Фланговий маневр

Найпоширеніша релігійна течія в нашому краї — православ’я. Шістдесят відсотків усіх релігійних організацій Одещини належать саме до цього віросповідання. Щоправда, воно розділене на кілька церков. Причина — у багаторічних (а то й столітніх) розбіжностях, які в різний час призводили до розколів. Нові церкви з’явилися, зокрема, після подій 1917 року.

Серед перших виразників ідеї отримання українцями права на власну національну за духом і мовою церкви був священик Антон Гриневич, який активно відстоював запровадження української мови в початковій школі. Ще до жовтневого перевороту він поширював цю ідею на сторінках одеського журналу «Южные записки».

Підйом церковно-релігійного життя одеситів був одним з потужних факторів розгортання Української революції в нашому місті в 1917—1918 роках. Велику увагу зміцненню цього руху приділили І. Луценко, І. Липа, С. Шелухин, В. Чехівський, Л. Ковальчук. Після того, як російська влада та церква відхилили всі прохання українців задовольнити їх національно-релігійну самобутність у рамках старого церковного устрою, український рух перейшов у рішучішу організаційну фазу. 26 листопада 1917-го одесити провели Українське церковне віче, підсумком якого стало створення Єпархіальної церковно-релігійної православної ради на чолі з А. Гриневичем.

Після революції 1917 року в православній церкві на території колишньої Російської імперії посилилися автокефальні настрої. Особливо гостро постало церковне питання в Україні. Однак керівництво російської церкви болісно реагувало на зміни, які вже відбулися або ще тільки назрівали в неросійських частинах імперії — як у політичному, так і в церковному аспектах. Паралельно з визвольною боротьбою за політичну незалежність розпочався рух і за церковну. У квітні — травні 1917-го в українських єпархіях відбулися збори віруючих. Основним питанням була церковна автономія. Вирішили скликати всеукраїнський церковний собор. Він відкрився 14 жовтня 1921 року. Головною темою стало проголошення Української автокефальної православної церкви. В Одесі УАПЦ керував архієпископ Юрій Жевченко — випускник Новоросійського університету, викладач місцевої гімназії.

Спочатку радянська влада в цілому лояльно ставилася до УАПЦ. Втім, з єдиною метою — послабити «тихоновську церкву». Але тільки-но виникла загроза структурного оформлення національної української церкви, більшовики посилили репресії. І під тиском радянської влади в січні 1930-го, на черговому соборі, було винесено постанову про самоліквідацію УАПЦ (яка, як заявляли згодом офіційні органи, «визнала» сама себе «контрреволюційною організацією»).

Ще однією прикметою революційної епохи стала активізація віруючих іншої української церкви — греко-католицької. Навесні 1917 року в Одесу прибув отець Ілля Кливак, який проводив служби в римо-католицькому костелі. Основною справою о. Кливака була організація греко-католицької громади і, головне, — побудова першого на півдні України греко-католицького храму. Однак бурхливі події осені — зими 1918-го зробили неможливою реалізацію цих планів.

Із жорен комуністичної системи український релігійно-церковний рух зміг вирватися тільки в кінці 1980-х — на початку 1990-х.

Поділ православної церкви — це історичний факт. Сьогодні постали нові кордони, склалася інша політична реальність. Подобається це РПЦ чи ні, але є загальносвітова тенденція: кожна суверенна держава має свою помісну церкву. В цьому сенсі Україна — колиска православ’я, з якої виросла й РПЦ, — залишається нині одним з небагатьох винятків.

Москва з її імперськими настроями ніколи не залишить Україну в спокої. А церква — дуже зручний інструмент, тому що паству легко спрямувати в «потрібному» напрямку. Проект «русский мир» провалився, а відтак Кремль намагається зайти з флангів, використовуючи, зокрема, й церкву. Адже очевидно, що відродження єдиної помісної православної церкви в Україні благотворно вплине як на релігійне життя, так на зміцнення української державності.

Ігор МОЗГОВИЙ,
кандидат історичних наук.