Ще одна зустріч з Лесею

Леся Українка багато разів бувала в Одесі. А вперше приїхала сюди 17-річною дівчиною у червні 1888-го на запрошення ще одного титана українського духу — Михайла Комарова, родина якого радо приймала у себе юну поетку, тут вона здружилася з його донькою Маргаритою. З Одеси мандрувала морем до Аккермана пароплавом «Иван Тургенев», про свої враження написала згодом у поетичному циклі «Подорож до моря» з посвятою М. Комарову. З нашого міста щоразу вирушала на лікування у далекі краї.

І про те говорилося на зустрічі, що недостатньо ще в Одесі увічнене ім’я Лесі Українки, властиво, так, як воно увічнене в світі — у Канаді, в Італії, Грузії, у Києві… Все-таки не вистачає місту її пам’ятника, а він був би тут дуже доречний. І, до слова сказати, хочеться побачити, нарешті, персонажів драматургічних творів Лесі Українки на кону нашого українського театру ім. Василя Василька. Хоч пишатися є чим: маємо меморіальну таблицю на вул. Жуковського, 27 (колишня Поштова), вулицю і Палац культури її імені. Перебування Лесі Українки в Одесі ретельно вивчали відомі наші дослідники й архіваріуси Григорій Зленко і Тарас Максим’юк, публікуючи свої матеріали на сторінках обласної газети «Чорноморські новини», яка багато писала й пише на цю тему. Сподобалася дітям, а надто — юним обдаруванням, інформація про те, що до газети можна надсилати свої поетичні спроби, а дехто навіть вподобав опубліковані тут вірші молодих поетів, зокрема Ірини Томи.

Авдиторія — нечисельна, уважна, вихована — слухала залюбки й зацікавлено, виявляючи добру підготовку. Гортали принесену гостями літературу — видання творів Лесі Українки та книжки про неї. Багато що вони знають, щось і згадали, а про щось, можливо, дізнались уперше — для того, власне, й потрібні такі зустрічі, щоби нагадати, поінформувати, розширити обрії. Адже Лесі Українці у шкільній програмі відведено небагато годин. Але біографію, деякі вірші і, звичайно ж, драму-феєрію «Лісова пісня» й навіть «Бояриню» вони знають, а дещо з поезії — навіть напам’ять. Шестикласниця Марина Василець хвилююче, поетично, майже по-акторськи прочитала програмного вірша Лесі Українки «Як дитиною, бувало…», де є життєве кредо поетки: «Щоб не плакать, я сміялась». Учні говорили про те, що їх захоплює особистість Лесі Українки, її воля та оптимізм, віра у краще майбутнє. «Діти залюбки вивчали її творчість, — підкреслила, коментуючи, вчителька Наталя Космакова. — Зерна творчості, ідеї Лесі Українки живуть і в наш час, вони є зрозумілими для молоді».

Нерідко шкільна програма побудована так, що вивчення наших класиків відірване від сучасності. Без сумніву, Леся Українка — вся, всією своєю творчістю — дуже сучасна, її твори часто залишають враження, що це от щойно лишень написане. А надто — її драматургічні твори, «Бояриня», «Оргія», зокрема. Тож таки варт було звернути увагу цьогорічних випускників на деякі важливі речі. У тій же «Оргії» декотрі талановиті еллінські мистці служать агресорам-римлянам, що захопили їхню територію, а еллінська молодь ганебно зневажає рідну мову. Подібні контакти з ворогом герой твору Антей називає запроданством. Напрошується паралель: коли наші артисти виступають у Москві та підтримують агресію — хіба це не те саме? Леся Українка у цій драмі показала безвиглядний трагізм служінню ворогові: головний персонаж Антей, погодившись грати перед римськими зверхниками, гине, а ким стає для них танцівниця Неріса, його красуня-дружина, можна лише здогадуватись…

Наші класики вчать підростаюче покоління думати, мислити й аналізувати — за допомогою гарних вчителів, звісно. Зрозуміло, що обмежений час академічного уроку не дозволив глибше пов’язати Лесю Українку з сучасністю, ширше окреслити її зв’язки з Одесою. Діти з цікавістю розглядали принесену літературу, а за вдалі відповіді на запитання гості дарували їм книжки.

Школярі, назагал, складають гарне враження, вони інтелігентні, мислячі. Вони — випускники, й це одразу різнить їх від інших. Вони — ті, що мають невдовзі, через якихось 10—15 років, змінювати країну. Якими вони стануть? Питання відкрите…

Роман КРАКАЛІЯ.