Переглядів: 572

Балтійський фронт України і Європи

(Про деякі енергетичні аспекти українсько-російської конфронтації)

Боротьба за енергетичні ресурси і їх використання як інструменту політичного й економічного тиску на держави-споживачі цих ресурсів у світі має давню історію. Особливо ж ця проблема набула глобального характеру на початку ХХІ століття. Досить згадати, що сталося з Іраком та Лівією, і що зараз відбувається у Сирії, Східному Середземномор’ї та Каспійсько-Чорноморському регіоні. На європейському континенті найдраматичніше таке енергетичне протистояння — між Росією й Україною, що, власне, є частиною проблеми у взаємодії між країнами ЄС та РФ в енергетичній сфері.

Етапи російсько-української «газової війни»

Російсько-українська газова війна триває вже понад чверть століття. Початком відкритого газового конфлікту між Росією й Україною став 1993-й: у лютому того року, коли борг України перед «Газпромом» перевищив 138 мільярдів рублів, Москва вперше заявила про можливе зупинення постачання газу Києву. На це українська влада відповіла, що перекриє транзитні газопроводи. «Газпром» пішов далі: у березні 1993-го підписав у Варшаві угоду про будівництво транзитного газопроводу «Ямал — Західна Європа» в обхід України через територію Білорусі й Польщі.

У лютому-березні 1994-го зупинки з постачанням російського газу в Україну, а також вимоги повернення боргу шляхом передачі прав на українські газопроводи знову повторилися. Ці поставки відновилися в обмін на згоду Києва поступитися у спорі з Москвою щодо зарубіжних активів колишнього СРСР. У 1999—2001 роках Україна продовжувала полі-тику невиправданих поступок. За газові борги віддала Росії вісім стратегічних бомбардувальників Ту-160 і три Ту-95МС, близько 600 крилатих ракет Х-22.

Після Помаранчевої революції у Кремлі вирішили збільшити ціну на газ із 50 дол. за 1 тис. куб. м у кілька разів, і згодом розпочалося будівництво газопроводів «Ямал — Європа» та «Північний потік» в обхід території України, що призвело до зниження обсягів газового транзиту через нашу територію.

Ціна на російський газ із 50 дол. за 1 тис. куб. м у 2005 році зросла до 260 дол. у 2009-у. Таким чином, між Росією й Україною зав’язалася повномасштабна «газова війна», в якій Москва застосувала проти Києва «енергетичну зброю». Наприкінці 2008-го почався новий етап цієї «війни», в результаті чого з 1 січня 2009-го «Газпром» припинив подачу газу для України, а з 5 січня зменшилася його подача для європейських споживачів. Із 7 січня транзит російського газу через територію України був повністю припинений і поновлений лише 20 січня, після того як 19 січня у Москві Ю. Тимошенко і В. Путін ухвалили кабальні для нашої держави газові контракти, що чинні й нині. Згідно з цими контрактами базова ціна за тисячу кубометрів російського газу зросла до 450 дол. НАК «Нафтогаз України» був зобов’язаний купувати щороку 52 млрд куб. м газу за формулою «бери-або-плати».

21 квітня 2010-го у Харкові В. Янукович і Д. Медведєв підписали нову зрадницьку й ганебну для України угоду, за якою ціна на газ зменшувалася на 30% взамін на продовження оренди російської бази ВМС у Севастополі на 25 років Цю угоду Росія розірвала 2014-го після анексії Криму, перейшовши до нового етапу «газової війни» проти України, що триває дотепер.

Енергетична складова агресії Росії проти України

Здається, у Європі сьогодні вже всі зрозуміли, що Росія використовує свої енергетичні ресурси не тільки з метою отримання економічних дивідендів, а й як інструмент поширення свого імперського полі-тичного впливу на європейські країни. Хоча деякі проросійські політичні сили в цих країнах продовжують потурати імперським амбіціям Путіна, виходячи з власних короткозорих корпоративних інтересів.

