№ 22-23 (21932-21933) четвер-субота 8-10 березня 2018 року

Засідання Міжпарламентської ради Україна-НАТО відбулося 5-6 березня в Одесі. Понад півсотні парламентарів з країн-учасниць заслухали звіт про виконання національної програми співробітництва з Північноатлантичним альянсом та обговорили перспективи вступу України до НАТО.

У заході взяли участь перший заступник Голови Верховної Ради України Ірина Геращенко, член Парламентської асамблеї НАТО, канадська сенаторка Рейнелл Андрейчук, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, голова постійної делегації Верховної Ради у Парламентській Асамблеї НАТО, народний депутат Ірина Фріз, народний депутат, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, заступник глави Адміністрації Президента України Дмитро Шимків, міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш, керівник Представництва НАТО в Україні Александр Він-ніков, директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Барбара Маронкова, голова Одеської облдержадміністрації Максим Степанов, інші представники Міжпарламентської ради Україна-НАТО та ПА НАТО, голови дипломатичних представництв в Україні, фахівці, експерти та представники громадянського суспільства.

Нинішня напружена ситуація між Україною і Польщею, яка розв’язала проти нашої держави «історичну війну», вимагає адекватних відповідей та пошуку адекватних рішень.

Поки що нашим громадянам варто утримуватися від поїздок до Польщі без нагальної потреби. Звичайно, ми не маємо права вказувати тим, хто змушений працювати в Республіці Польща, аби якось прогодувати свої родини. А ось туристам і тим, хто планує вступати до польських вишів на платній основі, витрачати свої кошти в державі, яка недружньо ставиться до нас, не варто.

Неоголошена війна на сході України обірвала життя ще одного нашого земляка. 2 березня під час виконання бойового завдання загинув уродже-нець с. Чорна Окнянського району Вадим Сапеску.

Вадим Георгійович Сапеску мужньо захищав нашу Батьківщину від зайд-агресорів як військовослужбовець 1-го десантного штурмового батальйону 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Під час виконання завдання в Авдіївці куля снайпера завдала йому поранення, не сумісного із життям. Йому було лише 34…

Облітає моя шевелюра, як лист з придорожнього клена.

Не біда! Бо де-факто й де-юре — молодість друга завітала до мене.

Дихання друге — здавалось би, просто причетність до творчої праці. А от молодість друга, та ще й в дев’яносто — як в це повірити? Як розібраться?

А я до письмового столу кваплюсь, як на перше побачення, як в обійми абзаців.

У примітках до збірника есеїв «Шевченко понад часом» (ВМА «Терен» — ТОВ «Видавничий дім «Києво-Могинлянська академія», Луцьк—Київ, 2011) про «Останню сльозу» Євген Сверстюк зазначає таке:

«Уперше опубліковано в збірнику «Широке море України: Документи самвидаву з України» (Париж; Балтимор: Смолоскип, 1972. — С. 46—53). Написано й пішло в самвидав у 1971 році спершу як лекція, прочитана в Інституті хімії АН УРСР.

Батлл голубців, поросячі перегони, театралізоване дефіле в українських костюмах, народні розваги та контактний зоопарк — так минулої суботи на проспекті Шевченка перед будівлею облради жителі нашого краю відгуляли ярмарок «Скарби Одещини». Організоване дійство, яке в такому форматі проходило у нас вперше, було присвячене 86-й річниці створення Одеської області (офіційна святкова дата — 27 лютого) і зібрало того весняного дня понад 10 тисяч людей. І якби не погода, яка лякала сніговими та дощовими хмарами, прийшло б іще більше.

Відкрилося обласне свято презентацією 26 унікальних експозицій районів, які представляли на ярмарку сільгосппродукцію та тамтешні ремесла. Показали, чим багаті, чим славляться, чим пишаються.

УКРОП провів знаковий партійний форум

Партія першою з українських політсил обере свого кандидата в президенти на праймеріз

Український політикум помітно активізувався у передчутті виборів. Якщо не буде дострокового «сценарію», то вже наступного року українці обиратимуть нового голову держави й парламент.

Але чи зміниться країна від того, що стару полі-тичну колоду «перетасують» заново? Адже навіть після Революції Гідності українські керманичі — вихідці зі старої системи влади — діють методами своїх попередників. У суспільстві наростають розчарування і зневіра.

Сергій Власенко: «Перемога у Стокгольмі здобута не всупереч, а завдяки газовим контрактам 2009 року»

Стокгольмський арбітраж примусив Росію виконувати контракт про транзит природного газу на підставі газового контракту. Про це заявив народний депутат від «Батьківщини» Сергій Власенко в інтерв’ю парламентським журналістам.

