Сенс нашої боротьби

Цінність кожного Святого Письма у тому, що у ньому завжди закарбований досвід тисячоліть, досвід живої природи, який передається вустами людей наступним поколінням. Сенс існування кожної живої істоти, кожної рослини у тому, щоб залишити після себе собі подібних. Усе живе, що нас оточує, — це якраз те, що зуміло протягом століть, тисячоліть і мільйонів років зберегти маленьке й унікальне диво, закарбоване в його генах.

Головна наша біда — не москалі. За чотири роки війни вони, або їх зброя, вбили п’ятнадцять тисяч українців. Насправді ж за цей час українців стало на два мільйони менше.

Ми вимираємо з такою швидкістю, що слушно пригадати найтрагічніші часи нашої історії. За останню чверть сторіччя ми втратили стільки ж людей, як за три голодомори ХХ століття. Якщо на початку 1990-х нас було 52 мільйони, то тепер, за оптимістичними оцінками, лише 42 мільйони. За сто років після початку Першої світової війни ми так і не досягли чисельності, що мали тоді, і маємо багато шансів її вже не досягнути. Влада держави уникає проведення регулярних переписів населення, щоб не пригнічувати людей справжніми числами наших втрат. Останні, швидше за все, відповідають песимістичним оцінкам.

Вимирання — не лише наша біда. Вимирає вся Європа. Але ми вимираємо особливо швидко. Нищівна поразка націонал-соціалістичної Німеччини та фашистської Італії і менш очевидна, але таки поразка всіх інших європейських країн у Другій світовій війні одним зі своїх наслідків мала для Європи крутий лівий розворот на її Заході і катастрофічне політичне підсилення Імперії зла — Союзу радянських соціалістичних республік — на Сході.

З моєї точки зору, шлях до соціалізму в його марксистському розумінні — це шлях в нікуди, точніше, до смерті. Й от Європа, якій світ зобов’язаний безпрецедентним в історії людства вибуховим розвитком науки, культури, технологій, вимирає й, одночасно, заміщується людьми інших рас. Але ми не повинні розділити долю Європи. Сенс нашої боротьби у тому, щоб вижити тепер у небезпечній війні з Московією, щоб вижити надалі в наших дітях та онуках і примножитися в них. Щоб передати їм дбайливо доглянутий найпрекрасніший на всій планеті куточок землі — нашу Арату-Скіфію-Сарматію-Русь-Україну. Це і є наша національна ідея. Все решта — другорядне і має сенс лише через сприяння реалізації головного нашого призначення.

Для виживання окремої людини не потрібна жодна абстрактна ідея. Для виживання етносу або нації така ідея потрібна. Силу подібної ідеї легко зрозуміти на прикладі євреїв. Тисячі років розсіяння всією земною кулею, і, попри це, на їхній історичній батьківщині таки виникла єврейська держава. За формальними ознаками — це маленька держава з маленьким населенням, з маленьким економічним потенціалом. Але розглядаючи стосунки Ізраїля і, наприклад, Сполучених Штатів — найбільшої потуги сучасного світу, не так просто відповісти на питання, хто тут головний партнер.

«І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама, що хочу вчинити! Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі, тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд». Талмуд зберіг євреїв від зникнення та асиміляції, вірніше, зберіг їх той комплекс ідей, що в ньому. І головною з цих ідей була ідея богообраності євреїв.

Де наше святе письмо, яке забезпечило б нам виживання навіть не в цілому світі, а хоча б на своїй землі?! Все ХХ сторіччя нас нищили фізично наші вороги, а тепер ми продовжуємо нищити себе самі завдяки хибному комплексу чужих світоглядних ідей. Де шукати наші власні засадничі ідеї? Можливо, в зороастризмі — першій світовій монотеїстичній релігії, створеній одним з наших предків скіфського роду Заратустрою? Можливо, в Євангеліях, якщо вважати, що в них викладені життя і духовний заповіт людини арійського кореня Ісуса з Галілеї? Але тоді слід користуватися Євангеліями, звільненими від пізніших вставок, що спотворюють їх зміст. Ця титанічна праця вже виконана нашим сучасником — українським науковцем Ігорем Каганцем. Можливо, в ісламі, оскільки кримськотатарська частина нашого народу, для якої Україна, як і для українців, є історичною батьківщиною, сповідує іслам? Звернімо увагу, що жодний народ ісламського світу не вимирає. І жодний народ світу, що сповідує християнство, не примножується. Якби на одну мить ми уявили собі всю Україну ісламською, проблеми вимирання у нас не було б. Можливо, у святому письмі Магавірі, написаному українцем Левом Силенком для українців у другій половині ХХ сторіччя? Можливо, в аріанстві, що активно й успішно розвивається на сторінках «Народного оглядача»? Я думаю, скрізь, але час уже сформулювати цей комплекс ідей цілком конкретно. Наш історичний ворог переступив поріг нашої хати і не чекатиме, поки ми зліземо з печі.

