Чи виборсаємося зi сміття?

Десятки тонн відпрацьованих батарейок, як і ламп денного освітлення, «економок», стінки яких покритті ртуттю, свідомі люди добросовісно збирають і зносять у визначені місця, де вони… роками продовжують зберігатися. Загалом налагодженої системи як збору, так і переробки використаних батарейок у нашій країні просто нема. Є один цех на Західній Україні, який з усім зібраним «добром» не впорається. Закупити переробне підприємство європейського зразка, безпечне для довкілля, з кількома системами захисту тощо, — це дуже дорого. Принаймні, грошей на нього допоки не знайшли.

Але ніхто дітей не обманює! Це важливо і правильно, що вони збирають ті капосні батарейки, які кісткою стоять у горлянці всього світу. Погано, що держава не доводить практично нічого (йдеться про екологічну сферу) до бодай якоїсь логічної розв’язки.

А що ми, прості громадяни? З кожного міського помешкання чи не щоранку до сміттєбака летить торба з відходами. У селі вся органіка потрапляє до компостної купи, але ж пластик, мотлох, інший непотріб збирається і вивозиться. Часто — у лісосмугу, ярок…

Хтось, ми всі переконані, займеться цим непотребом: все подалі вивезе, загорне, знешкодить, очистить, знезаразить, зробить безпечним… Та, на жаль, ніхто цього не робить. Зате наша совість чиста: ми ж, городяни, не розкидали сміття по двору, а зібрали в торбину і принесли до сміттєбака. Ще й, до речі, заплатили комунальникам.

На брилу невирішених екологічних проблем у державі, які стосуються абсолютно кожного з нас, адже одне на всіх у нас повітря, одна вода, навіть якщо хтось її вживає тільки у склі і тільки очищену сріблом, нам відкрили очі під час освітнього семінару в Києві. На запрошення «Реанімаційного пакету реформ» («РПР») — найбільшої коаліції провідних громадських організацій та експертів України, які об’єдналися заради просування та імплементації змін у державі, регіональних журналістів зібрали на семінар «Реформи з охорони довкілля — інвестиція у майбутнє».

Не лише їжаків, а й нас, людей, уже потрібно, виявляється, рятувати. Від нас же самих, часто таких безпечних, байдужих, жадібних й екологічно безграмотних.

По 300 кг на кожного

Не осягнути неосяжного. Виявляється, ні лану екологічної журналістики, ні екологічної адвокатури у нас в державі практично не засіяно. Організатори заходу були відвертими у тому, що запросили з регіонів людей, які бодай віддалено цікавляться окресленими темами. Сьогодні гостро говорити про таке — навіть небезпечно.

Експертами й спікерами на семінарі були активісти міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» («ЕПЛ») зі Львова.

Воно ніби й наперекір логіці виходить, але у нас з екологією, попри всі негаразди, не так погано… як у Європі. Зважте бодай на те, що понад чверть століття земля практично не отримувала мінеральних добрив, адже вони дуже дорогі. Ми не так активно застосовуємо пестициди — токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також для знищення гризунів, бур’янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб. Ми зберегли від суцільної вирубування ліси, хоча й зойкаємо, довідавшись, що десь під Очаковом знищили десяток оливкових дерев, а чи у Карпатах зробили лисою півгори. Звісно, це далеко не останнє, але цінувати й берегти мусимо. Насадження щороку добросовісно відновлюють силами лісгоспів.

А ось із відходами конкретна біда. Вони — хвороба цивілізації, оскільки множаться внаслідок технологічного розвитку, покращення якості життя. Чи знаєте ви, що кожен із нас щороку «наживає» понад 300 кг сміття? За рік на полігони й неофіційні звалища вивозять десь 11 млн тонн побутового непотребу. Загальна площа звалищ вже розляглася практично на 5% території країни. При цьому в Україні є тільки один сміттєспалювальний завод, під Києвом. Тож понад 95% побутового сміття по всій країні вивозять за межі населених пунктів, де воно лежить-гниє десятиліттями.