Він привітав рішення Стокгольмського арбітражу щодо контракту про транзит природного газу територією України.

Старі приміщення Кодимської центральної районної лікарні (стіни і стеля в них міцні, що головне!) вирішено переобладнати під пристойне житло для місцевих лікарів.

Площі давно пустують, тож місцева влада через торги системи публічних закупівель Prozorro найняла підрядників із ТОВ «Агросервіс», яким і належить виконати ремонт «під ключ».

Розповідь про нашу сучасницю Євдокію Юхимівну Файчук, якій Бог дарував довге життя, зберігши під час Голодомору, двічі врятувавши від ворожих куль і шибениці та, зрештою, не обділивши щастям.

Чому плакав вітер

Євдокія Файчук (у дівоцтві — Кущ) народилася 9 березня 1924 року на Харківщині. Час тоді був жорстоким. У пам’яті закарбувалися поневіряння батьків, які в пошуках кращої долі переїхали з України в степ під Кустанаєм. До того змусило малоземелля, а відтак неспроможність прогодувати велику сім’ю.

Прочитавши статтю пана Дмитра Мартинюка «Чужинське уже сходить…», опубліковану в «Чорноморських новинах» 1 березня цього року, захотілось зробити декілька зауважень.

Загалом автор висловлює слушні думки, але, наводячи цитати невідомих йому людей із соцмереж, все ж не варто було б так беззастережно їм довіряти, бо створити свою сторінку у Фейсбуці чи іншій соцмережі, вказавши при цьому одеську «прописку», може будь-хто, навіть мешканець Іркутська чи Ростова. В РФ існує розгалужена мережа так званих тролів і ботів, знавців різних мов, які, реєструючись у соцмережах під виглядом пересічних громадян певних країн, просувають в маси інтереси Москви, маніпулюючи громадською думкою і не гребуючи створенням фейків. Тож слід бути обережнішим і не сприймати все на віру, аби не втрапити на гачок московських пропагандистів, які під виглядом «карєннова адісіта» можуть впливати на одеське середовище. Це те, що хотілось сказати насамперед.

Концертні програми за участі запрошених диригентів і солістів зі столиці мають одну показову рису — вони переважно пропагують українську симфонічну музику, як класичну, так і сучасну. Не став винятком і нещодавній виступ з Національним одеським філармонійним оркестром відомого диригента, народного артиста України Володимира Сіренка.

У великій залі Одеської філармонії звучали твори Євгена Станковича і молодого українського композитора Всеволода Сіренка. Його Концерт для флейти з оркестром став світовою прем’єрою (солістка — артистка НОФО Марія Костіна).

12 березня о 13.30 в приміщенні Одеського будинку дитячої та юнацької творчості «Тоніка» (пр-т Добровольського, 106а) відбудеться міський конкурс творчості вихованців позашкільних навчальних закладів «А я просто українка, україночка».

Цей щорічний конкурс традиційно проводиться у Шевченківські дні. Діти змагаються у знанні народних звичаїв, традицій та культурної спадщини українського народу. Організатор конкурсу — департамент освіти та науки міськради.

Із 10 по 27 березня в Одесі пройде третій Фестиваль театральних прем’єр. Упродовж двох тижнів на головних сценах міста будуть представлені кращі прем’єри 2017 року.

Отже, 10 березня в Одеському академічному театрі музичної комедії — «Біла акація» (початок о 18.30);

11 березня в Одеському національному академічному театрі опери та балету — «Спляча красуня (18.30);

17 березня в Одеському театрі юного глядача — «Міщанин у дворянстві» (18.00);

Знову прийшла весна. Знову крижини відриваються від берега й пливуть у блакитні й омріяні моря. Але й крижані поля, якщо так образно говорити про життєві перешкоди, не страшні докторові історичних наук, професору, завідувачу кафедрою історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету Григорію Гончаруку, якого молоді колеги влучно назвали «криголамом».

Долаючи труднощі, які поставали на його шляху, Григорій Іванович упевнено йшов і йде вперед, маючи за маяк Правду в історії, у дослідженні діяльності політичних і громадських органі-зацій, у вивченні проблем взаємовідносин інтелігенції та влади.

Чому у лютому 1918-го було лише 15 днів

У ніч на 1 березня (16 лютого) 1918 року в Україні провели реформу календаря та обліку часу.

Цей день для киян був надскладним. Уже другу добу не постачалася електроенергія. Змінилася влада: замість більшовиків у місто вступили українські та німецькі війська. Готували парадну зустріч Петлюри — з будівлі міської думи зняли червоний прапор. У газетах опублікували перші списки розстріляних більшовиками.

