Морська доктрина і «сухопутне мислення»

Ще в травні 2015-го був виданий указ Президента України, яким вводилося в дію рішення Ради національної безпеки й оборони від 6 травня того ж року «Про Стратегію національної безпеки України». В цьому рішенні, нарівні зі схваленням Стратегії національної безпеки, є і такий пункт: затвердити у тримісячний строк нову редакцію Морської доктрини України.

Три місяці давно минули. Через кілька місяців сповниться три роки. А віз і нині там.

Чинна Морська доктрина, розрахована на період до 2035 року, була затверджена ще в далекому 2009-у і в нинішніх умовах морально застаріла.

По-перше, російська окупація Криму і війна на Сході суттєво вплинули на морську діяльність України. Під контроль окупантів перейшли п’ять торговельних і два рибних порти, значні площі континентального шельфу і територіальних вод з природними ресурсами, передусім, запасами вуглеводнів, а також значний рекреаційний потенціал Криму.

По-друге, Росія захопила більшість кораблів Військово-Морських сил України й активно нарощує власні озброєння на Чорному морі, включаючи військово-морський потенціал.

По-третє, істотно змінився характер загроз і викликів, що стоять перед Україною. Пов’язані вони не тільки з російською агресією. За останні роки у світі з’явилася низка амбітних проектів, пов’язаних з розвитком транспортних комунікацій. І, на жаль, у нашої країни є всі шанси залишитися поза світовими процесами.

Очевидно, хтось скаже: а який толк з Морської доктрини? Зрештою, є в нас уже одна. І це ніяк не вплинуло ні на стан морської галузі загалом, ні на якість Військово-Морських сил. Росія анексувала Крим. Торговий флот повільно, але неухильно скорочується, обсяги перевезень водним транспортом падають. Чи варто витрачати сили, час, кошти для розробки чергового стратегічного документа, який не буде виконуватися, як і багато інших?

Варто. Хоча б для того, щоб відповісти для самих себе: чи продовжуємо ми вважати себе морською державою і чи хочемо бути такою. На жаль, доводиться визнати, що за 26 років незалежності відповіді ми так і не дочекалися. У вітчизняній верхівці переважає «сухопутне мислення», де не було місця морю і морській політиці. Домінує воно і сьогодні, незважаючи на окупацію Криму і фактичну втрату військового флоту.

Наявність виходу до моря не робить автоматично державу «морською». Близько 400 суден борознять моря під монгольським прапором, хоча Монголію від моря відділяють тисячі кілометрів. Молдова має вузьку ділянку виходу до Дунаю і єдиний порт Джурджулешти, але й вона має свій торговельний флот. Зрозуміло, що все це завдяки «зручному прапору». Але хто заважає це зробити й Україні?

Нині ніхто не ставить питання про відродження Чорноморського пароплавства в тому вигляді, в якому воно існувало в радянський час. Однак хоча б невеликий торговий флот було б бажано мати.

До речі, у посланні Президента України Верховній Раді за 2015-й (теж три роки тому) серед напрямків реформування транспортної сфери згадувалася і необхідність підготувати й ухвалити закон «Про Міжнародний реєстр суден України», який стане інструментом повернення українського флоту під український прапор і створить умови для відновлення вітчизняного суднобудування. Законом повинні бути впроваджені адаптовані до національних умов світові стандарти процедури реєстрації флоту, зокрема спрощені умови реєстрації й подальшої експлуатації національних та іноземних суден, зареєстрованих у міжнародному реєстрі під національним прапором.

Логічне питання: і де цей закон?..

Військовий флот — це взагалі окрема тема, хоча завдання військово-морським силам ставляться, виходячи з морських інтересів держави в цілому.

Зараз ведуться дискусії щодо того, які військово-морські сили сьогодні потрібні Україні, чи повертатися до «корветної програми», чи обмежитися «москітним флотом», достатнім для оборони узбережжя.

У Стратегії національної безпеки зазначається, що реформа Збройних Сил передбачає, в тому числі, й формування адекватних загрозам військово-морських можливостей України, забезпечення оборони морського узбережжя держави, розвиток необхідної інфраструктури базування Військово-Морських сил Збройних Сил України, а також її відновлення в Криму після повернення тимчасово окупованої території під контроль України.

Основні стратегічні документи України згадують про морських загрози, але якось побіжно. Так, у Військовій доктрині серед можливих сценаріїв, відповідно до яких можуть бути реалі-зовані загрози військової безпеки, згадується «блокада морських портів, узбережжя або повітряного простору України з використанням військової сили, порушення комунікацій з боку Російської Федерації». Далі, у статті 20 — про головний принцип застосування сил оборони, зазначається: особлива увага приділяється обороні найважливіших в оперативно-стратегічному значенні рубежів і районів, зон, адміністративно-політичних та економічних центрів, десантонебезпечних ділянок Чорного та Азовського морів, комунікацій.

Ось майже і все.

Прикметно, що в низці держав, які мають морські доктрини, як-от у Великобританії чи Австралії, основна увага цих документів фокусується на військово-морській діяльності. Україні, певна річ, необхідний ширший погляд і глибше розуміння морської політики загалом.

Що стосується нової Морської доктрини України, то, судячи з повідомлень, проект, розроблений Національним інститутом стратегічних досліджень, надійшов у Мінінфраструктури ще в січні 2016-го, тобто два роки тому. Й відтоді перебуває в стані погоджень. А тяганина не йде на користь ні торговельному флоту, ні ВМС.

І на завершення хочу нагадати, що питання розвитку морського транспорту закріплені в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, зокрема у статті 135 «Міжнародні морські перевезення». Імплементація положень цієї угоди вимагає від України ухвалення серії законодавчих актів. Бажано, все ж таки, щоб вони були прийняті в рамках якогось цілісного бачення, а не так, як це відбувається в часи незалежності, коли після кількох років зволікання на виході отримуємо сирі напівфабрикати, які вносять плутанину й у без того заплутану законодавчу базу.

Час відмовлятися від «сухопутного мислення», і чим раніше ми це зробимо, тим краще.

Артем ФІЛІПЕНКО.

Джерело: www.prichernomorie.com.ua.