Що переконливіше за слова

Заінтригований, вирішив звернутися до найповажніших у місті книгозбірень — наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та ОННБ.

Перша наукова праця студента другого курсу історичного факультету Григорія Гончарука присвячена своїй альма-матер і називається «Одеський державний університет в роки Великої Вітчизняної війни». Надрукована вона у збірнику доповідей ХХІ наукової студентської конференції, приуроченої до 100-ліття з дня заснування ОНУ ім. І.І. Мечникова, а написана у далекому 1965-у. Це дослідження про ту частину університету, яка не залишилася під владою румунської окупації й евакуювалася спочатку в Майкоп, а потім — у Байрам-алі, що в Туркменістані, й готувала там кадри високої кваліфікації.

Основні наукові інтереси студента Григорія Гончарука полягали у дослідженні праці земляків у будь-які історичні часи. Зараз, на фоні приватно-ринкових відносин, не можна без цікавості читати його брошуру «Союз рабочей и крестьянской молодежи в годы первых пятилеток (1928-1937 гг.)», написану в 1968-у на матеріалах Одеського обласного архіву і газет «Чорноморська комуна» та «Молода гвардія». У ній наводиться маса прикладів про допомогу міської молоді своїм ровесникам на селі: і в ремонті тракторів та іншої техніки, і в поповненні сільських бібліотек, і в організації спортивних гуртків тощо. Молодь Приморського району, скажімо, звітувала: «ми зібрали і відправили 100 книг, 110 партій доміно, 22 партії шашок, 12 балалайок, 22 партії шахів, 8 футбольних м’ячів, купили два патефони, два шахових столики, зібрали 1000 іграшок…». Для того щоб розу-міти ту епоху, такі факти-деталі, переконаний, дуже важливі.

Любов до людини праці — провідна риса досліджень молодого науковця Григорія Гончарука. Підтвердження цьому — й тема його дипломної роботи «Трудовий подвиг молоді промислових підприємств і транспорту Одеси в роки першої та другої п’ятирічок». У зв’язку зі співзвучністю тематики, забігаючи на 40 років уперед, назву унікальну книгу вже доктора історичних наук, професора Гончарука у співавторстві з Олександром Нагайцевим «Историография одесских фабрик и заводов». Її назва говорить сама за себе: це, по суті, родовід усіх промислових підприємств нашого міста.

Багатьом знайомі книжки професора Гончарука, в яких вис-вітлюються драматичні події в Одесі останніх років ХХ — початку ХХІ століть. Нагадаю. Це й «Одеське протистояння», й «Одеська стратегія», й «Президент і Одеса», й «Атакованый за призвание». Тоді ж вийшла друком його краєзнавча монографія «Комінтернівське: історія і сучасність 1802 — 2002 роки».

З-поміж книг, присвячених видатним особистостям нашого краю, слід назвати «Персональну справу №88» — про талановитого ректора Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова у 1960—1970 роках Олександра Юрженка та «Ректор від Бога» — про легендарного ректора Одеського політехнічного інституту Костянтина Заблонського. Завдяки цим монографіям, імена цих славних людей були реабілітовані в історії. На честь першого в Одесі названий провулок і встановлена меморіальна дошка, а щодо увічнення пам’яті другого, то є рішення топонімічної комісії міськвиконкому про встановлення такої таблиці. До речі, за останню книжку Григорій Іванович став лауреатом загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання».

Автори рецензій на новодруки Григорія Гончарука часто називають його засновником документальної мемуаристики вищої освіти нашого часу. Чотири книги «Мемуарів професора», що побачили світ, мають визначальну особливість: усі важливі події, факти, твердження у них підкріплені документами. Зайве казати, що вони віддзеркалюють драматизм життя у вищих навчальних закладах Одеси й показують історію вишів через долі вчених та студентів. Зараз готується до друку його п’ята мемуарна книга — «Написана в Кабуле и в Одессе». Вона теж сповнена емоціями-переживаннями автора за його справу — як у палаючому Афганістані, так і в зовні спокійній Одесі.

Про результативну дослідницько-краєзнавчу роботу Григорія Івановича свідчить така статистика: з понад 30 його книг десять присвячені нашому місту й нашому краю. Здавалося б, предостатньо, щоб переконатися: професор таки гідний високого звання «Почесний краєзнавець України». Але руки потягнулися ще й до книг «Газетна пам’ять», «Газетні розум та емоція», а також до щойно віддрукованого видання «Г.І. Гончарук і ті, хто про нього. Попередні підсумки», яке невдовзі побачить світ. Загалом — 200 газетних статей. І всі — про наш край та його представників-трударів.

Отож, відповідаючи на поставлене собою ж на початку цього допису запитання, ні йоту не відступаючи від істини, можу потвердити: професорові Г.І. Гон-чаруку справедливо й заслужено присвоєно звання почесного краєзнавця України.

Олег МЕЛЬНИК,
кандидат історичних наук,
доцент.