Станіслав СТРИЖЕНЮК. Мотиви мудрої осені на порозі весни

Ще з колиски задивлявся в небо
У Алупці Амет-Хан Султан.
Сонце білу хмарку в позолоту
Над лісами Криму одягло.
В небо захотілося польоту
Амет-Хан Султанові...
Й пішло.
І пішло.
І де взялася сила,
На відміну від сліпих кротів:
Амет-Хан Султан розпір’їв крила
І у кримське небо полетів.
Про героя ще мовчали в пресі.
А чи треба слави на віку?
Амет-Хан Султан злетів в Одесі
В небо в шестаковському полку.
Спека. Оборона міста. Літо.
У бліцкриг вдяглась фашистів рать.
Заревли над портом «Месершміти»,
А Одесу «Хейнкелі» бомблять.
Щойно появилися радари
І почув сліпий іще екран:
«Ахтунг, ахтунг!
В небі — ас-татарин,
Житель Криму,
Амет-Хан Султан!».
І у небі «...любо, браття, любо!»
По-махновськи пісня зазвучить.
В парі ас з Іваном Кожедубом
В небі над Пхеньяном пролетить.
Я дивлюся в риси чоловічі:
То чому татарин незборим?
Амет-Хан Султан
Героєм двічі
Став — і за Одесу, і за Крим.
Долетів він аж до небозводу,
Ворогів у небі переміг.
Лиш свого від заслання народу
Захистити кримський ас
Не зміг.

24.09.2017 р.

Мис Фіолент
(Симфонія)

В Москві є місце Лобне й плаха,
В Загорську — православний хор.
Пливе імперська черепаха
Кудись на Схід через Босфор.
До неба руки вознесімо,
Щоб глека не розбити вщент.
Де починалася Цусіма?
В Криму.
На мисі Фіолент.
Бородіно переді мною.
Москва. Пожежі. Дим. Імла.
Москва Кремлівською стіною
Навколо Африки пливла.
До неба руки вознесімо,
Щоб миру не зламати вщент.
Так починалася Цусіма
В Криму.
На мисі Фіолент.
Грім перемог. Вожді — герої,
Біжать потьомкінці в кіно.
Пливе ескадра мимо Трої,
Дредноут іде «Бородіно».
До неба руки вознесімо,
Щоб не зганьбити слави вщент.
Де починалася Цусіма?
В Криму.
На мисі Фіолент.
Де починається розлука?
На кладовищах — маячня.
Во чреві повзає гадюка
Того, Троянського, коня.
До неба руки вознесімо,
Щоб не трощити миті вщент.
Де починається Цусіма?
В Криму.
На мисі Фіолент.
Ліси гудуть Загорським хором,
І не вві сні, а наяву.
Іржавим крейсером «Аврора»
Пливла з Цусіми на Неву.
До неба руки вознесімо,
Щоб мир не щез в один момент.
Де починається Цусіма?
В Криму.
На мисі Фіолент.
Світанок білий стяг полоще
Між кипарисових алей.
Мовчить похмуро Красна площа,
Німий кремлівський Мавзолей.
До неба руки вознесімо,
Татарський щоб не щез акцент.
Де починалася Цусіма?
В Криму!
На мисі Фіолент.
І страшно так, що руки вгору,
Що в Мавзолеї Ленін сам.
Спитай, хто потім ляже поруч,
Де Сталін був.
Ах, Путін там!
До неба руки вознесімо,
Хоча б через кремлівський мур.
Перейменовує Цусіма
Мис Фіолент —
На Порт-Артур.

30.09.2017 р.

Монте-Кассіно

Нащадкам не всім
Усміхатися славі.
В Європі не менше країн,
Ніж Європ:
Повстання Варшави,
Повстання в Варшаві,
А хто ж там, за тінь,
Де стояв Ріббентроп?
Бува, в Перемоги — ні слави, ні честі,
Бо фюрер — не тінь,
А людський казнокрад.
То Гітлер і Сталін виводили в Бресті
Майбутнє на непереможний парад.
Ніхто за брехню не чекає подяки.
Плече до плеча і єдине плече.
Повстання в Варшаві,
Воюють поляки,
І Вісла назад до джерел не тече.
Так, видно, боксер
розминає перчатку,
На ринзі Європи двобій без судді.
Історії вже не писати спочатку,
Шубовсне — і кола пливуть по воді.
Ми руки до правди свої вознесімо:
Історіє правди, в брехні не загинь.
Бо краще померти
під Монте-Кассіно,
Аніж у полоні іти на Катинь.
Я Монте-Кассіно скривавлюю рану,
Мій критик гадюкою, чую, сичить.
І Черчілль стоїть у вікні Ватикану,
І Сталін воює.
І Рузвельт мовчить.
Історія в гримі бува
І без гриму.
Концтабір. ГУЛАГ. Мишоловка і сир.
Фашисти ідуть по дорогах до Риму
Крізь Монте-Кассіно
І крізь монастир.
Італія вся у кривавих накрапах,
Історію не повернути назад.
Війна...
В Ватикані помолиться Папа.
Не за Севастополь
Не за Сталінград.

9.09.2017р.

