Переглядів: 573

У нас свій шлях і свій менталітет

Наприкінці минулого тижня в Україні вшановували дві вікопомні скорботні дати: День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу (18 травня) і День пам’яті жертв політичних репресій (20 травня).

74-ті роковини депортації наших співвітчизників з історичної Батьківщини — Криму та 80-ті — Великого терору. Злочинів, організованих комуністичним тоталітарним режимом.

У виступі з нагоди Дня боротьби за права кримськотатарського народу та Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу Президент України Петро Порошенко, зокрема, наголосив:

«Біль кримських татар — це біль усіх українців. Трагедія сорок четвертого була лише прелюдією, початком багатолітньої політики гонінь. Цілий народ обмовили, пограбували його, по-звірячому вигнали зі своєї Батьківщини, винищивши при цьому майже половину його складу… І поселили тих, хто залишився у живих, у напівпустельних територіях Середньої Азії, Уралу та Сибіру...

Клуб шанувальників Сталіна, який нині верховодить за кремлів-ською стіною, відновив політику переслідування кримських татар. «Русский мир» у Криму досить яскраво забарвлений ксенофобським антикримськотатарським характером. Тисячі наших співвітчизників — кримських татар та етнічних українців — через безпосередню загрозу їхньому життю мусили покинути рідні домівки.

Окупанти, порушуючи міжнародне право, змінюють демографічну ситуацію на окупованій українській території, витискаючи кримських татар та етнічних українців, наводнюючи півострів мігрантами із російської глибинки. Етноцид, заборона Меджлісу (рішенням Міжнародного суду ООН ми примусили Російську Федерацію відновити діяльність Меджлісу на території окупованого Криму, яке вони поки що не збираються виконувати), арешти, утиски свідомих українців і кримських татар, постійні обшуки, залякування, фізичний та психологічний тиск, безслідне зникнення людей — усе це сучасні будні російської окупації Криму…

Впевнений, агресор понесе відповідальність і за незаконне будівництво Керченського моста, і за інші злочини. Росіянам цей міст згодиться як дорога для відступу. А Україна після відновлення свого суверенітету в Криму використає його для зв’язків з Кубанню, де, до речі, живе також велика кількість українців. І з іншою Росією — не агресором.

Право кримських татар вільно жити на своїй рідній землі буде обов’язково відновлене. Я переконаний в неминучості торжества історичної справедливості».

Про трагедію кримських татар та інших народів, що проживали на території Кримського півострова читайте у статті «Геноцидний травень 1944-го». Нижче ж пропонуємо вашій увазі основні акценти з виступу глави держави Петра Порошенка на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій.

«…Неприйнятно довгий час у гуманітарній політиці незалежної України домінували малоросійство та радянщина. В Москві для цього отруйного коктейлю вигадали навіть назву і запатентували її — «Русский мир». Подібні інструменти впливу та підкорення інших країн у політології називають культурним імперіалізмом. Те, що багатьма наївно сприймалося як звичайний культурний обмін, хай і здебільшого односторонній, насправді було артпідготовкою для російської агресії. Десятиліттями, застосовуючи так звану м’яку силу, Росія готувала найбезпечніші маршрути для танків. Й от саме там, де їхні ідеологічні диверсанти занурилися найглибше, вони тоді й паралізували волю та спротив. І саме там у нас тепер окуповані території, які треба звільняти і які ми точно звільнимо.

На кінець 2013-го мапа України виглядала неначе ілюстрація до підручника з історії КПРС. Наші міста, селища і села були щедро утикані ідолами Леніна та його поплічників. За 23 роки незалежності влада так і не спромоглася визнати вояків УПА борцями за незалежність України. Сумновідомим законом 2012-го вони хотіли добити нашу українську мову.

Чи міг я як Президент залишити все це так, як воно було на момент мого приходу до влади? Я переконаний: категорично ні! Тектонічні зміни, які сталися із громадською думкою під час і після Революції Гідності та внаслідок російської агресії, забезпечили потужну суспільну підтримку всім діям нової української влади в гуманітарній політиці та політиці української пам’яті — нашої історичної пам’яті.

На підставі Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів…» перейменовано 52 тисячі площ і вулиць, майже тисяча населених пунктів. Одних тільки пам’ятників Леніну демонтували майже півтори тисячі. Комуністичну партію, яка безпосередньо винна в репресіях і винищенні мільйонів людей, у тому числі й десятків тисяч тих, хто покоїться тут, у Биківнянському лісі, нарешті заборонено!

Три роки тому парламент ухвалив, а я підписав закон «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Вперше на найвищому державному рівні засвідчено, що всі герої, які воювали, а тим більше — загинули в боротьбі за Україну, варті визнання, шани й поваги, включно і з Українською Повстанською армією та Армією УНР.

