Олійникова нота весни

Туди, в Левадівку, а також до Пасицел неподалік Балти, де й народився Степан Олійник, вже наступного дня перенеслося Олійниківське свято. А поки що тут, у Золотій залі, Леся Олійник, донька видатного сміхотворця, проректорка Національної музичної академії імені Петра Чайковського, згадувала про батька. Про те, як у сумному січні 1982-го за поминальним столом земляки твердо сказали: віднині будемо щорічно відзначати день народження Степана Івановича — а це 3 квітня — Олійниківськими читаннями у перші дні місяця.

Так і постало це вже традиційне літературно-мистецьке свято. А всі його щорічні учасники, гості, що приїздять з різних міст, стали називати себе єдиною олійниківською родиною. Великою, дружною, талановитою родиною мист-ців, літераторів, людей різних, родиною, котра більшає із року в рік, бо зростає число тих, хто прилучається до слова славетного сатирика й гумориста, слівця часто гострого, а коли й ніжного та ліричного. Хто вважає за честь і за щастя щовесни ступити на цю землю, яка дала Україні велику Людину, вдихнути цілюще повітря його рідного причорноморського степу. І тепер це вже не літературні читання, а справжній фестиваль, що уві-брав у себе й різноманітні творчі конкурси, передовсім — серед школярів. Цьогоріч, для прикладу, понад 150 дітей взяли участь у конкурсі читців творів Степана Олійника.

Попри всі свої почесні звання та відзнаки, зазначила пані Леся, батько був простим у стосунках з іншими, незалежно від того, чи зустрічався він з президентами, прем’єрами різних країн, відомими у світі людьми, а чи з листоношею. Завжди залишався Степаном Олійником, простим і скромним. А під час виступів перед людьми, щойно лишень оголошували його ім’я, зала вибухала оплесками. Знятий за його фейлетоном короткий фільм «Пес Барбос і незвичайний крос» було надіслано до посольств різних країн, його показували перед важливими перемовинами, після чого ті перемовини відбувались, назагал, уже без очікуваних труднощів. 104 країни закупили цей фільм, який, можна сказати, працює за кордоном в річищі «м’якої дипломатії», чи «м’якої політики». Він був мудрим провидцем, вірив, що Україна буде завжди. Леся Степанівна розповідала, а в цей час на екрані можна було побачити Степана Олійника таким, яким він був у житті — спокійним та виваженим у рухах, удома чи на природі, коли обдумував чи читав свої гуморески та фейлетони… Деякі з них актуальні й сьогодні, й тут є над чим поміркувати. Хоча талант — він таки на всі часи.

Твори Степана Олійника в тих часах звучали, без перебільшення, чи не в кожній селянській оселі, у багатьох селах ще й досі пам’ятають його виступи, сказав, вітаючи всіх з цим весняним святом, очільник одеської письменницької організації Сергій Дмитрієв. Тому що ота батькова настанова — писати правду — пройшла крізь усе його життя. Його творчість ще до кінця не вивчена, хоч є вже кілька наукових дисертацій. Сьогодні її можна розглядати як державотворчий елемент української дійсності. Ми відзначаємо нині ювілей народного героя української культури.

А який же вечір славетного гумориста й сатирика без гумору? Виступали відомі сміхачі — артисти розмовного жанру з Києва, Івано-Франківська й навіть з Коломиї. Звучали бандури, вторячи голосам артисток славетного одеського тріо «Мальви». Лунав чудовий вокал. Усі вони щороку приїздять на свято «Степанової весни». І все це було тільки часткою великого святкового дійства, яке щороку приходить на Одещину завдяки великій дочірній любові пані Лесі Олійник, її енергії, відданості батьковій пам’яті.

Два дні відтак «Степанова весна» вже на його ріднизні дзвеніла піснями та музикою, промовляла голосами його земляків і його, властиво, голосом, що зберігся у записах, веселим сміхом земляків. Там, де продовжується його життя у вдячній людській пам’яті.

Роман КРАКАЛІЯ.