Першою такою ідеєю, з моєї точки зору, є ідея неможливості мирного існування незалежної України поряд з Московською імперією. Як писав класик українського націоналізму Юрій Липа: «Україна стане вільною не тоді, коли ми звільнимо Київ, а коли зруйнуємо Москву, як столицю імперії». Мир між Україною і Московією — це не більше, ніж нестійка рівновага потуг, що при невеликому збуренні швидко переходить у стійку, тобто у війну. Знищення Московії як імперії, як ракової пухлини цілого світу — це історичний обов’язок української нації перед цивілізованим світом і умова нашого власного виживання. Прийнятним для нас, і насправді благодатним для московитів, є перетворення Московії в типову для Європи переважно моноетнічну державу. Можливо, лише так вдасться досягти тривалого миру. Проте, швидше за все, «Що було, те і буде», як сказано в Біблії. Тобто мир між нами ніколи не буде надто тривалим.

Друга ідея — це державотворення, націєтворення, зміцнення біологічної основи українського етносу як керованого саме волею української інтелектуальної еліти процесу, а не переважно зовнішніми чинниками, таєм-ний задум яких поза нашим розумінням. Такий процес має базуватися на вже існуючих ідеологічних концепціях, які прой-шли перевірку часом і виявили свою ефективність. Базовою ідеологією має бути націоналізм. Але важливо проаналізувати існуючі позитивні досягнення цієї ідеології у різних народів.

Націоналізм кожного народу неповторний і є виявом лише одному йому властивого глибинного поклику його власної душі. Жодного сенсу не мають спроби наклеїти ярлик німецького на-ціоналізму у формі націонал-соці-алізму, або італійського націоналізму у формі фашизму, або єврейського націоналізму у формі сіонізму якомусь іншому народові. Неможливо повторити чужий шлях. Насправді кожен народ іде своєю національною дорогою, але досвід інших народів надзвичайно важливий. Слід видати українською мовою засадничі праці теоретиків націоналізму інших народів. Це допоможе зрозуміти нам наш власний національний шлях. Нам потрібен націоналізм з українським обличчям. Націоналізм — імунітет нації щодо зовнішніх і внутрішніх загроз — це умова нашого виживання, але без його теоретичного осмислення він безплідний, як ідея прогресу, і може реалізуватися лише як вульгарний націоналізм з його ймовірними руйнівними наслідками.

Класичним прикладом глибоко розробленої націоналістичної концепції, звернутої до одного народу, є Талмуд. Ефективність цієї концепції довів досвід єврейського народу протягом тисячоліть. На протилежному полюсі націоналізму — концепція, спрямована на реалізацію інтересів однієї раси, до якої належить інший народ, — це німецький націонал-соціалізм. Гідні подиву досягнення довоєнної Німеччини мали трагічний кінець, ще й досі цілком не подоланий німецьким народом. Яскравий вибух національної енергії, що був, як спалах наднової зірки, тривав лише кілька років. Що і чому пішло не так?

Третя ідея — це ідея братства європейських народів — наших сусідів. Деякі з них мають подібну до нашої мову. Але всі вони, попри інколи суттєву відмінність мов, є близької нам крові: румуни, угорці, австрійці, німці, або навіть однієї крові: білоруси, поляки, литовці, словаки, чехи, болгари, хорвати. Виняток становлять лише московити, що є, швидше, азіатами, ніж європейцями, і то у всіх проявах свого національного характеру і своєї фізичної природи. Мови наших сусідів в Україні повинні не роз’єднувати людей, а об’єднувати. В усіх школах України має вивчатися як предмет одна з цих мов. Польську мову мають вивчати не тільки поляки, але й українці, угорську мову — не тільки угорці Закарпаття, а й українці всієї Україні. Мову кримських татар мають знати й інші українці. Українці мають навчитися читати єврейських авторів, починаючи з їх священних книг, в оригіналі. Разом з мовою до України прийде і культура відповідного народу. Вона неодмінно збагатить українську культуру, а українці — носії такої мови і такої культури — стануть додатковим містком між Україною і нашими сусідами, нашими потенційними союзниками.

Що ж сьогодні: де кіно наших сусідів, де українські переклади їхніх книжок, де концертні турне їхніх виконавців, де інтенсивний науковий обмін, де спільні масштабні проекти? Поки що культурний обмін між Україною і сусідами полягає у прибиранні українцями вулиць і площ їх міст.

Вступаючи до герцю, якщо не хочеш програти, обери собі одного ворога, а не змагайся з багатьма. Покажи іншим, що, захищаючи себе, ти захищаєш і їх, зроби їх своїми союзниками, нагадай їм, що Україна є прадавньою Батьківщиною більшості європейських народів, що Україна — це Хартленд.

Четверта ідея стосується визначення головних світових гравців, що безпосередньо впливають на долю нашої Батьківщини. На жаль, такими гравцями не є ні німці, ні австрійці, які, рішуче підтримавши нашу незалежність на початку ХХ сторіччя, тим самим зробили її можливою у кінці цього сторіччя. Деморалізовані поразками у двох світових війнах, відповідальність за які цілком несправедливо, як на мене, на них же і поклали, вони ще не скоро, а можливо, й ніколи не стануть головними світовими політичними потугами. І Західна Європа в цілому зараз перебуває у такому непевному стані, що від завоювання Московією її убезпечує лише санітарний кордон з таких країн, як Україна, Польща і країни Балтії, підтримуваний Сполученими Штатами.

(Далі буде).

Валерій ШВЕЦЬ,
професор.