Ріки

Летять над морем здалеку лелеки,
Де я над морем, шепчучи, стою.
Молюсь. Немов росу ковтаю з глека,
З орбіт космічних чисту воду п’ю.
В степах сухих оазисами села,
Де під землею струменять річки.
З усіх орбіт ті села,
Мов джерела,
Чи у нічному небі зірочки.
Земля — не Марс,
І не як Місяць — лиса,
З орбіти не ковзнула ще убік.
Дніпро й Дунай,
Південний Буг і Тиса,
Це край джерел —
гніздо слов’янських рік.
Я дихаю повітрям біля моря
І журавлів стрічаю щовесни.
Чорнобильською мовою говорять
Не всі джерела
Прип’яті й Десни.
В душі моїй природа невесела,
Вже не врятує еМеНеС...
Мовчать забетоновані джерела,
Щоб не здригнулась
жодна ДніпроГЕС.
Гармоніє! Я стану на коліна,
Щоб крок спинив
в степах жорстокий вік,
Щоб знало Людство:
Рідна Україна —
Це Батьківщина всіх
Слов’янських рік.

15.07.2012 р.

Кольори

«Чурек і сакля — все твоє!»
Шевченко мислі був достоїн.
Причини воєн — правда є
І є чужі легенди воєн.
Та не було страшніше тризн,
Брехні троянського замісу:
Зійшлись фашизм і більшовизм
На смертний бій
Без компромісу.
Невже ніхто не доведе,
Хто розпалив народні чвари?
В полон не партія веде —
Есесівці і комісари.
І мир схиляється в полон,
Мов чорна соняшника шапка.
Війни на знищення закон
Час беззаконня ввів.
І крапка.
О, Правдо!
Ти з чиїх доріг,
Ти беззаконня чи в законі?
І не питай: «Хто переміг?» —
Обидва прапори червоні.

18.07.2012 р.

Реквієм

Чим нижче сонце — довша тінь,
За днем пітьма веде гонитву.
Від Аллілуя до Амінь —
Час почина страшну молитву.
Врятуй нас, Господи,
Й спаси!
Не дай в святині вгризтись блохам.
Такі регіонал-часи —
Регіональна ж бо епоха.
Регіонал — оригінал,
Що не політик — то особа.
Шевченко йде на Кос-Арал,
Бере шпіцрутен «Беркут» в дзьоба.
Спитай в людей, моє перо,
Чийого ми народу діти?
Бо заболочений Дніпро
Лиш стогне, щоб не заревіти.
Лжеполітичний інтерес
Акомпонує на параді.
І кнопки натиска Дантес
Один за всіх —
В Верховній Раді.
І кожен партрегіонал
Мурлика реквієм криваво.
Пробачте: хто ж бо
«Презирал
Язык земли чужой
И нравы»?

22.07.2012 р.

Дзвін

Я вчуся чути Всесвіт в солов’я.
Мене не слави вабила гонитва.
Тому в мені — поезія моя —
Мій хрест важкий
І часова молитва.
Я віршами батькам своїм молюсь,
Позбавлений акторового гриму!
Через хрещену і язичну Русь
Веде мене Великий Володимир.
І так живу — не над панами пан,
Й несу в собі слов’янщини ідеї
Серед непосполитих мусульман
В жорстокій Вавилонській Іудеї.
Я долі предків словом стережу,
Рвучись з орди кайданно-золотої,
Я слово в храмі серця бережу
В традиціях слов’янщини святої.
Дарма, що напророчать нам волхви
І що нашепчуть підлі бузувіри.
Я їм усім кричу:
— Іду на ви!
В ім’я своєї вольності і віри.
Нехай радіють села і міста,
Що я у слові захисник — не месник,
Бо я в душі несу свого хреста
І чую дзвона в слові
Піднебеснім.

5.08.2012 р.

Степовики

Над морем Чорним чую степу хор я
Від давнини по двадцять перший вік.
Одещина — гніздо Причорномор’я,
Буремна гавань всіх слов’янських рік.
На цій землі,
Від краю і до краю,
За родом рід живуть степовики.
В обіймах рік:
Дніпра, Дністра, Дунаю
І Бугу — Бога вічної ріки.
Як золото, земля не має вади,
І ржі нема, хоч потом окропи.
Міняються правителі і влади,
А вічні лиш — селяни
І степи.
Серця селян не викувані з криці,
Та їм в своїх полях не до зажур,
Бо стебла золотистої пшениці
Дзвенять на сонці
Струнами бандур.
Над морем Чорним
Чую степу хор я,
Співає хор про двадцять перший вік:
Одещина — гніздо Причорномор’я,
Буремна гавань всіх
Слов’янських рік.

13.02.2012 р.

Сироти

Мене водила стежка не найближча
За обрій дня в земної кулі тінь.
Я там таких, як наші кладовища,
Ніде таких не бачив запустінь.
Я гірко пив за предків наших віскі,
Але душа збагнути не могла:
Чому ж то ні хрестів,
Ні обелісків
Нема на пустці рідного села?
— Ти чий? —
Питаю хлопця, що підметки
Зривати хвацько вміє находу. —
Скажи, чи не твої підклали предки
За тебе скрізь під голови Звізду?
— Не знаю, — каже в сумнівів обіймах.
О, відповідь по стертій колії:
— Я знаю, що поховані на війнах
Діди мої і пращури мої.
В дерев столітніх є кореневища
І в пнів бувають пагінці малі.
А ми живем при пустках-кладовищах,
Мов історичні сироти Землі.
А подивись в минувшини криницю,
Умом торкнись замулених джерел —
І в темряві засвітиться зірниця,
Де мрія у зеніті,
Як орел.
Вона літає
Небом Батьківщини,
А в крилах — прапор.
Істина проста:
Коли немає мрії у людини,
Тоді вона й з батьками —
Сирота.

21.05.1996 р.