Як відомо, із 1 січня цього року в Україні заборонено захоронювати неперероблені побутові відходи. Згідно із законом «Про відходи», відповідають за цей процес місцеві ради: сільські, селищні, міські та об’єднаних територіальних громад.

Щоб зменшити кількість захоронення непотребу, органи місцевого самоврядування повинні, відповідно до букви закону: встановлювати по 4 окремих контейнери для скла, пластику, паперу та змішаних побутових відходів у кожному селі, селищі, місті чи ОТГ; передавати цінні компоненти відходів тим підприємствам, які їх повторно використовують або переробляють; побудувати на рівні областей сміттєпереробні комплекси, які включатимуть сміттєсортувальні лінії, компостування органіки (для перетворення її у добрива та отримання біогазу) й сучасні полігони для захоронення відходів, які не можна буде повторно використати чи переробити.

Закон є, але потужностей для переробки навіть органіки в країні допоки нема.

Експерти проекту ЄС радять нам використовувати не лише бюджетні кошти, а й залучати іноземних інвесторів і міжнародні фонди та гранти. На завод можемо попросити, а ось на контейнери просити якось незручно…

Є реальні наміри все систематизувати, що виписано в Національній стратегії управління відходами, яка закріплює наміри держави збільшити обсяги переробки сміття, створити безпечні полігони для зберігання побутових відходів і простежити, чи сміття не валяється десь нелегально. Якщо стратегію буде реалізовано, то до 2030 року в Україні з’явиться близько 800 переробних підприємств, а в 5 тисячах населених пунктів побудують 250 центрів збирання побутових відходів.

Та спершу на місцях мусять бути розроблені регіональні плани поводження з відходами. Практично все сьогодні пригальмувалося на рівні встановлення примітивних контейнерів.

Офіційних сміттєвих полігонів у країні близько 6 тисяч, нелегальних — до 33 тисяч. Є де ловити порушників і буде кого штрафувати.

Боротися зі стихійними звалищами зобов’язана екоінспекція у тісній співпраці з Нацполіцією та місцевими органами самоврядування. Сьогодні, до слова, штраф за викинуте сміття у неналежному місці складає 1700 грн. Це якщо впіймають. Активісти-екологи лобіюють законопроект, згідно з яким штраф має зрости до 34 тис. грн.

У питанні створення переробних потужностей нині перед веде Львів, де збудують завод механіко-біологічної обробки відходів. Він обійдеться місту в 30—35 млн євро і частково фінансуватиметься за рахунок міжнародного гранту.

Всі знають, що у травні 2016 року Львів перетворився на головну сміттєву проблему України. Пожежа на Грибовицькому полігоні, загибель екологів і рятувальників, таємне розвезення сміття по всіх областях держави… Ці події, кажуть, дуже швидко актуалізували проблему особистої відповідальності городян. Відмовилися від одноразового пластикового посуду, почали сортувати непотріб… Навіть дітям там уже прищеплюють культуру правильного поводження зі сміттям, показуючи вистави про дбайливе ставлення до речей, важливість сортування і переробки відходів.

Одне слово, за бажання, налагодити систему управління відходами в Україні можна і досить швидко. Однак старань екологів і громадських активістів для цього замало. Потрібна політична воля й еколо-гічно свідома поведінка кожної людини.

Паспорт для акації

Якщо відходи — це вже нежива матерія, яку необхідно розумно переробити та якось прилаштувати, щоб не заважала і нікому не шкодила, то зелені легені держави, нехай і збережені, такі, що постійно відновлюємо, потребують чималої уваги, праці та коштів. Не довго й втратити, якщо не дбати.

Цікаві факти про зелені насадження. Автомобілі, наприклад, генерують більше 83% усіх шкідливих викидів у населених пунктах, 65% з яких, підрахували спеціалісти, мають здатність поглинати тільки дерева та інші зелені насадження. Скажімо, 1 га листяних порід у сезон затримує до 100 тонн пилу. А кожному

12-річному мешканцю планети необхідно посадити і доглянути 65 дерев, щоб вони поглинули ту кількість вуглецю, яку ця людина виробить упродовж життя. Отож, для забезпечення населених пунктів чистим киснем зелених насаджень має бути у 65 разів більше, ніж людей.

