобус». З Румунії — меблі, вина, готовий одяг, шкіряне взуття «Томіс». З Болгарії — електрокари, сигарети, вина, шампуні, зубну пасту.

Люди, які об’єктивно пам’ятають СРСР (я не про ностальгуючих казкарів), не дадуть збрехати, що майже всі товари народного споживання із соціалістичних країн користувалися значно більшим попитом, ніж радянські, але були дефіцитом. Найбільш якісним і модним у ті роки вважалися одяг і взуття югославського виробництва. А от у вільному продажу можна було придбати, з частими перебоями, болгарські сигарети, болгарське порошкове вино «Ведмежа кров» і зовсім без проблем — болгарську зубну пасту «Поморін». Сучасній людині, попри теперішні проблеми, вже нелегко збагнути терміни радянського часу: «вільний продаж», «дефіцит», «перебої».

Почалася «перебудова», а далі соціалістичний табір посипався, наче картковий будиночок. «Братерська любов» миттю минула. Розвалився Варшавський договір, РЕВ і з політичної мапи світу зникли аж три країни — Радянський Союз, Чехо-словаччина та Югославія.

На зміну плановій економіці прийшла економіка ринкова. Сьогодні більшість дунайських країн є членами НАТО та Євросоюзу. У Європу «Поморін» уже не продаси, і в Україну також.

З оглядового майданчика Ренійський порт — як на долоні. Значна частина велетенської території не використовується.

Начальник адміністрації Ре-нійського морського порту Сергій Строя розповідає:

— Із 1990-х колись найбільший на Дунаї порт Рені почав занепадати. Причин було багато. Серед них — і війна в колишній Югославії. Порт був орі-єнтований на транзитні перевезення вантажів, здебільшого транспортуванням до Європи російського вугілля та нафто-продуктів. Останніми роками, у зв’язку з агресією Росії проти України, співпрацю з російськими компаніями припинено.

2000-го було ухвалено закон про спеціальну економічну зону «Рені». Завдяки йому все, що з’явилося тут за останні 15 років, збудували приватні інвестори. 85% перевалки вантажів у порту здійснюють приватні портові оператори, серед них значна частина саме суб’єктів спеціальної економічної зони.

Ми і далі залишаємося транзитним портом, 98% становить транзит, основні вантажопотоки — зерно з Молдови, хімічні вантажі, міндобрива та скраплений газ з Білорусі. Наші інвестори є вантажовласниками. У цьому велика перевага, адже вони самі своїми вантажами розпоряджаються.

Є у Рені особлива інфраструктурна проблема — залізниця. Вона не має з’єднання із залізницями України, а веде на територію Молдови, до станції Бесарабяска.

Голова Адміністрації морських портів України Райвіс Вецкаганс пропонує раціональніше використовувати територію порту:

— Територія порту складає 94 гектари. При сьогоднішніх технологіях перевалки така велика площа не потрібна. Є можливості збільшити вантажопотоки, які приходитимуть рікою як імпорт чи експорт. Але ми потребуємо допомоги з боку влади, зокрема щодо процесу переходу державних стивідорів у приватну власність для інвестування в індустріальну зону. Для цього з органами влади потрібно вирішити земельні питання та питання управління територією.

Підсумки наради Максим Степанов прокоментував так:

— Ми дуже детально розглянули увесь комплекс проблем. Найдоцільніше створити тут індустріальний парк. За приклад ми беремо світові аналоги. Порт перебуває у тривалій комі, але шанс на одужання є.

Окрім Ренійського ми розглядали проблематику інших дунайських портів, зокрема Ізмаїльського та Усть-Дунайського. Є загальна стратегія. Хочу наголосити, що на цю тему проведено дуже багато зустрічей і перемовин. Я особисто їх проводив з головою Адміністрації морських портів України Райвісом Вецкагансом щодо розвитку цих портів. У нас є відповідні напрацювання щодо змін до законодавства. Наведу дві цифри: якщо 1989 року Ренійський порт перевалював більше 10 мільйонів тонн, то торік — лише 200 тисяч тонн. Щоб порт вижив, треба зробити реанімаційні речі. Нарада показала, що крім нормативно-законодавчих ініціатив, які виходять з облдержадміністрації, важливим аспектом є комунікація між директором порту, підприємцями та міським головою. Маю велику надію, що після цієї наради вони знайдуть спільну мову і дуже швидко почнуть реалізовувати певні інвестиційні проекти, які забезпечать збільшення перевалки вантажів, зростання платежів до бюджету та створення нових робочих місць.

Якщо будуть прийняті наші новації, наші ініціативи, то порт, місто, район досить динамічно розвиватимуться. Слід надавати пільги інвесторам, які почнуть тут будувати. Мене цікавить, щоб це не просто було будівництво для перевалювання вантажів, а щоб це був індустріальний парк. Тут можна звести невеликі конкурентоздатні підпри-ємства, наприклад, з переробки сільгосппродукції. Умови в Україні зараз привабливі для бізнесменів, але назустріч їм слід зробити певні кроки.

«31 травня ми презентуватимемо своє бачення розвитку Ренійського морського порту та економічної зони під час форуму, який відбудеться в Одесі за участі міністра інфраструктури Володимира Омеляна», — анонсував Максим Степанов.

Володимир ГЕНИК.
Одеса — Рені — Одеса.
Фото автора.