Чуєте, сурми кличуть?!

Особлива роль належить сурмі. Її місія — покликати і повести за собою всіх отих розрізнених, зневірених і засмучених. 

Наші сивочолі старожили пам’ятають, як колись мало не кожне українське місто, містечко, а то й село вважали за честь мати свій духовий оркестр. З оркестром відзначали свята і проводжали в останню путь. На громову і закличну музику збігалися всі — і старе, і мале, й хати тоді порожніли.

Отож і наша розповідь — про музику, й саме духову. А приводом стала подія, яка чомусь не набула належного розголосу: торік у Києві проходив Всеукраїн-ський конкурс оркестрів системи МВС, у якому перше місце виборов наймолодший у цій системі духовий оркестр головного управління Національної поліції в Одеській області.

Як було не пишатися одеситам такою перемогою! Перше місце та ще й сертифікат на шістдесят тисяч гривень з рук начальника головного управління Національної поліції України! А головне — червона доріжка до Праги, де має відбутися Міжнародний фестиваль оркестрів.

Щоправда, це було не перше визнання високого професіоналізму зовсім юного колективу. До того він уже посідав друге місце у конкурсі-фестивалі серед творчих колективів системи МВС, що проходив у Миколаєві, причому — буквально через півроку після свого заснування. Оце темп! Оце злет!

У чому ж секрет такого стрімкого зростання? Адже ще десять років тому в одеських правоохоронців навіть у думці не було створення свого оркестру. Хоча, слід визнати, дедалі частіше й частіше лунали нарікання: а чим ми гірші за інших? Адже стільки подій відбувається у самій правоохоронній системі, у житті міста та області. Як тут обходитися без музичного супроводу, не кажучи вже про виховну місію музики?!

Нарешті справа зрушила з місця. Натхненниками й організаторами створення оркестру стали: Костянтин Бялковський та Андрій Камінський, яких здружила ще служба за контрактом у внутрішніх військах. Обидва ініціативні, обидва з вищою музичною освітою, обидва дослужилися до офіцерських звань. І що важливо — кожен уже мав практичний досвід роботи на музичній ниві.

Саме їм і доручили цю відповідальну справу — з нуля створити оркестр. Бялковський став диригентом, а Камінський — інспектором колективу.

З перших днів вони взяли високу планку — працювати на результат. А тут головне — професіоналізм усього колективу і відповідальність кожного за доручену справу.

Новатори вирішили не обмежуватися звичним для духових ін-струментів репертуаром, прагнули новизни, високих стандартів.

Так в оркестрі з’явилися солісти-співаки, в тому числі і представниці ніжної статі, які привнесли у колектив особливий колорит. Уявіть: на сцені чоловічий склад оркестру у гарній поліцейській формі, а поряд — у такій же формі жінки. І які жінки! Солістки Олена Таркановська та Євгенія Дасіва — лауреатки регіональних, всеукраїнських і міжнародних пісенних фестивалів та конкурсів. Їхні неповторні голоси — як бальзам на зачерствілі від нашої круговерті душі, як відлуння мирного життя і стабільності.

А чи могли керівники оркестру не залучити до свого загалу підшефний хореографічний колектив «Студія-117», фіналістів телешоу «Україна має талант»?! Залучили! Відтоді цей колектив став знаним не тільки в Україні, а й у Європі, а кожен його виступ — то справжня родзинка музичного дійства.

Концерти духового оркестру — завжди подія у житті краян, особливо для наших захисників після їхніх напружених буднів.

…Гриміла оркестрова музика на полігоні «Широкий лан», що на Миколаївщині. Для воїнів це був не просто короткий відпочинок, а час світлих надій на майбутнє. От ніби вже й нема війни, небо чисте і мирне, у садках відцвітають груші та сливи, співають пташки. Жити б так і жити!

По суті, саме про це і в пісні знаного Анатолія Сердюка, присвяченій Небесній Сотні:

Хто має честь —
не стане на коліна.
Непереможні з правдою
в очах.
І буде жити вічно Україна
І на Землі, і в Божих небесах!

На тому полігоні бійці дружно аплодували виконавцеві полі-цейського гімну Анатолієві Камінському, особливо за слова:

Маю честь служити вільній Україні!

Один з бійців підійшов до Андрія і сказав схвильовано лише кілька слів:

— Ну і голос! Ну і самородок!

То була найвища нагорода співакові. Але мало хто знав, що слова пісні поклав на музику член Національної всеукраїнської музичної спілки Камінський-старший, з райцентру Полонне на Хмельниччині. Двісті патріотичних пісень Віктора Феофановича птахами витають над україн-ськими теренами — прекрасна школа, як любити й оберігати рідну землю. А що вже й казати про цей чудовий творчий дует — батька й сина!

У репертуарі колективу — знакова, заклична пісня Анатолія Сердюка:

Вставай, Україно, вставай!
Виходь на дорогу Свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи!..

Почувши цю мелодію, солдати міцніше стискають свою зброю, бо їхня місія будь-що вистояти на лінії розмежування, щоб з часом повернути загарбані російським агресором наші землі.

…І саме тут наша велика біда: одні воюють, а інші грабують.

Порівняймо лише дві цифри: 10 та 26.

Лише десять років знадобилося ентузіастам, щоб створити і задіяти на повну силу духовий оркестр, згуртувавши навколо себе однодумців, досягти наміченого результату. За час свого існування оркестр взяв участь у понад 500 заходах. Вагома, об’єднуюча, мобілізуюча і просвітницька діяльність у нашому державотворенні. Що характерно: ті 60 тисяч гривень за перемогу в конкурсі вони не поділили між собою, а до копі-єчки витратили на придбання музичного обладнання. Ось де вболівання за доручену справу! Сьогодні колектив активно готується до виступів у Празі, ставлячи за мету — повернутися звідти з перемогою.

А чим можуть похвалитися наша олігархічна верхівка, можновладці-мільярдери? Може, хоч хтось з них за оці 26 останніх років розщедрився і збудував госпіталь для покалічених солдатів? Чи патронний завод, бо їх досі купуємо за кордоном за валюту? А може, хтось здогадався і звів сміттєпереробний комплекс? Не дочекаєтеся, бо своя сорочка завжди ближче до свого тіла і тільки курка гребе від себе. А вони ох як уміють гребти до своїх кишень та офшорів. Економіка країни ледве животіє, а сьогоднішня доля простих українців — не життя, а виживання. А хто винен? Та ми ж самі! Не з космосу ж такі прилетіли і сіли у високі крісла — ми самі їх обрали до влади і дозволили сваволити, не контролюючи й не вимагаючи як слід. А тим хотілося якомога швидше розбагатіти. От і казнокрадство, і кумівство, і корупція.

Як тут не згадати слова героя чеського опору часів Другої світової війни Юліуса Фучика з його «Репортажу з петлею на шиї»: «Люди! Я любив вас! Будьте пильними!».

Будьмо ж пильними й далекоглядними і ми у нашому дуже важкому державотворенні. Коли під час наступних виборів триматимете бюлетень, передусім згадайте ці дві цифри: десять результативних років і двадцять шість бездарно змарнованих. І хай не здригнеться ваша рука поставити галочку за справжнього державника, душа якого болить за Україну і долю її народу. За достойника, про якого можете сказати: «Я довіряю йому, як самому собі!»

Чуєте, сурми кличуть: на гарматний постріл не допустити до влади шахраїв, казнокрадів, ненажерливих корупціонерів! На гарматний постріл!

Майя ФІДЧУНОВА.