Пікантні «сюрпризи» звабливої Венери

Саме профілактика інфекцій, які передаються статевим шляхом, стала темою брифінгу за участю завідувача вдділенням Одеського обласного шкірно-венерологічного диспансеру, доктора медичних наук, лікаря-дерматовенеролога вищої категорії Максима Запольського та лікаря-дерматовенеролога вищої категорії того ж закладу Олега Пеніна (на знімку).

Загальну ситуацію демонструє статистика. Так, минулого року на Одещині було зареєстровано 322 випадки сифілісу, 278 — гонореї, 6025 — трихомоніазу, 2885 — хламідіозу, 883 — урогенітального герпесу, 1757 — мікоплазмозу та уреаплазмозу. Більшість цих випадків припадає на обласний центр (скажімо, 2754 випадки трихомоніазу). У сільських районах, де не такі активні міграційні процеси, захворюваність значно нижча.

Останнім часом, зауважили промовці, простежується зменшення захворюваності на сифіліс, через що у венеричному відділенні обласного шкірно-венерологічного диспансеру навіть скоротили 30 ліжок.

Варто розуміти, що озвучена статистика — досить відносна. Люди соромляться венеричних, «брудних» хвороб, бояться звертатися до дерматовенерологів.

Але кожен профільний спе-ціаліст підтвердить, що жодна із цих болячок ніколи сама по собі не проходить, як, наприклад, гостра вірусна інфекція. На-

віть сильна імунна система самотужки з ними не справляється.

В Одеському обласному шкірно-венерологічному диспансері, розповіли учасники брифінгу, застовуються сучасні методи лікування та реабілітації пацієнтів з такими хворобами. Зокрема при запальних ускладненнях після перенесених чоловіками та жінками статевих інфекцій, через які виникають непрохідність маточних труб, хронічні кольпіти тощо, успішним є лазерний пристрій. У лікуванні хвороб з тяжким перебігом та ускладненнями допомагає кабінет мембранного плазмофорезу. У лабораторіях диспансеру пацієнт має всі шанси вчасно виявити недугу, ос-кільки там працюють лікарі та лаборанти з великим досвідом та інтуїцією, добре натренованою в необхідному напрямку.

До слова, епідемії «любовної» хвороби століттями вимучували європейців і дуже швидко поширювалися світом, не залишивши «обійденим» жодного контитенту. Її «давили» сумішами ртуті, але безуспішно.

Тривалий час «хвороба сорому» не мала навіть своєї назви й образливо іменувалася французами — «неаполітанською», італійцями — «французькою», іспанцями — «єгипетською» і, самі розумієте, що навпаки.

Є така історія. Італійському лікареві, філософу і поету Джіроламо Фракасторо спалала на думку ідея описати симптоми й перебіг «нової хвороби», на яку страждали його земляки, у віршованій формі (то був 1530 рік). Свинопаса короля на ім’я Сифілюс у тому вірші за його розгульне життя із численними любовними пригодами бог Аполлон покарав пекельною хворобою, від якої той мучився-страждав, забувши про все на світі. Так вигаданий поетом пастух Сифілюс став прообразом назви венеричного захворювання — сифілісу, який і донині підстерігає на ласих до тілесних любощів і при цьому безпечних осіб. За цю чудернацьку назву ухопилися, адже вона, як до-вільний набір букв, не зачіпала жодного національного самолюбства, а в ті часи навіть одне необережне слово могло спровокувати війну.

Утім, є й інша гіпотеза. Ніби це слово не довільний набір букв, а походить від грецьких «се» (свиня) і «філіа» (любов), тобто — «свиняча любов». Може й так. Але справа в іншому.

Тривалий час будь-яку хворобу, пов’язану з ураженням статевих органів, європейці називали сифілісом. І знадобилося понад три століття, щоб аж у 1905 році вчені-дослідники вирахувати збудника сифілісу — бліду спірохету. Масштаб їхньої звитяжної праці вражає, адже «під підозрою» було не менше тисячі всіляких мікроорганізмів-«претендентів»! Блідою ж ту паскудну спірохету назвали через те, що вона практично не сприймає фарбу, яка застосовується під час лабораторних досліджень.

Сифіліс — хвороба, яку медики й дослідники справедливо називають «мавпою» або «великим симулянтом». Такі порівняння він отримав за те, що його прояви схожі із симптомами багатьох інших болячок.

Невеличкий лікбез. Серед захворювань, які передаються статевим шляхом, найпоширеніші такі: гонорея; педику-льоз, або лобкові воші; трихомоноз; цитомегаловірус; генітальний герпес; вірус папіломи людини (ВПЛ); кандидоз; хламі-діоз; сифіліс; контагіозний молюск; мікоплазмоз; м’який шанкер, або шанкроїд; уреплазмоз. Звісно, це далеко не повний список. Їх — за добру сотню. І якщо раніше люди найбільше боялися сифілісу, який сьогодні грамотний фахівець вилікує за тиждень, то тепер бідою з бід став СНІД. Ліків проти нього нема. Найкраща профілактика — ваша голова на плечах.