Енергетична складова є однією з головних в агресивній політиці Кремля проти України. Анексія Росією Криму й окупація частини території Донецької та Луганської областей завдали важких ударів по енергетичному потенціалу нашої держави. Разом з анексованим Кримом Україна втратила основну частину виняткової економічної зони на шельфі Чорного та Азовського морів, де була ініційована низка проектів з розвідки й видобутку нафти і газу за участю провідних світових компаній — ExxonMobile, Shell, OMV, ENI, EDF та інших. Окупаційна влада Криму захопила українські державні підприємства «Чорноморнафтогаз» та «Укртрансгаз», а також всю нафто-газову інфраструктуру на шельфі півострова. У 2014-у Україна втратила контроль над основними вуглевидобувними районами на Донбасі: 55 шахт у Донецькій області та 42 — в Луганській. Вугілля із цих шахт нині вивозиться в Росію.

Газопровід «Турецький потік»

Сьогодні найбільш небезпечними для України та Європи є плани Кремля побудувати газопровід «Північний потік-2» з метою припинення транзиту російського газу через українську ГТС на Захід. З цією ж метою Росія також будує газопровід «Турецький потік».

Щодо «Турецького потоку», підводна частина якого вже наполовину прокладена, то одну із двох його ниток потужністю 16 млрд куб. м на рік планується ввести у Південно-Східну Європу через Грецію у 2019-у, але наразі нема жодних гарантій, що це станеться. По-перше, через санкції «Газпрому» доведеться самому на 100% фінансувати «Турецький потік» й одночасно будувати газопроводи «Сила Сибіру» та «Північний потік-2», якщо, звісно, до цього дійде. За розрахунками самого «Газпрому», у 2019 році йому доведеться інвестувати майже 1,9 трлн руб., при цьому потрібно буде погасити боргів на суму понад 20 млрд дол. По-друге, сьогодні нема жодних гарантій, що газ по другій нитці надійде в країни Південно-Східної Європи у 2019-у, оскільки й досі нема інфраструктури, по якій Європа могла б приймати цей газ, і невідомо, коли вона з’явиться. Річ в тім, що відповідно до норм Європейської Комісії сухопутна частина другої нитки «Турецького потоку» повинна виконуватися газотранспортними операторами зацікавлених європейських держав. Остаточне ж інвестиційне рішення приймається тільки після надходження достатньої кількості заявок на бронювання потужностей газопроводу. Однак донині таких заявок не надходило.

«Північний потік-2»: хто «за« і хто «проти»

Щодо газопроводу «Північний потік-2», то, згідно з проектом, потужність двох його ниток, як і «Північного потоку-1», становитиме 55 млрд куб. м газу щорічно. Загалом потужність цієї трансбал-тійської газотранспортної системи із чотирьох ниток з Росії до Німеччини сягатиме 110 млрд куб. м — на 32 млрд куб. м менше, ніж української ГТС.

Питання будівництва цього газопроводу ще на етапі його проектування викликає гострі дискусії серед політиків і державних лідерів європейських країн, які розділилися на дві групи — його прихильників і противників.

З певними формальними застереженнями щодо необхідності продовження поставок російського газу українською ГТС проект «Північний потік-2» підтримують, якщо не на державному рівні, то на рівні стратегічних нафтогазових компаній, Австрія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Чехія та Фінляндія. Ще в середині лютого федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель не бачила у цьому проекті загрози енергетичній безпеці Європи. Про це вона, зокрема, заявила 16 лютого цього року після зустрічі у Берліні з прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким. Тоді А. Меркель сказала, що її уряд розглядає «Північний потік-2» винятково як бізнес-проект. Цю позицію активно підтримує і федеральний канцлер Австрії Себастьян Курц.

