Перші підкорювачі одеського неба

Одеса стала тим благодатним містом, де зустрілися талановиті люди багатьох спеціальностей — мрійники-ентузіасти, слюсарі-самоучки і спортсмени-любителі сучасної техніки. І, звичайно ж, тут були великі гроші банкірів та підприємців, які сприяли реалізації найсміливіших та найпрогресивніших ідей.

Почнемо з того, що повітряні кулі літали над Одеською затокою ще в XIX ст., але особливий інтерес до них виник лише в першому десятилітті ХХ ст. У перших польотах на повітряних кулях брали участь прості одесити, а керували ними до-свідчені повітроплавці, які згодом стали льотчиками. До одного з них, Олексія ван дер Шкруфа, слово «вперше» можна застосувати двічі: він першим підняв над містом повітряну кулю, а через рік, у 1909-у, першим здійснив спробу, щоправда, невдалу, підняти в небо літак. У цей же час перший досвід повітроплавання отримав і Михайло Єфимов, якому в 1910-у таки вдалося здійснити політ на аероплані. Серед тих, хто літав пасажиром на повітряній кулі, був відомий одеський спортсмен, а згодом льотчик Сергій Уточкін.

Особливо врожайним для повітроплавання став 1908-й, коли в Одесі постав перший аероклуб. У невеликій кімнаті Чорноморського яхт-клубу на Дерибасівській, 5 наприкінці березня того року відбулося перше зібрання членів-засновників науково-спортивного товариства «Одеський аеро-клуб». Статут організації проголошував, що «аеро-клуб повинен викликати в народних масах інтерес до повітроплавання, зробити техніку доступною для вивчення особам, які бажають присвятити себе служінню великій справі, і зорганізувати силу, яка в тяжку годину могла б послужити Батьківщині і протиставити ворогові нову зброю». Першим президентом аероклубу став командувач військами Одеського військового округу, генерал від кавалерії, барон О. В. Каульбарс. Згодом, з 1910-го по 1918-й, цей пост обіймав А. А. Анатра — відомий у місті банкір.

Свою практичну діяльність клуб розпочав з придбання влітку 1908 року повітряної кулі «Росія», яку на його замовлення виготовили в Парижі. Перший політ відбувся 29 червня. Тоді на ній піднялися в небо члени клубу капітан М. В. Утєшев та О. А. ван дер Шкруф. Однак через сильний вітер і небезпеку бути віднесеними у відкрите море аеронавти перервали політ і благополучно опустилися на землю поблизу 14-ї станції Великого Фонтану. Під час польоту, який тривав близько півгодини, відважні повітроплавці досягли висоти 1200 метрів.

З діяльністю аероклубу нерозривно пов’язане ім’я відомого одесита, авіатора Сергія Ісайовича Уточкіна. Визнаний лідер велосипедних, мотоциклетних та автомобільних гонок, свою діяльність в авіації він починав з конструювання власного літака. Наприкінці 1909 року, повернувшись з Франції, де обзавівся кресленнями, деякими деталями і, найголовніше, двома двигунами «Анзані» потужністю 25 кінських сил, Уточкін приступив до будівництва відразу двох аеропланів. Важили літаки близько 280 кілограмів. Із 28 березня 1910-го вже розпочав пробні польоти й упродовж короткого часу домігся блискучих результатів. І хоча він піднімався лише до висоти 30 метрів, тримаючись у повітрі по кілька хвилин, ці польоти збирали величезну кількість людей. Так, за одним з них, що відбувся 28 квітня 1910 року в Києві, спосте-рігали близько 100 тисяч осіб.

У 1911 році Уточкін виконав низку показових польотів у Єгипті — над Каїром, Хелуаном, пірамі-дами і Сахарою та в Греції — над Афінами і Фалерською гаванню. На початку липня того ж 1911-го, повернувшись додому, здійснив кілька польотів під час Одеської промислово-художньої виставки, зо-крема, і свій сотий. Улітку 1911-го під час першого в Росії групового перельоту за маршрутом Петербург — Москва Уточкін зазнав аварії і важко поранився. Отримані при падінні серйозні травми позначилися на стані його здоров’я, і в 1916 році він помер.

Навчання в Одеській авіаційній школі перед Першою світовою війною коштувало тисячу рублів. Це була ціна добротного будинку заможного селянина. Отже, опановувати фах льотчика могли дозволити собі лише представники середнього класу і багатші. На відміну від Європи, де і механіки, й пілоти походженням з майстрових та робітників зустрічалися частіше, в Російській імперії ця справа тривалий час була привілеєм вищих верств.

