А де ж той шлягер?

Концерт розпочав, звісно, сам господар, котрий запросив іменитих гостей. Попри сподівання земляків співака почути його нові твори, народний артист України виконав кілька своїх давніх пісень, а потім, за своєю звичкою переходячи з української на російську, почав спілкуватися з глядачами. Цим показав приклад своїм «зірковим друзям», що тут можна трохи розслабитись та надто не тужитися з українською мовою: Одеса російську любить.

Та, звісно ж, і розуміє добре, і любить. І навіть шанує російських артистів — тих, певна річ, котрі не підтримують російську агресію. (Та не будемо про політику, хоч її нині й возом не об’їдеш. Конкретний приклад: артистів вітали зі сцени представники Аграрної партії: реклама аж ніяк не зайва). Та варто сказати й про те, що українська пісня, рідна мова тут значно рідше лунає з естради.

Утім, столичні гості того вечора ніяк не виявили свого ставлення до нинішньої війни, патріотичних пісень не співали, тим більше — на військову тематику. Співали, назагал, про любов, бо ж наближався день св. Валентина. Та якщо вже українська «зірка» приїхала з української столиці й гордо називає себе українською артисткою (чи артистом), то чого ж співати одеситам по-російськи? Так, їм це приємно, але ж прийшли на концерт саме українських «зірок», української пісні, й хочуть почути від столичних артистів оту вишукану, барвисту, що наче для освідчення у коханні створена, оту — нехай і в стотисячний раз буде повторено — таки ж солов’їну. Мабуть, саме на цьому й хотів наголосити очільник всіх журналістів Одещини, вручаючи після концерту Миколі Свидюку відзнаку всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання».

Не всі пісні, що лунали того вечора з філармонійної сцени, мали, умовно кажучи, знак якості. Хоча глядачі сприймали кожен виступ емоційно, бурхливо, гаряче аплодували. Деякі не надто глибокі пісні супроводжувалися підсвистуванням (а в народі ж кажуть: не свисти в хаті…). Одне слово: кайф, інакше не скажеш. Глядачі таки отримали якийсь продух у нинішньому досить напруженому житті. Ще б пак! Не часто можуть вони почути, як мовиться, живцем, столичних артистів (а в залі, завдяки профспілці, було чимало людей з районів області).

Але як же все-таки підупали естетичні смаки наших людей! Як збідніло їхнє розуміння краси і гармонії, їхнє вміння розрізняти справжнє мистецтво і підробку під нього, щирість і фальш. Та чи їхня це вина? Всі ці роки, а надто — у другому десятиріччі, нас усіх виховували на ерзаці, на бездуховності гламуру, на меншовартісному культурному продукті, на примітивному, плінтусному гуморі. А вирішальну роль, із сумом треба зазначити, відіграло тут телебачення. І цей процес продовжується, на жаль…

Весь концерт провадили Микола Свидюк разом з Ольгою Сумською, також народною артисткою. Невигадливий діалог, компліменти одне одному, трафаретні, що вже стали штампом, представлення артистів начебто мусили підкреслити значущість присутності славетних імен, яка мала би стати подією — і значною мірою стала — в культурному житті міста. Бо таки ж не часто приїздять сюди знані українські артисти.

А став цей концерт справді подією завдяки виступам народних артистів Павла Дворського, котрий ще сорок років тому саме тут, у місті Балті, створив свої славетні «Стожари», а цього разу виступав з двома синами — також Павлом та В’ячеславом, а ще Іво Бобула, Анатолія Матвійчука, чиї пісні завжди несуть глибокий філософський підтекст, Ольги Сумської, квартету «Гетьман»… Котрі, вочевидь, приїхали підтримати значно молодших своїх колег, щоби ті комфортніше почувались на одеській сцені. Хоч і ветерани української естради не втрималися від спокуси показати, що вони ще не забули старшобратню мову. Сказано ж бо: малоросійство вкоренилося навіть у генах українців. Дарма, що «Гетьман» утнув «Гей, на горі та й женці жнуть» і спробував переконати всіх у тому, що «вишиваночка-сорочка зігріває серце знов».

Не можна обійти мовчанням і той прикрий факт, що музична фоно-грама цілковито глушила спів артистів, та так, що часом важко було почути як слова, так і мелодію пісні.

І цілий вечір, що вже зовсім неприпустимо, з мультимедійного екрану над сценою муляла граматична помилка у реченні з трьох слів: «Для тебе кохана». Так і було написано: без коми після другого слова. Наочна демонстрація стану освіти в країні.

Та чи така вже це дивина?

Роман КРАКАЛІЯ.