Однак у середині березня стало відомо, що А. Меркель підписала документ, який передбачає диверсифікацію поставок енергоносіїв і різке збільшення частки поновлюваних джерел у виробництві електроенергії з нинішніх 33% до 66% у 2030 році. Ці дані зафіксовані в програмі розвитку енергетичної галузі Німеччини, яка є частиною коаліційної угоди між ХДС/ХСС та СДПН. Ця програма, на узгодження якої пішло три місяці, була умовою створення коаліційного уряду ФРН. Хоча в документі нічого не говориться про газопроводи, в тому числі про «Північний потік-2», але присутній намір скоротити енергоспоживання з традиційних джерел на 50% до 2050 року за рахунок енергозбереження і підвищення енергоефективності в усіх сферах економіки, що йде врозріз з прогнозами «Газпрому» щодо майбутнього зростання споживання газу в Європі. Отже, Німеччина збирається істотно скоротити залежність від російського газу, що ставить під сумнів необхідність будівництва «Північного потоку-2». Позиція ФРН у питаннях розвитку енергетики в країнах ЄС має, без перебільшення, визначальне значення, відтак слід очікувати, що й інші високорозвинені європейські країни в питаннях розвитку енергетики орієнтуватимуться на неї.

З іншого боку, Велика Британія, Хорватія, Румунія, Польща, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, Швеція, Данія і, зрозуміло, Україна за підтримки США намагаються зупинити втілення цього проекту. Станом на початок березня Польща, Естонія, Литва, Фінляндія і Швеція не дали свого дозволу на будівництво «Північного потоку-2» в їхніх територіальних водах Балтійського моря. У листопаді 2017-го Данія прийняла закон, який забороняє проходження цього газопроводу через її територіальні води. Німецька енергокомпанія Uniper припускає, що проект «Північний потік-2» не буде реалізований через позицію Польщі, яка заблокувала створення спільного підприємства «Nord Stream 2 AG» для будівництва газопроводу у складі «Газпрому» та його іноземних партнерів — Shell, OMV, Engie, Uniper і Wintershall. Після того, як ці партнери відмовилися фінансувати проект, російський монополіст змушений буде робити це самостійно, витративши 1,75 млрд дол. За оцінками експертів, втілення всього проекту «Північний потік-2», з урахуванням розбудови необхідної супутньої інфраструктури, обійдеться Росії у 25 млрд євро.

5 березня цього року Союз захисту природи Німеччини (NABU) подав скаргу в суд на рішення гірського відомства міста Штральзунд, яке дало добро на бу-дівництво й експлуатацію МГП «Північний потік-2» в територіальних водах цієї країни. NABU вважає цей проект «клімато-політичним тупиком», оскільки, крім шкоди для екології, він може «зруйнувати солідарність і довіру в рамках ЄС». Активісти NABU закликали полі-тиків дистанціюватися від будівництва «Північного потоку-2» і провести незалежну екологічну експертизу проекту. В разі ігнорування цих вимог екологи пообіцяли домагатися його закриття через суд.

Буквально цими днями Кремль отримав ще одне дуже серйозне попередження: прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей заявила, що королівство має намір відмовитися від російського газу і шукати інших постачальників у рамках заходів, що вживаються Лондоном проти Росії після отруєння колишнього подвійного агента Сергія Скрипаля та його дочки Юлії в Британії. Та зважаючи на те, що майже третину споживаного газу королівство отримує саме з Росії, то, очевидно, переорієнтація на інших постачальників потребуватиме певного часу. Можливо від року до двох.

Натомість В. Путін та його оточення намагаються представити «Північний потік-2» як такий, що нікому не зашкодить, навіть Україні. Так, 28 лютого, під час зустрічі з канцлером Австрії Себастьяном Курцем він заявив, що цей проект «не є альтернативою поставкам газу через територію України» і «є абсолютно деполітизованим та суто економічним».

Слід зазначити, представники «Газпрому» раніше неодноразово озвучували, що після будівництва «Північного потоку-2» і «Турецького потоку» «гарантуватимуть» продовження транзиту через українську ГТС в обсязі приблизно 10—15 млрд куб. м газу. На думку відомого українського експерта у сфері енергетики, президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара, для української ГТС, яка має транзитну потужність 142 млрд куб м. на рік (у 2017-у було прокачано 93,5 млрд куб. м), «це буде абсолютно збиткове функціонування такої потужної газотранспортної системи». Схоже, кремлівські стратеги хотіли б і надалі залишати за «Газпромом» використання української ГТС «про всяк випадок».

(Далі буде).

Олексій ВОЛОВИЧ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net