Чомусь прийнято вважати, що хламідіоз є найменш проблемним захворюванням з тих, що передаються статевим шляхом. Це не так, підкреслили медики, оскільки його наслідки (без належного лікування) можуть бути досить важкими. Симптоми недуги: поява на 7—21-й день після контакту з хворою людиною виділень з піхви, кровотеча поза місячними, печія і біль при сечовипусканні, гарячка, нудота, болі в животі, пронос. Непролікований хламідіоз практично завжди призводить до тяжкого ураження сечостатевих органів, інфікування дитини при пологах, безпліддя та імпотенції.

Кожна конкретна венерична хвороба має свою симптоматику, але в усіх є й схожі ознаки — різні виділення з піхви і пеніса, пухирі й виразки в ділянці статевих органів, у чоловіків з’являються болі при сечовипусканні. У разі, якщо зараження відбулося при оральному контакті досить часто розвивається ангіна. При зараженні під час анального сексу висока ймовірність розвитку проктиту — запалення прямої кишки.

Існує дві форми перебігу венеричних захворювань, розпові-ли медики, — хронічна і гостра. Гостра проявляється винятково у тих випадках, коли зараження відбулося досить недавно і проявляються його симптоми. Хронічна ж форма дуже підступна, бо ознаки, які вказували б на захворювання, або стають незначними, або зникають зовсім. На жаль, багатьох хворих це вводить в оману: вони вважають, що організм самостійно поборов інфекцію і та відступила. Насправді ж, хвороба перейшла в хронічну форму й міцно засіла в організмі. Жоден лікар не зможе спрогнозувати, яким саме чином і коли інфекція почне проявляти себе, які ускладнення й захворювання яких органів спровокує. Амплітуда ускладнень —величезна: від безпліддя до онкології.

Якщо, вибачайте, ви невдало стрибнули в гречку чи допустили нерозсудливість, то необхідно чимскоріше «здаватися» венерологу, а не відтягувати візит до нього, адже хвороба рано чи пізно нагадає про себе великими проблемами. Тим більше, не шукайте порятунку в інтернеті. Ви ж бо через монітор не заразилися, то через нього й не вилікуєтеся. А щоб вилікуватися (або ж переконатися, що боялися, пітніючи зі страху, марно, що все добре), обов’язково треба показатися спеціалістові.

І наостанок. Це неправда, що:

— оральний секс є безпечним. Більшість венеричних хвороб передається і при оральних статевих контактах без презерватива, хоча ризик зараження при цьому дещо нижчий, аніж при статевих контактах традиційним способом;

— статеві контакти з одруженим чоловіком (або заміжньою жінкою) абсолютно безпечні.Такі контакти не виключають ризику зараження, адже часто венеричні хвороби протікають безсипмтомно (особливо у жінок), при цьому людина навіть не підозрює про захворювання, яким могла заразитися багато років тому;

— від осіб, яких періодично перевіряють на венеричні хвороби (працівники торгівлі, харчових виробництв, дитячих установ тощо), — не заразишся. Це далеко не так, бо, по-перше, подібні профобстеження включають лише загальний мазок і серологічну реакцію на сифіліс, тож можна легко «не помітити» хламідіозу, мікоплазмозу, уреаплазмозу, вірусних інфекцій, а по-друге, часто такі обстеження проводяться формально чи й взагалі віртуально;

— венеричні хвороби можна легко підхопити у басейні, у сауні чи при користуванні спільною ванною. Збудники венеричних хвороб дуже нестійкі у зовнішньому середовищі, де вони швидко гинуть. Окрім того, поодинокі мікроорганізми, які можуть знаходитися у басейні, не здатні спричинити захворювання, адже до зараження призводить велика їх кількість, що можливе лише при статевому контакті;

— спринцювання безпосередньо після статевого контакту (соком лимона, содою, фурациліном тощо) може істотно знизити ризик зараження жінки венеричними хворобами. Доведено, що спринцювання аніяк не знижує ризику зараження венеричними хворобами. Більше того, воно сприяє просуванню їх збудників у верхні відділи жіночих статевих органів, сприяючи розвитку ускладнень (запалення матки, яєчників тощо). Часто від спринцювання залишаються опіки, які самі по собі стають осередком розмноження мікроорганізмів;

— сечовипускання і ретельне обмивання статевих органів безпосередньо після статевого контакту істотно знижує ризик зараження венеричними хворобами чоловіків. Ризик зараження, можливо, дещо знизиться, але наскільки — точно невідомо. Шкоди від таких профілактичних заходів не буде, однак і повністю покладатися на їх ефективність аж ніяк не варто;

— презерватив — не надійний захист, адже в ньому є отвори, здатні пропускати ВІЛ та збудників венеричних хвороб. Це не так. Сучасні наукові дослідження переконливо доводять, що якісні презервативи з латексу при правильному використанні надійно захищають від ВІЛ-інфекції та збудників венеричних хвороб. Медики неодмінно додадуть: краще з ним, аніж без нього.

Підготувала
Ніна ЗАЛЕВСЬКА.