Воюй, як належить, і що буде, те й буде

Їх там не було, але вони вбиті

Найскладніше Трампу виконати одну з головних обіцянок — порозумітися з Путіним. Не тільки тому, що в США будь-який крок свого президента в цьому напрямку можуть витлумачити як державну зраду. Не тільки тому, що Путін не відповідає Трампу взаємністю і за будь-якої можливості готовий напаскудити американським «партнерам».

Порозумітися з господарем Кремля, хто б ним сьогодні ні був, для США означає відступати. А президент Трамп, на відміну від президента Обами, цього не любить. «Червону лінію», за яку відступати не можна, господар Білого дому заздалегідь не проводить. А в сум-нівних випадках віддає наказ — і 70 ракет «Томагавк» летять до цілі, приводячи до тями Башара Асада і його російських друзів.

Одного такого прикладу вистачило б для тих, хто піднімає Росію з колін, руйнуючи сирійські міста і знищуючи населення Сирії. Але в Кремлі, здається, нічого не зрозуміли. Впритул не бачать союзників США по антиасадівській коаліції. І, нехтуючи домовленістю щодо розведення сил, зачищають для Асада всі території, куди можуть дістатися. У ніч із 6 на 7 лютого добралися до розташування штабу Демократичних сил Сирії (СДС) на чолі з курдами.

Не аналізуватиму тут причини, з яких російські і сирійські підрозділи з артилерією, бронетранспортерами і танками двома колонами вирішили вторгнутися на «чужу» територію. Важливо те, що при штабі СДС перебували американські радники. І коли снаряди атакуючих почали вибухати за 500 метрів від штабу, не забарилася жорстка відповідь. Дві колони, що наступали, разом з важким озброєнням і засобами тилового забезпечення впродовж кількох годин були знищені високоточними ударами із землі та з повітря. Знищені американцями.

Вбиті і поранені, за різними оцінками, від ста до шестисот осіб. Причому більшість з них — російські громадяни, які воюють у складі так званої приватної військової компанії (ПВК) Вагнера. Юридично це найманці, але найманці «кого треба». Крім «добровольців», які до цього воювали на Донбасі й уклали контракти, до складу ПВК входять професійні російські десантники, що перебувають на дійсній службі, і командири штурмових груп, котрі також повоювали на Донбасі.

Звітуючи перед начальством, американські військові послалися на те, що їхні колеги, російські військові радники в Сирії, стверджували: російських військовослужбовців у районі наступальної операції нема. Та й взагалі — нічого не відбувається. Офіційно військовослужбовців РФ там справді не було. І бути не могло. Ще в грудні минулого року Путін заявив про остаточну перемогу і виведення російських військ із Сирії. Але «добровольців» з приватних військових компаній та озброєння, придбаного в російському воєнторзі, те виведення військ, певна річ, не торкалося.

Вчитися на чужому досвіді,
а не повторювати свої помилки

У «народних республіках» Донбасу, як відомо, теж нема російських військових. По позиціях Збройних Сил України з 2014 року регулярно ведуть вогонь, разом з донецькими і луганськими терористами, так звані «їхтамнєти». У тому числі «добровольці» з приватної військової кампанії Вагнера. Їх навчають та озброюють в тренувальних таборах на території Ростовської області Російської Федерації. А на захопленій терористами території великими з’єднаннями «їхтамнєтов» командують російські генерали.

Під час великих операцій, на зразок захоплення Дебальцевого, переповнені труповозки з «вантажем 200» регулярно перетинали неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону, і навіть у «спокійні» часи траплялося, що морги в Ростові-на-Дону не справлялися з обсягом роботи. У Росії, однак, це мало кого турбує. Великі втрати серед «їхтамнєтов» засекречують, а родичів залякують, погрожуючи втратою компенсації за загиблих на Донбасі. Так, очевидно, триватиме й надалі.

У таборах на території Ростовської області і на полігонах так званих «народних республік» незаконні збройні формування терористів, за даними української розвідки, зараз відпрацьовують наступальні операції в координації з «їхтамнєтами» приватних військових кампаній та кадровими військовослужбовцями Росії. У Державній Думі РФ і в Раді Федерації кипить робота щодо легалізації приватних військових кампаній, щоб уникнути переслідування найманців за законом.

Судячи з усього, терористи та їхні куратори ґрунтовно готуються до масштабної війни в Україні. При цьому, можна припустити, що першим актом такої війни стане раптове вторгнення добре озброєних батальйонних тактичних груп «їхтамнєтов» углиб української території. За зразком операції, яка проводилася в Сирії в ніч із 6 на 7 лютого. Американських радників, на жаль, при українських штабах нема. Тож доведеться діяти самостійно, без опори на закордонну допомогу.

Але в діях з умиротворення ймовірного противника американський досвід у Сирії може стати в нагоді українським військовим. По-перше, за перших ознак реальної підготовки вторгнення, не можна покладатися на заяви, що «ніяких військ нема і нічого не відбувається», навіть якби такі заяви робив особисто Путін. По-друге, коли почнуть вибухати снаряди, на ворога слід негайно обрушити всю вогневу міць українських Збройних Сил із землі та з повітря, а не чекати втручання союзників чи посередників.

Союзники, як правило, спізнюються, а посередники аж ніяк не обов’язково є друзями України. Переконлива ілюстрація цього — рекомендації західних країн не чинити опір «зеленим чоловічкам» під час захоплення Верховної Ради АР Крим у 2014 році і блокади російськими військовими українських військ, розташованих на півострові.

Про такі рекомендації (категоричні) повідав під час суду над Януковичем Олександр Турчинов. А депутат російської Державної Думи Ілля Пономарьов, виступаючи як свідок на тому ж суді, сказав, що в разі опору української армії, Крим не був би анексований і не розв’язали б війну на Донбасі.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.