Коли човен перекинеться — провина ляже на всіх

Ось чому лише загроза втрати державності дає нам моральне право ще раз звернутися до всіх, хто задіяний у нинішньому бою без правил: зупиніться! відступіть на крок! Зробити це ще не за-пізно. Цивілізований світ живе не «викручуванням рук», а форматом компромісу — коли в результаті складних домовленостей усі учасники трохи невдоволені, але справа рухається вперед.

Українська влада, передусім Президент і його оточення, мають усвідомити, що сучасна держава — це не приватне підприємство, власник якого ставить начальниками підрозділів відданих йому особисто людей. Така концепція влади є хибною, загроза від її продовження стала очевидною. Задля примарної мети ручного управління щоразу нехтуються принципи об’єк-тивного конкурсного змагання й делегування відповідальності, що фатально впливає на сус-пільну мораль і на довіру до керівництва держави. Відтак, прагнучи безальтернативності майбутніх виборів, Президент сам руйнує свої шанси.

Якщо глава держави хоче надзвичайних одноосібних повноважень, він має просити про це народ, а не імітувати демократичні процедури. Належні соці-альні ліфти не можна замінювати ліфтами особистої лояльності. Україна не змириться з таким становищем, оскільки воно суперечить принципам справедливості й верховенства права та порушує мандат, даний Президентові постмайданними виборами. Подальше ігнорування цих очевидних правил може обернутися для держави катастрофою.

Своєю чергою, творці «Міхомайдану» мають усвідомити, що останні українські революції стали благословенними, оскільки були оздоровчими, а не руйнівними. У демократичній державі громадянська незгода і тиск на її керівництво, яке вчасно не справляється з потрібними реформами, важливі й допустимі. Проте наміри скинути це керівництво, коли безжальний російський сусід готовий «допомогти братньому народові відновити конституційний порядок», є безвідповідальними. Ще однієї «революції троянд» не буде — натомість дуже ймовірними є «контрреволюція червоної крові» й реставрація авторитарного режиму.

Отож зупиніться й ви. Вийдіть із психологічної пастки засліпленої боротьби на знищення. Поверніть свою енергію у тверезе правове русло, і тоді вона дасть благодатний результат.

Перші реальні спроби зачепити спрута вітчизняної корупції викликали шалені його конвульсії. Цього можна і треба було сподіватися. Проте чи готові в народі заплатити за звільнення від цього спрута належну ціну? Чи розуміємо ми, що завданням корупційної мафії буде так дискредитувати боротьбу проти неї та дестабілізувати ситуацію, щоб у людей з’явилася ностальгія за «добрим старим спокоєм»?

Не менш важливо зрозуміти, що не можна здолати корупцію засліпленою боротьбою без правил, з порушенням законодавства, моралі і здорового глузду, бо тоді результати є протилежні задуманому. При збереженні тісного зв’язку влади та бізнесу кримінальні антикорупційні справи перетворюються на вибіркове переслідування «чужих», дискредитують боротьбу проти корупції та дестабілізують ситуацію. Так, корупція в Україні досягла таких розмірів, що без справедливого судового покарання головних винуватців не обійтися. Проте пам’ятаймо, що остаточним успіхом в цій боротьбі буде не кількість відрубаних голів, а блокування каналів незаконного збагачення.

Варто й нашим олігархам затямити, що спроби втримати ситуацію в давній і комфортній для них безконтрольності загрожують не лише Україні, а й їм самим. Бо із втратою державності прийде на українську землю інший господар, який матиме своїх власних васалів і перерозподілить грошові потоки на свою й їхню користь. Краще виявитися мудрими громадянами та, змінивши правила гри, залишитися в економічному житті країни, ніж утратити все разом із нею.

Знову і знову звертаємося до суспільства з нагадуванням: будьмо вимогливі не лише до керівництва держави, а й передусім до самих себе. Гниття і розклад, що їх ми виразно бачимо «нагорі», є лише екстрактом того бруду, в якому погоджується жити українське сус-пільство «внизу». Якщо не хочемо бути рабами чергового тирана — перестаньмо бути рабами своїх негідних інстинктів. Про це волають до нас тисячоліття цивілізаційного досвіду людства. Бо це не Бог щоразу карає нас невдалими лідерами — це ми самі незмінно породжуємо їх, бо поки що не варті кращих.

Нарешті, звертаємо свій заклик до молоді, яка ще не втратила здорового глузду в довколишньому політичному хаосі: візьміться солідарно за руки і станьте критичною масою бажаної суспільної трансформації. Країну, в якій вам щасливо житиметься, зможете створити лише ви самі. Включіть свій креативний інтелект і почніть розчищати все довкола від скверни. Це не утопія — треба лише справді повірити, що вам це під силу.

Звернення підписали:

В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, Іван ДЗЮБА, Євген ЗАХАРОВ, Йосип ЗІСЕЛЬС, Мирослав МАРИНОВИЧ, Володимир ПАНЧЕНКО, Мирослав ПОПОВИЧ, Всеволод РЕЧИЦЬКИЙ, Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, Юрій ЩЕРБАК, Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, Ярослав ЯЦКІВ.