Ось уже 10 років на теренах нашого краю працює Південний оперативний козацький округ (ПОКО) Всеукраїнського козацького війська. Нещодавно в конференц-залі санаторію «Біла акація» відбулися підсумкові збори цієї громадської організації, яка налічує понад дві тисячі осіб.

Нині ПОКО має свої представництва в Одесі, більшій частині районів області, а також у деяких державах, де проживає українська діаспора. Цьогоріч планують створити ще 11 козацьких куренів. В активі організації — понад 300 благодійних заходів. Більше 40 її представників захищають Україну в зоні АТО. Про це та багато іншого говорив у своїй доповіді головний отаман, генерал козацтва Володимир Солодських.

(Казка-не-казка)

Його світлість граф Василь Дунін-Борковський походив з українського (хоча й добряче споляченого після Люблінської унії) старовинного роду. Кажуть, десь там, у глибині віків заплутались у цьому роду і чи то княжі, чи й навіть королівські корені. Велику маєтність мав граф і на Чернігівщині, й на Волині. Та не знатність і не багатство приковувало до нього увагу сучасників. Був граф із нечистою силою пов’язаний.

Що гарний і ставний був — не дивина: в Україні, чи то пак, по-тодішньому, у Малоросії — он скільки люду і ставного, і гарного!.. Але цей — зовсім інша стать. Скільки пам’ятають навіть найстаріші люди, ніхто не бачив його ні юнаком, ні дитям: уже стільки літ, а все однаковий! Все йому ніби літ десь до п’ятдесяти: лице свіже, брови густі, розкрилені; чорні очі вогнем горять — аж до серця проймають; волосся — як грива — густе, хвилясте, ледь посріблене по-чорному. Не було ні панії, ні панянки, ні сільської молодиці чи дівчини, щоб не піддалася його чарам. Скільки їх зо світу пішло через те кохання нещасне!.. А йому — хоч би що: стрункий, білолиций, губи — як вишня-патлачка дозріла. Тільки й того, що гриваста голова ледь посріблена.

До 75-річчя від дня народження відомого українського письменника і літературознавця Анатолія Іларіоновича Колісниченка (1943—2015)

«Читаю новели Анатолія Колісниченка. Талант! У них, у наших молодих (принаймні багатьох) поетика досконаліша за поетику традиційної української прози; а якщо й не досконаліша, то, безперечно, сучасніша, ближча ни-нішньому читачеві. Пишуть ощадно, енергійно, сміливо опускаючи все, без чого можна обійтися. Почувається школа Стефаникова, а також добрий вплив Шукшина».

Цей запис Олесь Терентійович Гончар зробив у своєму щоденнику 4 листопада 1976 року. Є й інші нотатки, такі ж прихильні, по-батьківськи турботливі, про тоді молодого новеліста з Одеси Анатолія Колісниченка, талановитого, самобутнього, заглибленого у внутрішнє буття людини, у те, що ховається в її «Я», і завдяки чому вона стає неповторною особистістю...

Продовження. Початок у номерах за 24 лютого та 1 березня.

11.04.1979

«Щось майже містичне було в тому, як спокушала доля мене влітку 1941-го…

Після першого поранення на Росі, після Дружківки й Маріупольського оздоровбату — ешелоном знову на фронт. Цього разу він уже недалеко вивантажує нас в Новомосковську (певне, вночі, бо собор запам’ятався б) — і мерщій грузовиками до Дніпра, рятувати мости… Але видно, пізно було, займаємо оборону десь по Лівобережжжю, по селищах Нижньодніпровська, довбеш уночі від вербою «ячейку льожа», а думка ні-ні та й торкне: це ж за два кроки звідси сестра, батько… Вони й не підозрюють, що ти зовсім поруч цюкаєш в темряві саперною лопаткою, рубаєш вербове коріння, а воно не рубається…

Цього листа поет із Рівненщини Борис Боровець адресував своєму одеському колезі Олексі Різниченкові (Різникову). Є у ньому щось особисте, але більше — про «каторжну долю поета» й зосібна про одного з таких «каторжан» Валентина Мороза (1938—2013), якому 31 січня сповнилося б 80. З нагоди цієї дати вийшла чергова книжка споминів про знаного поета, презентація якої відбудеться сьогодні, 10 березня, в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М.C. Грушевського о 14.00. Спогад Бориса Боровця, тоді початківця, про першу зустріч з Валентином Леонідовичем — ще один шкіц до портрета незабутнього майстра поетичного слова.

Вельмишановний пане Олексо!