Окрім іншого, зелені масиви знижують рівень шуму на 22—56%. А підвищений рівень шуму — це наші неврози й агресія.

Зелені насадження відіграють неоціненну роль для адаптації до зміни клімату: у парках температура повітря нижча на 2—3 градуси, а вологість вища на 15—25%. Ось чому серед дерев ми почуваємося комфортно і захищено.

Велика кількість сажі, пилу, висока температура повітря та низька вологість, нестача кисню — це наслідки вирубування дерев у містах та селах, що призводить до виникнення хвороб дихальних шляхів, серцево-судинних недуг, алергії. До того ж, знищення зелених насаджень призводить до стрімкого скорочення біорізноманіття через руйнування середовища існування істот…

Кілька слів про Одещину. За інформацією обласного управління лісового і мисливського господарства, маємо ліси захисні, рекреаційного та природоохоронного призначення. Станом на 1 травня цього року вже висаджено майже 23 тис. га лісів на минулорічних зрубах та створено 1 тис. га нових.

Ніби ситуація під контролем, ніби перейматися зайве. Але хто відповідає за стан лісосмуг, які горять, вирубуються? У містах, особливо всередині кварталів, і для Одеси це теж актуальна проблема, люди самотужки рубають під корінь сорокарічні чи й старшого віку тополі, акації, бо, бачте, вони їм заважають, затуляють від сонця балкони і лоджії. Що вже й казати про масові винищення насаджень під зведення новобудов.

У Європі кожне дерево має паспорт і свою вартість. Штрафи такі, що перехрестишся, кинувши сокиру. Біля мого будинку сміттєвоз днями зачепив черемху і потрощив її. Двірник ножівкою втяв молоде дерево під самий корінь, щоб не стирчав обрубок. І нема дерева. Наче й не було. І ніхто не відповість за втрату.

Переписом у нас охоплені реліктові дерева цінних порід, а решта — нікого особливо не цікавлять. Якби кожне паспортизувати, оцінити і взяти на суворий облік — сокиру ніхто б не наважився підняти. Можливо, з такого перепису і варто почати власникам багатоквартирних будинків, які об’єдналися? А в сільській місцевості, скажімо, всіляко заохочувати тих, хто розбиває молоді садки, старанно доглядає за насадженнями.

Турист не любить бруду, а підприємець — витрачатися

Надзвичайно чутливим до якості довкілля є туризм як природоексплуатуюча галузь економіки. Саме чистота навколишнього середовища — найважливіший фактор, що визначає рівень прибутковості відпочинкової індустрії. Ми сьогодні всіляко пропагуємо зелений туризм, прагнемо на ньому заробити, часто не вклавши у природу й копійки.

Чисте і безпечне довкілля насправді є досить дорогим задоволенням. Щороку розвинені країни витрачають значну частину своїх бюджетів на екологічні програми, адже там люди усвідомлюють значення довкілля для розвитку національної економіки та стану здоров’я населення. Українські реалії дещо інші: якісне довкілля нам не по кишені. Безгосподарне ж ставлення до природи призводить до втрат цілих комплексів біорізноманіття, суттєво впливає на здоров’я людей, не дає розвиватися туристичній індустрії. Це, у свою чергу, збільшує обсяги видатків з бюджету, та призводить до втрат потенційних джерел доходів держави.

Правду кажуть, що сонця решетом не вхопиш. Але часто для людей важливіша гривня у кишені сьогодні, аніж збережена природа для здоров’я й довголіття дітей та онуків.

В Україні діє галузь права, яка мала б регулювати суспільні відносини у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Правила гри у цій сфері підкріплені встановленням відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової) за її порушення. Та, попри це, громадяни і бізнес постійно порушують екологічні норми, а держава не спроможна належно на це впливати юридичної засобами. Як наслідок і природа, і бюджет, і населення зазнають непоправних утрат.

