Ще раз про «корупційну гідру»

Українці, яких не випадково називають «одвічними демократами», неодноразово виступали проти корумпованої влади. Однак довгоочікувані зрушення почалися тільки після третього Майдану. Революція Гідності й підписання Угоди про асоціацію з ЄС відкрили принципово нову сторінку нашої непростої історії. Але тут на заваді стала агресія Росії. У відповідь на неї українців охопила патріотична хвиля: самовіддані добровольці, численні волонтери і просто свідомі громадяни вчинили опір ворогу і врятували державу, що сприяло створенню принципово нової соці-ально-психологічної та політичної атмосфери в суспільстві. У таких умовах нова влада змушена була нарешті розпочати реформи, що відкладалися майже чверть століття, розгорнулася боротьба проти різних форм корупції та хабарництва як найбільшого нашого внутрішнього ворога.

У 2014-у прийнято Закон України «Про запобі-гання корупції», створено Національну раду з питань антикорупційної політики. Ухвалено Антикорупційну стратегію на 2014—2017 роки. Сформовано нові органи — Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП). Задіяно електронне урядування, в тому числі й е-декларування. Але не все було так просто. Іноді виникали конфлікти між традиційними силовими структурами і деякими новими органами. Йдеться, зокрема, про намагання взяти під контроль діяльність НАБУ, гальмування створення Антикорупційного суду, звільнення з посади голови Комітету Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції Єгора Соболєва тощо.

Усе це свідчить про те, що олігархічно-кланова система в Україні ще не подолана і зберігаються певні умови для продовження політичної та бізнесової корупції. При сучасному, здавалося б, демократичному, керівництві вона мала б іти на спад, але все відбувається з точністю до навпаки. Згідно з рейтингом, складеним міжнародним агентством Ernst&Young, за два останні роки Україна піднялася ще на сім сходинок і в квітні 2017-го посіла перше (!) місце у світі за масштабами корупції в бізнесі (https://uk.wikipedia.org/wiki/Корупція_в_Україні).

Дедалі більше ставало зрозумілим, що в боротьбі з цим злом не можна обмежуватися лише адміністративно-кримінальними методами, важливо ще й впроваджувати давно назрілі соціально-політичні реформи у різних сферах нашого життя. І за останній період тут зроблено стільки, що це навіть здивувало спокійних європейців. Голова представництва ЄС в Україні Хюґ Мінґареллі нещодавно наголосив, що це — «безпрецедентно», жодна країна не здійснила за останні чотири роки стільки важливих реформ, як Україна, попри складні умови гібридної війни (https://ukr.media/ukrain/333912/).

Відбуваються реформи пенсійної системи, системи охорони здоров’я, освітньої галузі тощо. Замість міліції створена поліція, яка має високий рейтинг серед населення. Впроваджено «безвіз». Просувається реформа судової системи, передбачено створення і запуск антикорупційних судів, які здатні забезпечити не тільки ефективну діяльність НАБУ і САП, а й суттєво знизити корупцію в господарських судах, що сприятиме зростанню довіри до них з боку іноземних інвесторів.

Крім того, спрацювали запровадження прозорих тендерних закупівель, створення сервісних центрів, реформа в енергетиці, відкриття реєстрів нерухомості, електронне декларування, децентралізація влади тощо. Ці кроки у боротьбі з корупцією вже дають перші результати. Незважаючи на російське вторгнення і втрату п’ятої частини своєї економіки, Україна не тільки вижила, а й зміцнилася, останнім часом навіть дещо підвищує зарплати і пенсії. За підрахунками експертів, тільки завдяки ліквідації корупційних схем державний бюджет країни одержав уже понад 6 млрд доларів (http://odessa-life.od.ua).

Автори цієї статті як представники системи освіти не можуть не сказати окремо кілька слів про становище у своїй галузі. Відомо, що хабарництво в ній — це давня хвороба, масштаби якої непросто визначити. Але якщо зробити узагальнюючий висновок, для встановлення, як то кажуть, «середньої температури по лікарні», то можна стверджувати, що сьогодні не менше половини українських студентів ще дають хабарі під час складання іспитів та заліків (авторитетний соціолог Ірина Бекешкіна два роки тому називала навіть цифру у 60%).

Фахівці наголошують, що корупція особливо розквітає тоді, коли відбувається деградація освіти, коли влада втручається в організацію навчального процесу і своїми численними циркулярами спотворює його зміст і форми, самі методи навчання. У таких умовах по-справжньому творче спілкування викладача і студента значно ускладнюється, завдання передати молоді знання, навички чи компетенції відходить на задній план. Тут і виникає корупційна складова, при якій товаром стають не знання, а формалізація статусу — оцінки, дипломи, наукові ступені тощо. Студент іноді вважає, що легше заплатити за оцінку, ніж вивчити матеріал (особливо з непрофільних дисциплін). Досі зустрічається практика оплати вступу до магістратури чи аспірантури, проходження докторської чи кандидатської дисертації тощо. Втім, вирішальне значення тут має позиція викладача, який самостійно обирає чи брудне хабарництво (bribery), чи академічну доброчесність.

Останнім часом, згідно з вимогами законів «Про освіту» (2017) та «Про вищу освіту» (2014, нова версія — 2016), у галузі провадяться досить відчутні реформи. Важливим заходом у боротьбі проти хабарів стало впровадження зовнішнього незалежного оцінювання — ЗНО. Існує думка, що в цілому це посприяло підвищенню якості освіти і стало вагомим фактором у боротьбі з корупцією. Відповідно до Закону «Про запобігання корупції», до якого після 2014 року внесено два десятки доповнень, зараз у всіх вишах розроблені й почали діяти «антикорупційні програми», призначаються спеціальні уповноважені щодо їх реалізації тощо. На початку 2017-го Національне агентство з питань запобігання корупції розробило й оприлюднило докладний зразок «Типової антикорупційної програми юридичної особи» із 16 пунктів і 20 сторінок, яку було розміщено на веб-ресурсі. Виходить, що кожному навчальному закладу залишалося лише скачати її та проставити свої реквізити. З одного боку здається, що така турбота центрального відомства полегшує діяльність на місцях; з іншого — формалізація і бюрократизація цього питання може тільки зашкодити справі. Буде дуже сумно, якщо добрі наміри центру закінчаться черговою казенною «відпискою» на місцях.

Робота щодо запобігання хабарництву в навчальних закладах має бути більш конструктивною і прагматичною, без зайвого бюрократизму. Ми переконані, що серед нинішніх викладачів і студентів більшість тих, кому до вподоби відкрите й чесне життя, і вони готові хоч завтра перейти до нових взаємовідносин. Тому потрібно допомогти їм, створивши ефективну систему освіти, де пануватиме творчий підхід, академічна доброчесність і повна відкритість навчального процесу, надати студентам можливість вільно висловлювати свої думки.

Отже, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що Україна сьогодні загалом на правильному шляху. Як свідчить досвід сусідніх успішних країн, усі реформи, які ми із запізненням сьогодні розпочинаємо, будуть утілені. Щоправда, у нас є ще одна, якої нема у тих же сусідів, проблема — криза ідентичності, наша застаріла постгеноцидна ментальність, яка безпосередньо стосується й до корупції. Щоб її успішно подолати, потрібна трансформація всього суспільства на основі всебічного розвитку української культури, мови і формування сучасної свідомості. Й у вирішенні цих непростих завдань саме звільнена від корупції система освіти має відіграти роль першої скрипки.

Анатолій СТЬОПІН,
доктор історичних наук.

Борис СТЕПАНОВ,
кандидат економічних наук.