Балтська літературна вервиця

На жаль, дуже мало залишилося відомостей про літературне життя на Балтщині у 30-х роках минулого століття. Втім відомо, що в районній газеті «Комунар» тоді виходила літературна сторінка, з якої можна зробити висновок про існування в містечку літературного об’єднання. У тих же 1930-х у с. Пасат проживав член ВУСП, прозаїк Вадим Симакович, який друкувався в місцевій пресі. Балтський педтехнікум закінчив майбутній відомий молдовський поет Петря Дарієнко. Напередодні війни з німецькими загарбниками свої перші вірші в райгазеті надрукували Петро Бондар і Семен Цванг.

Усі ці факти й події літературного життя послужили основою для подальшого розвитку письменницьких традицій у нашому місті й районі в повоєнні роки. А серйозним поштовхом для цього стало створення в1954-у при балтській газеті «Комунар» літоб’єднання «Джерела». Зорганізував його згаданий поет і журналіст Семен Цванг, який повернувся сюди 1952-го вже з першою збіркою «Стихи», виданою в Донецьку. Навколо нього згуртувалися передусім обдарована молодь та деякі вчорашні фронтовики. З-поміж них — юний і невтомний Володимир Куликівський, котрий передчасно пішов з життя і був посмертно (в 1992-у) прийнятий до Спілки письменників України, та перспективний Віктор Скоков, який уже в роки незалежності видав збірку віршів та цікаву повість «Балта — город родной».

Тут, у Балті, шліфували свій літературний талант майбутні члени Спілки письменників Олекса Різників і Галина Могильницька (працювали в нашому місті в 1968—1969 роках), поет Ананій Золотарьов, прозаїки Василь Садковський та Іван Черкашенко. Прихильність читачів здобули прозові твори Леоніда Сокура (видав збірочку оповідань), вірші Леоні-да Герасименка, ветеранів війни Анатолія Висоцького (у 1960-х з’явилися його дві дитячі збірки — в Одесі та Києві, а пізніше, у 1990-х, самвидавом книжечки лірики) та Івана Козулька (теж видрукував збірку поезій для дітей). Останній, працюючи в місцевому педучилищі, створив там літературний гурток, і ми, балтяни, пишаємося, що однією з його здібних вихованок була нині відома поетка Наталка Поклад, яка написала кілька віршів про Балту й досі підтримує зв’язки з тутешніми літераторами.

До 1990-х добрим наставником для колег по перу, особливо молодих, був Семен Цванг. Виїхавши до Ізраїлю, він видав там кілька збірок віршів, й дотепер не пориває своїх зв’язків з Балтою, де його добре пам’ятають і шанують.

У 1970-1980 роки й пізніше активними членами балтського літературного об’єднання були й місцеві журналісти Вадим Грамотін (передчасно пішов із життя), Світлана Кондратюк та автор цієї статті. У 1990-х, коли літоб’єднання було назване ім’ям Володимира Куликівського, своїм талантом вирізнився Андрій Рибак зі збіркою «Мысли вразброс», радували гарними віршами Світлана Польська, Людмила Шелих, Лариса Кононова (теж видали перші збірки), Володимир Шумилов, а оповіданнями — Петро Бондарчук (до речі, тоді очолював об’єднання) та Анатолій Піщанський. До цієї когорти можна зарахувати й Зінаїду Кушнір та Галину Божидай, що приїхали в Балту з Росії.

Важливим фактором у житті літ-об’єднання стало те, що в 1981—1982 роках у Балті, проходячи армійську службу, проживав молодий поет Тарас Федюк, який на той час уже був членом Спілки письменників. Його спілкування з місцевими авторами було корисним і цікавим, надихало на творчі пошуки. Тут майбутній лауреат Шевченківської премії працював над збіркою «Дві хвилини уваги». Ми, балтські побратими по перу, досі підтримуємо з ним зв’язки.

Плідним для балтських літераторів став і початок нового століття. Змінилися часи, умови й можливості для творчості та друкування. Як і раніше, в райгазеті з’являлася літературна сторінка. Вийшли дві колективні збірки місцевих поетів. Новими книжками віршів порадували Світлана Польська, Зінаїда Калягіна, Олексій Мельник, молодий, талановитий і своєрідний Віталій Агеєв (встиг видати дві збірки, але трагічно пішов із життя) та автор цих рядків. Зміцнювалися творчі контакти місцевих авторів з одеськими літераторами та побратимами по перу із сусідніх районів.

Та все ж багатьох, як на мене, охопила якась консервативність, бракувало сучаснішої громадянської позиції, нових підходів до творчості. Поступово літоб’єднання як таке втрачало сенс і наближалося до фактичного розпаду. У 2011-у (так склалися обставини) його формально очолила далека від літератури людина, і спілкування між авторами майже припинилося.