Активна позиція громадян, вчать нас європейці, часто стає визначальною для вирішення досить складних екологічних проблем. І водночас ставить на місце бізнес-інтереси з протиправними апетитами, та чиновників, які нерідко забувають, що вони розпоряджаються не власним, а суспільним.

На семінарі у Києві експерти розповідали про те, що екологічні фонди в Україні, а це сотні мільйонів гривень, нині нагло розтягуються корупціонерами, які вигадують нові й нові злодійські схеми викачування з державної кишені грошей, зібраних на вирішення природоохоронних питань. І робиться це з нашої з вами мовчазної згоди. Щоправда, крізь цю тишу байдужості вже прорізається голос об’єднаних територіальних громад, які беруть природні ресурси на своїй території на облік і під контроль.

«А чим можу зарадити збереженню довкілля я, маленька людина?» — розведе руками простий громадянин.

Особистою екологічною культурою і своєю небайдужістю, які ви передасте у спадок своїм дітям, тобто достатньо елементарними речами: не викинутим у кущі пакунком зі сміттям, участю в екологічній акції, у громадських слуханнях, якщо йдеться про захист парку від забудовника, цікавістю до екології, знанням власних прав і відстоюванням їх…Якщо в Європі це спрацьовує, то чому у нас не вийде?

У питаннях збереження дов-кілля головних і другорядних питань нема. Кожне по-своєму важливе і потрібне людям. Цікавтеся. Не бійтеся відстоювати свою правоту і правду.

Ось лише кілька роз’яснень-порад із величезного переліку статей екологічного лікбезу, запозичених із просвітницьких брошур МБО «Екологія-Право-Людина».

Що треба знати про рештки мертвих тварин

Пригадуєте, як недавно на пустирі біля заводу «Центролит» хтось викинув кістяки великої рогатої худоби, сподіваючись, що все минеться, що їх розтягнуть бездомні собаки? Крайнього ніби то й досі не знайшли. А скільки мертвих голубів, кішок і собак лежать, тліючи, на узбіччях доріг, на полях?! Дехто безкарно вивозить на смітник мертвих свиней і курей…

Такі «знахідки» є порушенням національного законодавства та становлять небезпеку для життя і здоров’я людей.

Неналежне поводження з рештками загиблих тварин загрожує поширенням таких небезпечних інфекцій, спільних для людини та тварини, як туберкульоз, бруцельоз тощо. Туберкульозом хворіють 55 видів свійських і диких тварин та 25 видів птахів. Найчутливіші до цієї хвороби — велика рогата худоба, свині та кури. Бруце-льоз уражає всі види сільськогосподарських тварин, а також може передаватися людині. Ця недуга характеризується лихоманкою, ураженням кісток і суглобів, серцево-судинної, ендокринної, нервової та інших систем організму. Часто тварини гинуть від сибірки, сказу, атипової пневмонії, збудники яких можуть зберігатися у трупах тривалий час. При розкладанні решток тварин здебільшого забруднюються ґрунти та ґрунтові води. Забруднена ж вода, яку ми споживаємо, й служить фактором передачі збудників багатьох інфекцій.

Мертвих тварин необхідно здавати на утилізацію, якою займеться місцева санепідслужба. Підкаже, як вам діяти староста чи сільський голова, спеці-алісти селищної ради.

Перед утилізацією їх потрібно зберігати на спеціально облаштованих майданчиках, у бункерах, контейнерах, холодильних установках, конструкція яких запобігає потраплянню побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною, у ґрунт та водні об’єкти.

Закон визначає конкретний порядок поводження з рештками тварин. В жодному разі не можна викидати їх у сміттєві контейнери чи будь-де просто неба. За це передбачені величезні штрафи і навіть кримінальна відповідальність.

Виявивши рештки тварин, не забувайте: ви не знаєте, що стало причиною їх загибелі та переносниками яких інфекцій вони є. Тому про такі знахідки, особливо на своїй земельній ділянці чи на дачі, необхідно повідомити територіальні органи Держпродспоживслужби, Державної екологічної інспекції чи Національної поліції або ж, як вже згадувалося, органи місцевої влади.