Паралельно з польотами на кулях майбутні одеські авіатори освоювали й планери, зібрані техніками-ентузіастами. Журнал «Спорт и наука» у №13 за 1908 рік повідомляв: «Майже щодня в Одесі на 4-й станції Малого Фонтану на біговому колі здійснювалися польоти планера. У дослідах брали участь Уточкін, Єфимов, Греков, Маковецький, Заїнчковський. Окремі польоти тривали до 50 секунд». Усі згадані імена — майбутні одеські льотчики.

Влітку 1908-го, дізнавшись про те, що в Європі досягли певних успіхів в авіації, Одеський аеро-клуб починає збирати кошти на придбання літака. Необхідно було знайти величезну на той час суму — близько 20 тисяч рублів. (До речі, літр молока тоді коштував 6 копійок, відро сорокаградусної горілки (12 літрів) — 1 рубль, чоботи — 3 рублі, зарплата робітника становила до 40 рублів, офіцерського коня можна було купити за 100, а автомобіль Ford-T — за 2500 рублів). Утім, за досить короткий термін потрібну суму зібрали, і восени того ж року двоє гінців з мішком грошей вирушили до Парижа. Замовили аероплан системи «Вуазен», який, з огляду на різні причини, прибув до Одеси лише в квітні 1909-го. Це була вкрай недосконала й крихка конструкція з малопотужним (не більше 50 кінських сил) мотором «Антуанетт», який постійно чхав. Після складання апарата почалися численні експерименти, які, на жаль, завершилися аварією: під час однієї з невдалих спроб пілот Олексій ван дер Шкруф остаточно розбив «етажерку». Але, попри фіаско, знайшлися спонсори, які вирішили підтримати престиж одеських авіаторів. Банкір А. А. Анатра виділив гроші на закупівлю двох апаратів конструкції «Блеріо».

Здебільшого літаки тоді збирали на авіаційному заводі в Петербурзі (за рік, а то й за місяць випускали до восьми одиниць) на замовлення військового відомства імперії. Але Одеса вирішила не відставати і також зайнятися літакобудуванням. Ініціатором виступив президент аероклубу А. А. Анатра. Навпроти Сабанських казарм на вулиці Канатній, де розташовувався морський батальйон, він винайняв приміщення для майстерень, і вже 14 квітня 1911 року пройшли випробування першого літака. До осені 1912-го в цих майстернях зібрали більшн десятка апаратів, й А. А. Анатра запропонував військовому відомству свої послуги з постачання літаків. Успішне виконання цього замовлення й поклало початок авіазаводу.

Розташовувався він у західній частині Одеси, біля іподрому, який попервах служив випробувальним аеродромом. Потім Анатра придбав землі в районі 4-ї станції Люстдорфської дороги, куди й перевели аеродром. Перший рік завод працював як складальний. У 1914-у 23 робітники збирали з імпортованих вузлів літаки французьких конструкцій «форман», «вуазен», «моран» — п’ять машин на місяць. На підприємстві також будували глісери оригінальних конструкцій, легкі мотоцикли, ремонтували автомобілі.

Початок Першої світової війни приніс великі замовлення від військового відомства. Завод почав переобладнуватися. На Стрільбищному полі виросли корпуси заводоуправління, столярного, моторного, складального відділень, зварювального цеху. На вулиці Канатній, 33 відкрилося відділення зі слюсарним і штампувальними цехами, на Французькому бульварі — відділення механічної обробки, на вулиці Ольгіївській, 5 — деревообробний цех. Територія заводу та випробувального аеродрому сягала 240 тисяч квадратних сажнів, тобто дорівнювала площі всіх 16 великих авіапідприємств Росії. Почалося будівництво філіалу в Сімферополі. Було створене конструкторське бюро, відтак з’явилася можливість виробляти літаки оригінальних конструкцій. Двомісний розвідник біплан «Анатра-Д» вийшов легким, дуже маневреним, зі швидким набиранням висоти. Вже у вересні 1916 року він брав участь у повітряних боях. Надалі цю модель на заводі вдосконалили, встановили потужніші двигуни. Нові літаки отримали назви «анкале» та «анасаль». Швидкість «анасаля» сягала 153 кілометрів на годину.

Для авіації потрібні були кадри. При Одеському аероклубі розширюється й авіашкола, яка почала готувати для військового відомства до ста льотчиків на рік. За навчання кожного пілота-офіцера президент клубу А.А. Анатра отримував з казни 500 рублів.

Журнал «Спортивная жизнь» писав: «Позитивно, скоро доведеться називати Одесу «авіастолицею», а в путівниках про одеські визначні пам’ятки будуть говорити, крім традиційного — море, сходи, біржа, Дюк і театр, ще й Одеса — авіаційна».

Одесу чекали великі перспективи, але це вже зовсім інша історія...

Ігор МОЗГОВИЙ,
кандидат історичних наук.