МІНІСТЕРСТВО ПОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я

Перше «але» — це припинити спекуляції та інсинуації навколо започаткованої реформи медицини. Звісно, електорату дуже хотілося б, щоб обіцяне попало до рота все зразу й негайно, а так не буває. Тому друге «але» — оте «все» необхідно створити, побудувати, а для цього потрібні час і кошти. «Медреформа, яку ніхто не розуміє» — це занадто категорична й передчасна заява М. Гайдар («ЧН», 15.02.2018), бо з інтерв’ю заступника міністра охорони здоров’я

П. Ковтуненка («Чи додасть нам здоров’я медична реформа», «ЧН», 14.12.2017) зрозуміло, що справжня мета цієї скандальної реформи цілком банальна — упорядкувати фінансування медичної галузі на європейський копил (в українському варіанті — зекономити на медицині). Що з цього вийде — побачимо: «Це серйозно чи по-українськи?»

(Л. Оробець).

А поки що завдання медицини — всіма можливими засобами рятувати людей від передчасної смерті. Для цього насамперед необхідно радикально збільшити фінансування галузі (бо, наприклад, на 2018 рік на лікування онко- і серцево-судинних захворювань передбачено лише 23–27% від потреби); домогтися, аби виробництво абсолютної більшості медикаментів, медичного обладнання та устаткування здійснювалося в Україні (а це, до речі, й економія коштів) і невідкладно — виготовлення якісних інвалідних візків та протезів: імпорт цих виробів — ганьба для країни і свідчення байдужості чотирьох з лишком сотень «народних» обранців, котрі поховалися від народу під скляним куполом і тремтять від страху, щоби хтось не жбурнув на їхні голови парламентську люстру...

А назву міністерства охорони здоров’я (МОЗ) має отримати нове відомство, яке ставило б за мету якраз оздоровлення й охорону генофонду нації, починаючи abovo, від самого початку життя людини, бо, за Ювеналом, mens sana in corpore sanо — «здоровий дух у здоровому тілі». Першим і невідкладним завданням цього відомства мали б стати найрішучіші заходи щодо унеможливлення репродукції неповноцінного потомства чи хоча б зведення до мінімуму.

Чи не кожного дня з екранів телевізорів лунають прохання, благання, крики відчаю: допоможіть зібрати 80, 100, 120 тис. ум. од. на негайну операцію (звісно, за кордоном), щоб урятувати дитину з патологіями життєво важливих органів. І тут питання до самих майбутніх батьків: чи впевнені вони в повноцінності власного здоров’я (а для цього необхідне всебічне медичне обстеження, як це робиться, наприклад, у Японії)? Чи розуміє майбутня матір, який спосіб життя вона має вести під час вагітності? І ще цілий ряд запитань, на які потрібні відверті, без фальшивої соромливості, відповіді. Бо гнітюче враження складає кількість інвалідів з дитинства в Україні. А щодо осіб, котрі є носіями психічних чи спадкових захворювань, то заходи суспільства — в особі МОЗ — у цій сфері мали б бути найрадикальнішими, до стерилізації включно. Батьківські ж інстинкти, якщо вони наявні у когось з таких осіб, можна задовольнити усиновленням дітей, позбавлених батьківської опіки, — їх у нас, на жаль, вистачить для всіх...

Це було б першим необхідним кроком на шляху до організації справжньої охорони здоров’я, бо, дотримуючись елементарної логіки, неможливо охороняти те, чого нема. Тож якщо під охороною здоров’я розуміти систему суспільних, державних і міжнародних заходів із запобігання хворобам і продовження тривалості життя людей, то необхідно повертатися до природних факторів, котрі допомагають живим організмам на Землі зберігати імунітет і виживати. Від-так продовжимо наведену вище цитату: medicus curat, natura sanat — «лікар лікує, природа оздоровлює».

Попри всепланетну глобалізацію, Україна ще має можливості утриматися від деяких людино-вбивчих глобальних процесів, скажімо, повального захоплення генною інженерією. Не варто куплятися на підміну понять «селекція» і «генетичні зміни»: селекціонери не схрещують свиню з картоплею — вони свиню картоплею годують. Тому вже сьогодні треба переходити на органічне землеробство, як це роблять тисячі фермерів у США і Західній Європі — переходять на «старий» спосіб виробництва продуктів харчування. До речі, наші владці також не харчуються «хімією».

Свого часу М. Хрущов обіцяв народу «ізобіліє». Наразі цей час настав: полиці супермаркетів ущерть заповнені виробами молоко- і м’ясопереробної промисловості. Й «електорат» знає, що в т. зв. молочних продуктах нема молока, а в м’ясних — м’яса. Зате порівняно доступні ціни, а це якраз те, що підходить плебеям. Притомний громадянин розуміє, що пальмова олія, яка є незмінним інгредієнтом харчових продуктів «для українців» і яка нерозчинною плівкою покриває всі внутрішні органи травлення, не купуватиме цю отруту, бо наслідки її споживання тяжкі і незворотні, а «зекономлених» коштів аж ніяк не вистачить на лікування недуг, спровокованих «дешевими» харчами.

Реакція громадянського суспільства на ситуацію, про яку йдеться, була б іншою й однозначною: відмовитися від таких продуктів тотально й абсолютно впродовж, скажімо, тижня чи двох з пред’явлення ультиматуму виробникам, що такі акції відбуватимуться регулярно аж до повного банкрутства виробника або його переходу на «нормальні» технології. Плебс на таке не здатний, його легко налякати перспективою високих цін на «справжні» продукти, тому він, вихлюпнувши свої емоції в биття вітрин, перекриття доріг тощо, піде «після трудів праведних» до того ж магазину за отими продуктами, попутно проклинаючи свою долю...

Охорона здоров’я нерозривно пов’язана з охороною природи, що стало вже глобальною проблемою: спочатку відновити, а потім зберігати оптимальні умови для існування людини і забезпечити подальший розвиток матеріально-технічних ресурсів. Звідси випливає необхідність організаційних і науково-технічних заходів, які забезпечили б повне й комплексне геологічне вивчення надр та дотримання установленого порядку їх використання. Аксіомою є безумовне забезпечення людини чистим повітрям, водою, екологічно чистими продуктами харчування, якісним житлом, одягом та предметами побуту, дотримання технічних і санітарних норм у процесі трудової діяльності та в побуті. Таку позицію займає й Е. Лібанова, директор Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ, яка до викладеного вище додає ще й подолання бідності, покращення життя народних мас, поширення й утвердження стандартів здорового способу життя. Це і має стати головним пріоритетом майбутнього міністерства. Тож повторимо вслід за Ціцероном: Salus populi suprema lex esto — Нехай буде вищим законом благо народу!

Борис СТУПАК.