Утім, ще в 2005—2007 роках, у зв’язку зі змінами в політичному й суспільному житті, дух новизни, як мовиться, повіяв і в балтському літературному середовищі. Своєрідним вибухом став вихід художньо-публіцистичної книжки нашого земляка, уродженця с. Крижовлин Сергія Мартинюка. Свого часу він був радянським офіцером, але із здобуттям Україною незалежності повернувся в рідну Балту. Деякий час працював службовцем, кілька років займався підприємництвом. Він виявив себе активним уболівальником не тільки за справи в своєму місті та районі, а й в Україні, справжнім патріотом. Будучи впродовж двох скликань депутатом районної ради, діяльно сприяв позитивним змінам у житті Балтщини. На це спрямовував і свої літературні здібності. Постійно друкував у місцевій пресі злободенні публіцистичні статті, а в книжці «Здобули волю — здобудемо долю» (2007) порушив низку найважливіших питань суспільного життя (зокрема щодо виборних кампаній). Пан Сергій знайшов контакт з місцевими журналістами й здібними літераторами. Виявляючи повсякчас свою активність як дописувача до газет і як літератора-початківця, він наполегливо вдосконалював (і продовжує це робити) свою публіцистичну й художню майстерність, володіння українською мовою (спочатку писав російською), подаючи цим приклад іншим.

Сергій Мартинюк, маючи в активі нові книжки «З Україною в серці» (2008), «Горжусь, что я украинец» (два видання — 2010 та 2012) та «Я українець і маю розум переможця» (2011), став ініціатором створення у Балті нового осередку літераторів.

Видаючи деякі книжки у Луцьку, він зв’язався з тамтешніми авторами, згуртованими в Лізі незалежних україн-ських письменників ім. Павла Чубинського, першим із балтян став членом цієї організації й вирішив створити її осередок у нашому місті. Врешті, до спільної творчості та дій залучив місцевих авторів — поета Романа Грушка, літературознавця (шекспірознавця) Юрія Шелудченка та автора цієї статті. Як наслідок, у 2015-у ми, троє балтян, отримали квитки членів Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського, створивши тут її осередок. У 2016-у добірки творів (вірші та публіцистика) кожного з чотирьох членів нашого осередку побачили світ у сьомому випуску альманаху цієї ліги «Перевесло».

Про Сергія Мартинюка я вже сказав чимало. Додам лише, що, крім прози, художньої та публіцистичної, він пробує сили і в драматургії, написав також низку патріотичних віршів, готує до друку нову книжку.

Розповім трохи й про інших побратимів по перу.

Роман Грушко народився 1975 року і виріс у Чугуївському районі Харків-ської області. Закінчив Чугуївсько-Бабчанський лісовий технікум. Працював на Харківщині на різних посадах. Із 2007-го — у Балті. Кілька років був журналістом-оператором ТРК «Балінформкомпанія». Активний учасник громадського життя. Вірші пише з молодих літ. Публікувався в деяких інтернет-виданнях, колективних збірниках, місцевій пресі. У його поезії, як і в житті, — актуальна громадянська та гуманістична позиція. Нині він журналіст районної газети «Народна трибуна».

Юрій Шелудченко народився 1952 року в м. Жигульовськ (на Волзі), але вже у 1953-у сім’я перебралася до Миколаєва. По закінченні Кам’янець-Подільського вищого військового училища служив в армії. У 1990-у вийшов на пенсію. Із 1993-го — приватний підприємець (малий бізнес). Автор книжок «Библия в крылатых словах, выражениях, притчах» (2007), «Библейский лексикон современного человека» (2008), «1000 уроков психологу, философу и политику из произведений В. Шекспира» (2009, 2010) та інших унікальних за дослідженням і формуванням творів, а також деяких віршів, публіцистичних та літературознавчих статей, написаних українською. (До речі, друкувався в «Літературній Україні»).

Щодо себе додам, що, будучи вже на пенсії, як журналіст продовжую активно дописувати (безвідплатно) до районних та обласних газет. Уже після вступу до Ліги незалежних українських письменників ім. П. Чубинського видав збірки поезій «Серпанки кохання» і «З тавром життя», публікував вірші в обласних газетах «Вечерняя Одесса» і «Чорноморські новини», статті — у «Літературній Україні», альманасі «Степ» (Херсон) та інших виданнях. Став дипломантом трьох літературних конкурсів.

Члени нашого осередку взяли безпосередню участь у впорядкуванні й підготовці до друку унікального альманаху «Музи над містом», у якому вміщені вірші про нашу Балту майже ста авторів (обсягом понад 500 сторінок) і який незабаром побачить світ в одному з одеських видавництв.

Радію з того, що ми, члени нового літературного осередку, в маленькому місті активно займаємося творчістю. Літературне життя у нас не стоїть на місці. Нині готуємо твори до колективного збірника і до музичного альбому земляка В. Бернацького з піснями на тексти наших віршів. Звісна ж річ, найактивніше долучаємося до різних культурних заходів. У планах — нові книжки та публікації у пресі, аби більше читачів в Україні дізналися про наше існування і про нашу творчість.

Михайло ГЕРШКОВИЧ,
член Ліги незалежних українських письменників ім. П. Чубинського,
член НСЖУ.
м. Балта.