Я бачив сон...

Усі учасниці проекту — дуже різні, й водночас їх поєднує щось невловиме, можливо, це відчуття життя як творчості, в яку можна пірнати, щоб збагнути його глибину.

Майя Дімерлі — поетеса, прозаїк, перекладачка з японської, виконавчий директор міжнародного фестивалю-конкурсу джазової імпровізації «Майстер-Джем фест», авторка російського перекладу книжки Нацуме Сосекі. Розповідає про себе, що у різні роки працювала виконувачкою обов’язків директорки продовольчого магазину, помічником друкаря по жерсті, водієм автонавантажувача, піднімала затонулі кораблі, виконувала заміри глибин і брала участь у міжнародних проектах, пов’язаних з розвитком портової галузі.

Ганна Костенко — українська письменниця, перекладачка, кандидат філологічних наук, акторка. Її перша збірка оповідань «Все ще буде, все…» вийшла, коли їй було лише 18 років. Ганна — авторка українського перекладу «Десяти ночей снів».

— Перформанс дає можливість знову заглибитися у таємничий світ японського класика, відкрити щось нове у розумінні того чи іншого «сну», чи навіть — самого себе… Перформанс, завдяки поєднанню тиші, слова, звуку, подиху, занурює у медитативний стан, і це неперевершене відчуття! — вважає Ганна Костенко.

Мілена Недбаєва — художниця, фотограф, членкиня громадської організації «Артпрофспілка». У перформансі — авторка відеоряду і звукового су-проводу.

— Звуки, що народжуються під час дійства, — це не музика, — переконана Мілена, — а імпровізоване інтуїтивне та медитативне звучання інструментів. Під час перформансу звучало одинадцять інструментів, серед яких особливо важливу роль відігравали японська флейта шякухачі та українська сопілка.

Куратор проекту — Юлія Томашевська-Гарачук, старший науковий співробітник Одеського музею західного та східного мистецтва, зізнається:

— Мені хотілося поекспериментувати з нашою здатністю до сприйняття «нового». Адже ми вже майже забули про те, що наша історія перебування на цій маленькій планеті супроводжувалася здатністю запам’ятовувати усний текст. Сприйняття на слух всього, що по-справжньому має значення, було однією з фундаментальних умов виживання, але сьогодні ми з готовністю делегуємо привілей отримання цінних знань зовнішнім носіям.

Перформанс відбувався у «ТЕО» — новому креативному та атмосферному театральному просторі, що на Військовому спуску, і це місце дуже пасувало для проведення такого дійства: камерний, таємничий, ізольований від зовнішніх чинників театр, облаштований у підвалі старого одеського будинку...

На екрані — кадри старого японського та україн-ського кіно, в яких ідеться про кохання, життя та смерть крізь призму різних культур, і ці кадри — наче передмова до головного.

На сцені — три жінки. Майя читає притчі японською та російською, Ганна — дуже емоційно і яскраво — в своєму українському перекладі, Мілена супроводжує містке та сильне слово звуками. І ця розмова трьох створює можливість почути те, що за межами слів та звуків. Кожна притча починається словами: «Я бачив такий сон...», і слухач опиняється у дивному просторі поміж сном та дійсністю.

Магія думки великого майстра не має меж у часі та просторі: просте, проникливе слово звучить трьома мовами, знаходячи резонанс у серцях людей. Несподівано виникає внутрішня тиша, що дзвенить у тих серцях, захоплених незвичайним спектаклем. Японська культура, здавалося б, далека від наших реалій, але через талановито створений перформанс глядачі потрапляють у саме серце Країни сонця, що сходить.

Півтори години промайнуло непомітно. Прості та зрозумілі кожній людині теми — кохання, самотність, смерть — звучать різними мовами, але дівчата передають глибокий імпульс від серця до серця, проходячи крізь мовні та ментальні бар’єри, без зупинок, на одному подиху.

Фотохудожниця Наталя Костроміна, що побувала на виставі, ділиться своїми враженнями:

— Давно не бачила дійства, в якому смачно все: від початку до кінця, без «а можна було б...». Все на своєму місці.

Це той випадок, коли книга талановитого майстра, яку глибоко відчули і прожили на сцені дівчата, стає цікавим витвором мистецтва, що вирушає у самостійне життя. Щасливої дороги!

Ольга ФІЛІППОВА.