Чому не можна спалювати тверді побутові відходи

У кожному помешканні в процесі життєдіяльності людини утворюється чимало непотрібних речей, серед яких — зношений одяг, пластикова тара, полі-етиленові пакети, макулатура та багато іншого непотребу. Все це прийнято називати твердими побутовими відходами (ТПВ) або ж сміттям. Багато хто, спалюючи поблизу свого двору ТПВ, вважає, що чинить правильно, адже в такий спосіб значно зменшує кількість відходів, які потрапляють на звалище.

Хибна думка! Спалювання ТПВ поблизу будинків — дія незаконна, адже це призводить до виділення в атмосферне повітря токсичних речовин, як-от чадний газ, діоксини та багато інших. Потрапляючи в організм, вони зумовлюють серцево-судинні захворювання, ускладнюють респіраторні (астма, емфізема), можуть спричинити висипання, особливо у дітей, нудоту та хронічний головний біль у людей старшого віку.

При спалюванні сміття виділяється велика кількість діоксинів, високотоксичних хімічних речовин, які можуть накопичуватися в організмі, постійно отруюючи та повільно вбиваючи людину. Ці шкідливі речовини негативно впливають на роботу імунної системи, порушують роботу гормональної системи та можуть стати причиною появи ракових клітин.

Під час спалювання ТПВ в атмосферне повітря викидаються залишки золи, які можуть містити токсичні метали, зокрема, ртуть, свинець, хром, кадмій, миш’як тощо, а ті, в свою чергу, здатні знищити нирки і навіть мозок людини.

Навіть не здогадуючись про потенційну небезпеку, люди часто закопують попіл від спаленого сміття на подвір’ї або ж розсіюють його у своєму садку як добриво. У підсумку овочі можуть поглинати метали, що містяться у золі, та ставати небезпечними для вживання. Крім того, дощ вимиває попіл у поверхневі та підземні води, а відтак важкі метали потрапляють у питну воду та продукти харчування.

Слід нагадати, що самовільне спалювання ТПВ є незаконним і карається штрафом до 2 тис. грн.

Не терпіть, якщо сусіди розводять вогнища, димлять: про факти спалювання відходів повідомляйте представників виконавчих комітетів сільських, селищних чи міських рад або ж Національної поліції, зателефонувавши «102».

Чи безпечно жити поблизу свиноферми?

Багато хто не знає, що речовини, які викликають появу смороду від купи гною, — небезпечні для людини. У певних концентраціях вони токсичні й можуть провокувати проблеми зі здоров’ям. Найбільше джерело забруднення на свинофермі — гній. Від нього в атмосферне повітря викидається чотири основні небезпечні речовини: сірководень, метан, аміак та вуглекислий газ, які можуть зробити людину інвалідом чи й спровадити на той світ.

Як уникнути згубного впливу свиноферми на здоров’я та що робити, якщо сусідство з нею створює дискомфорт?

Необхідно пам’ятати, що розміщення свиноферми на території вашого населеного пункту не можливе без згоди органу місцевого самоврядування — депутатів, обраних представляти ваші інтереси. Крім того, кожен має право брати участь в обговоренні проекту рішення щодо розміщення (або ж переселення подалі) свиноферми у вашому населеному пункті. Люди мають право на громадські слухання, проведення яких у даному випадку є обов’язковим. Діяльність свиноферми без відповідного дозволу громади заборонена.

Залежно від кількості свиней на фермі, мінімальна відстань до житлових будинків повинна становити 1500—2000 метрів. Якщо ви переконані в тому, що санітарно-захисна зона не дотримана, зверніться до територі-ального органу Держпродспоживслужби, яка уповноважена здійснювати державний контроль у галузі дотримання вимог санітарного законодавства, з проханням провести відповідну перевірку.

Купа гною від корови, яку господарі часто «зберігають» на межі із сусідами, також не додає людям здоров’я, хоча від неї тхне не так їдуче. Сміливо скаржтеся старості чи сільському голові. Якщо порушник не вивезе гній — сплатить штраф за порушення санітарних норм. А сплативши, все одно буде змушений вивезти його.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.
Одеса—Київ—Одеса.