«Кузькіна мать» і світовий порядок

Поза сумнівом, що так поводитимуться і чекісти, яких привів до влади Путін. Перспектива стати хмаркою радіоактивного попелу їх, скажемо прямо, не тішить. Більше того, за деякими ознаками, ці люди вже готуються до сценарію «раптового інсульту» свого шефа. Смішний фільм Армандо Івануччі (з карикатурними Берією, Булганіним, Маленковим, Хрущовим та іншими діячами) вони зрозуміли як донос на себе. І вжили заходів. Фільм позбавили прокатного дозволу в Росії.

Вождь усіх робітників і друг усіх дітей перед смертю 65 років тому серйозно розглядав можливість ведення ядерної війни. Він навіть готувався до завдання превентивного ядерного удару. Чекіст середньої ланки, який через непорозуміння став президентом Росії, теж готовий застосувати ядерну зброю. Причому не тільки як засіб відплати (зброя Судного дня), але й у випадку, якщо виникне загроза існуванню його держави.

Вирішувати, чи є така загроза, буде, звісно, сам Путін. У 2014 році під час захоплення українського Криму, якби західні країни, гаранти Будапештського меморандуму, виконали свої зобов’язання і захистили територіальну цілісність України силою зброї, Путін, як сказав сам, готовий був застосувати ядерну зброю. Визнати, що є загроза існуванню Росії.

У випадку несприятливого для Росії розвитку подій на Донбасі у господаря Кремля, мені здається, теж рука не здригнеться. Тактична ядерна зброя (ймовірно, та сама, яку Україна в 1994 році добровільно віддала Росії) може накрити українські міста. І не тільки українські. А в Сирії «загроза існуванню російської держави» взагалі виникає на кожному кроці. І можливі удари по російських «інтернаціоналістах» може випередити «отвєтка». У тому числі ядерна, по США або Ізраїлю.

Світопорядок паралельного світу

Войовничість Володимира Путіна у посланні Федеральним зборам, в промові, виголошеній на стадіоні в Лужниках, і цитати з інтерв’ю, зібрані Саїдою Медведєвою у фільмі «Світопорядок-2018», більшість оглядачів вважає елементом виборчої кампанії. Навіть не пропагандою, а способом зміцнити симпатії виборців. Але вибори в Росії минуть, а «світопорядок», де міжнародні договори — клаптик паперу, залишиться. Залишиться не тільки в голові ро-сійського фюрера, не тільки в паралельній реальності, де він наразі живе. Цей «світопорядок» залишиться нашою спільною реальністю. І надовго.

Найпростішим рішенням у такій ситуації було б зробити вигляд, що нічого не сталося. Адже ж під час першої «холодної війни» навчилися розмовляти з комуністами. Аденауер ручкався з Хрущовим, Ніксон відвідував СРСР, оголошували мирне співіснування, потім — розрядку міжнародної напруженості. Війни, так, були. Але ні в Кореї, ні у В’єтнамі, ні навіть під час Карибської кризи на екранах ТБ не показували радянських ракет, які летять до Флориди. А «кузькіна мать» Хрущова швидко перекочувала в анекдоти.

Однак робити вигляд, що в світі нічого не сталося, не можна. Путін не стукає черевиком в ООН, не кричить послам західних країн «ми вас поховаємо», але за сімнадцять років правлін-ня він зробив усе, щоб система безпеки (світопорядку), система компромісів, договорів, яка оберігає світ від ядерної пожежі, система, насилу вироблена за-хідними і радянськими дипломатами, взагалі перестала існувати. А на її місці постав кошмар, що дозволяє не тільки самому Путіну, але будь-якому маніякові в будь-якому місці земної кулі творити все, що захоче великий палець його лівої ноги.

Що буде після переобрання?

Нас в Україні, певна річ, цікавить не будь-який маніяк, а конкретний. І не будь-яке місце на Землі, а невелика частина Донбасу, де сконцентровані сили терористів під командуванням і за участю Росії. На що будуть спрямовані зусилля переобраного президента Путіна? Чи очі-кувати нової масштабної війни, чи вона буде відкладена, а захоплені території виявляться зоною замороженого конфлікту за зразком Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я або Кіпру?

На те, що Кремль схиляється до рішення про замороження, вказує багато що. Масштабна війна з Україною (до застосування ядерної зброї, сподіваюся, не дійде) — справа для Росії витратна. Навіть без війни в «народні республіки» агресору доводиться закачувати від двох до шести мільярдів доларів щорічно на військові та соціальні потреби. На відміну від Придністров’я чи Абхазії, захоплена частина Донбасу в економічному сенсі — руїни.

Господарство в «народних республіках», у тому числі заводи і шахти, продовжує руйнуватися. А утримання збройних формувань вимагає втричі більше грошей, ніж у 2014 році. У разі загострення становища на фронті грошей знадобиться в рази більше. За низьких цін на енергоносії і за санкцій, накладених на Росію, такі витрати агресорові даються нелегко.

Найрозумнішим для переобраного президента було б прийняти вольове рішення й агресію на Донбасі згорнути під приводом повного виконання Мінських угод. Під це у Заходу ще можна виторгувати зняття частини санкцій. І навіть згоду на переговори з відновлення світового порядку, незважаючи на анексію Криму. Але розумні рішення — не найсильніша складова діяльності Путіна.

Як, утім, і діяльності будь-якого маніяка.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.