Кілька поколінь українців виросли на ретельно відретушованій версії «Великой Отечественной войны». За 27 років незалежного буття ми нічого не забули і не зреклися нічого з того, що було правдою. Але натомість відкрили багато нових сторінок історії, які раніше від нас старанно приховувалися. На підставі закону, ухваленого три роки тому, крім Дня перемоги — 9 травня, Україна відзначає разом з усією Європою День пам’яті і примирення — 8 травня.

Ще 2014-го я поклав край патологічній традиції святкувати головне військове свято в унісон з країною-агресором. Саме тоді й скасував «День защитника Отечества» і запровадив День захисника України, призначивши його на 14 жовтня. 21 листопада минулого року ми вперше відзначили День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. А раніше його святкували 2 серпня, не замислюючись, що то лише дата першого стрибка парашутистів у Московському військовому окрузі. Наприкінці квітня своїм указом встановив новий День прикордонника. 30 квітня 1918 року Слов’янська група Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши велику частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон з Росією і тодішнім Доном.

У нашому військовому календарі не має бути нічого спільного з країною-агресором! Тому наприкінці минулого місяця за моїм наказом начальник Генерального штабу Збройних сил України, генерал армії Віктор Муженко затвердив Програму заходів щодо відновлення та впровадження національних бойових традицій у ЗСУ. Армію остаточно очистять від усіх небезпечних рудиментів радянсько-російської ідеології, які негативно впливають на бойовий дух українського війська… Які паморочать нам голову облудними пропагандистськими штампами, покликаними тримати нас на ментальній орбіті Росії.

Уже цілу низку частин та з’єднань Збройних Сил та Національної гвардії назвали іменами видатних українців, яких радянська цензура намагалася витравити з нашої пам’яті, як-от імені Чорних запорожців, Героїв Крут, гетьмана Петра Дорошенка.

Нині ми відзначаємо вісімдесяті роковини масових політичних репресій 1937—1938 років. Через незбагненно великі масштаби, які точно встановити неможливо й дотепер, цей злочин комуністичного тоталітарного режиму називають Великим терором.

В Україні цей злочин став логічним продовженням Голодомору. Голодом вбивали українських селян. Чекістсько-енкаведешними кулями — політичну, культурну, наукову еліту. Таким комбінованим способом і здійснювали денаціоналізацію, викорінювали українство. «Стара українська інтелігенція фактично була стерта з лиця землі», — написав у книзі «Великий терор» всесвітньо відомий історик Роберт Конквест. В Україні його більше знають як автора роботи «Жнива скорботи», яка відкрила усьому світові правду про Голодомор.

Биківня — ця земля, цей ліс, де протягом кількох років у братських могилах совєти ховали невинних людей. Ця земля — мовчазний свідок Великого терору. Історики кажуть, що, ймовірно, саме десь тут, серед десятків тисяч жертв покоїться і тіло митрополита Василя Липківського. Споді-ваюся, десь на небесах душа владики, який сто років тому поставив на порядок денний питання про автокефалію, чує наші молитви до Господа про надання томоса незалежній автокефальній помісній православній і, головне, українській церкві.

Протягом свого президентства я неодноразово зустрічався з його всесвятістю Вселенським патріархом. Моє звернення як глави держави до Вселенського патріарха про надання томоса про автокефалію Православній церкві в Україні, і я за це дякую, було підтримане переконливою більшістю народних депутатів. Так само до його всесвятості Варфоломія звернулися усі митрополити та єпископи УПЦ КП та УАПЦ, і не тільки вони. На основі цих звернень синод Вселенського патріархату прийняв рішення про початок розгляду питання про надання томоса для української церкви.

Дорога українців до Бога не пролягає через Москву. У нас свій шлях. Переконаний, що томос про автокефалію, наданий нашій Українській церкві, довершить утвердження незалежності і самостійності України у духовному вимірі. Це посилить і нашу національну безпеку, бо автоматично послабить вплив країни-агресора на внутрішні українські справи...

Моя місія, в якій я відчуваю підтримку більшості українського суспільства, — зробити так, щоби Україна безповоротно вийшла із смертельно небезпечної зони тяжіння до Російської імперії.

Ми, український народ, зробили свій європейський вибір. Ми впевнено виходимо із сфери ро-сійського впливу… Я підписав указ, яким остаточно припиняю участь України в роботі статутних органів так званої Співдружності Незалежних Держав і закриваю наше постійне представництво при цій організації. Україна, починаючи з Біловезької пущі, роз-глядала СНД як інструмент цивілізованого розлучення з імперією. Цивілізованого з російської вини не вийшло. Москва прагнула перетворити Спів-дружність на оновлену імперію, де б усі, як у старі радянські часи, звіряли годинники за Спаською вежею Кремля. Тому Україна не ратифікувала статут СНД і так і не стала, і не збиралася ставати повноцінною учасницею СНД. Тепер ми уважно переглянемо всі міжнародні договори, укладені в рамках СНД, і вийдемо з тих, у яких знайдемо бодай найменшу невідповідність національним інтересам.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net