Із суцвіття одеських філологів

У 1950-у юнак закінчив із золотою медаллю середню школу і вступив на філологічний факультет (російське відділення) Одеського державного університету. Цікаво, що із 25 однокурсників 20 були золотими та срібними медалістами. Однокурсниця Олена Іванівна Розанова в матеріалах до 80-річчя від дня народження Дмитра Семеновича написала: «У кожного із нас, як образно сказав В. Катаєв, є свій алмазний вінець. Є і в мене свій алмазний вінець, у якому особливе місце займає особистість Дмитра Семеновича Іщенка… Звичайно, Дмитро Семенович — унікальна людина, його пізнання і пам’ять — вражають».

Як один із найталановитіших випускників (закінчив університет з відзнакою) був рекомендований до аспірантури при кафедрі російської мови під керівництвом професора

Н.І. Букатевича. Свою науково-педагогічну діяльність розпочав у 1959 році у Тираспольському державному педагогічному інституті ім. Т.Г. Шевченка: спочатку — викладачем, з 1961-го — старшим викладачем, а з 1967-го — завідувачем кафедри російської мови. У 1968-у в Одеському університеті захистив кандидатську дисертацію на тему «Древнерусская рукопись ХII века «Устав Студийский», виконану під керівництвом доктора філологічних наук, професора з Москви Л.П. Жуковської. Академік Д.С. Лихачов написав відгук на автореферат цієї дисертації, високо оцінивши можливості й талант молодого вченого. У 1969-у здобув ступінь кандидата філологічних наук і звання доцента.

Ім’я Д.С. Іщенка добре знають не тільки в Україні: у 1970—1972 роках він перебував у службовому відрядженні в Делі (Індія), де викладав російську мову в Університеті імені Дж. Неру. Незабутні його розповіді про Індію, культуру її народів і народностей, про історію санскриту — давньоіндійської літературної мови, про найдавніші пам’ятки індійської літератури, створені санскритом, пракритами («Ріґведа», «Махабгарата» і «Рамаяна»). Зіставивши санскрит, хінді, дравідійські, перську та інші мови, якими творилися найдавніші пам’ятки індійської літератури, із слов’янськими мовами, учений дозволив по-новому поглянути на спільні й відмінні їх ознаки.

У 1979 році Дмитро Семенович повертається в alma-mater. Спочатку працює доцентом кафедри російської мови, а в 1993-у його обирають завідувачем цієї кафедри, яку він очолював до 2010-го. Із 1995-го й до останніх днів був професором за посадою. 13 років був членом вченої ради університету, 30 років — членом спеціалізованої ради філологічного факультету із захисту кандидатських дисертацій.

Упродовж усього життя наукові інтереси вченого були зосереджені передусім на вивченні давніх сло-в’янських рукописів, їх палеографічному описі, текстологічному зіставленні та дослідженні лексичних особливостей. У кандидатській дисертації він уточнив датування цінного давньо-руського рукопису «Устав Студий-ский» (70-ті роки ХII століття), прийняте тепер усіма, хто звертається до цього джерела, виявив і пояснив походження понад 100 слів, не зафіксованих наявними тоді словниками

І.І. Срезневського, Ф.Х. Міклошича та інших мовознавців. Дослідження останніх років присвячені повчанням Феодора Студита та їх слов’янським перекладам з грецької мови, постаті Болгарина Григорія Філософа — київ-ського письменника ХI століття. Відомий мовознавець був одним з авторів «Словаря русcких говоров Одесщины» у двох томах.

Д.С. Іщенко брав участь у IХ Міжнародному з’їзді славістів у Києві (1983), був учасником багатьох міжнародних конференцій у Києві, Одесі, Москві, Санкт-Петербурзі, Польщі. Під його керівництвом виконано й захищено 12 кандидатських дисертацій.

Прикметними рисами Дмитра Семеновича були його енциклопедичність, увага й чуйне ставлення як до колег, так і до студентів, динамічність, професійний неспокій, високий рівень наукової та педаго-гічної компетентності. Він був чудовим співбесідником і легко міг порозумітися з різними людьми,  ніколи не підкреслював своїх достоїнств, переваг, відзначався простотою й доступністю, мав могутню ауру творчої особистості. Стільки, скільки знав про історію університету, про сузір’я славетних вчених і викладачів, які творили й утверджували авторитет філологічного факультету, пам’ятали, мабуть, одиниці. Розповідав про це схвильовано, цікаво, глибоко. Дуже жалкую, що не записала його виступ на одному із засідань вченої ради факультету про тих, хто працював тут від дня заснування. Сподівалася, що він має якісь нотатки того виступу, тож після засідання з професором В.О. Колесник підійшли подякувати йому, уточнили деякі дати, імена й запитали, де можна про все це прочитати. Відповідь вразила: брав з різних джерел, нічого не записуючи.

Дмитро Семенович був прекрасним ученим і лектором. Надзвичайно обдарований від природи, виявляв глибинне розуміння наукових проблем, своє бачення їх. Протягом багатьох років з великою зацікавленістю читав свій улюблений курс історії російської мови, спецкурси з історичної лексикології східнослов’янських мов, зі слов’яно-російської палеографії, навчав студентів добра і мудрості; був відповідальним редактором наукового збірника «Мова», членом редколегії «Слов’янського збірника» та багатьох періодичних наукових видань ОНУ ім. І.І. Мечникова. Про нього можна було сказати: «Надійно незмінний і незмінно надійний».

У суцвітті талановитих випускників нашого факультету, а нині вже знаних учених-філологів проявляється великий духовний вплив професора Дмитра Семеновича Іщенка. Він був людиною різносторонніх і широких інтересів: любив поезію, глибоко відчував її, про що свідчать його високохудожні переклади російською поетичних творів з української, англійської та німецької мов.

Часто можна почути, що філфак Одеського університету 1950—1990-х, його вчені, викладачі — самобутнє, неповторне явище і філологічної науки, і життя вищої школи. І з цим не можна не погодитися, бо то були дуже порядні й мудрі люди, справжні сіячі знань, які давали ці знання, хотіли, щоб їх брали і, засвоївши, передавали іншим.

П’ять років тому, 19 січня 2013-го, життя Дмитра Семеновича Іщенка трагічно обірвалося. Та пам’ять про цього талановитого вченого і педагога назавжди збереглася в його наукових статтях і в людських серцях.

Любов ІСАЄНКО,
кандидат філологічних наук,
доцент.