На зоряній словохвилі
Їх було тринадцятеро. Семеро дівчат і шестеро хлопців. Усім — по 14—15. Чорняві, русяві, біляві — красиві! І зовні, і всередині.
Що красиві зсередини, ми, дорослі, пересвідчувалися вже з перших слів, які зринали з уст цих юних читців-декламаторів, фіналістів другого телевізійного конкурсу «Зоряна хвиля», започаткованого громадськими органі-заціями «Інтелектуальний форум» і «Фонд «Дружба» та Одеською державною телерадіокомпанією (нині — регіональна філія Національного суспільного телебачення). Красиві, талановиті, креативні. Якою й має бути сучасна українська молодь.
Виконавча директорка «Інтелектуального форуму» Лариса Козловська, котрій, власне, й належить ідея «Зоряної хвилі», того вечора виступала одразу в трьох ролях — ведучої, інтерв’юерки та доброзичливої наставниці юних обдарувань. З усіма справлялася якнайкраще. Особливо вражали змістовні бесіди-презентації, а більше навіть дискусії з підлітками на загальнолюдські, світо-глядні теми: що таке патріотизм, чому необхідно знати й шанувати українську мову, в чому вони бачать щастя й чого прагнуть досягти у житті.
Для нас, членів журі, ці дитячі відповіді-роздуми були справжніми відкриттями. Відкриттями, можливо, ще не до кінця огранених, але, без сумніву, яскравих, гармонійних, чесних перед собою і перед світом молодих громадян України. І хоч ті інтерв’ю слугували лише прологом до основного дійства, у чомусь вони навіть переважали саме декламаторське змагання. Бо це були не чужі слова, нехай і довершені, взірцеві чи й геніальні, а власні, від себе, від свого серця. Мовлені з юнацькою безпосередністю, з притаманними цьому віку амбіційністю й категоричністю і з природним та цілком виправданим (що стосується телекамери, тут уже не залежить від віку) хвилюванням. Такі собі підліткові міні-історії — сюжети для чиїхось (а чи й власних!) оповідань або сценарії для короткометражних фільмів. Про тих, хто завтра прийде нам на зміну. В політиці, науці, мистецтві, матері-альній сфері — скрізь...
Мені здається, що найупевненіше, а відтак і найзатишніше на цій сповідально-декламаторській хвилі почувався Ярослав Васильович Лупій. Метр українського кіно, заслужений діяч мистецтв і народний артист України, професор, він як член журі купався у своїй стихії. Для нього виступи конкурсантів — що проби акторів на ту чи іншу роль. Тож, зрозумі-ло, до коментарів знаного кінорежисера прислухалися найбільше, а я особисто щиро порадів, що його підсумкові оцінки збіглися з моїми.
Втім, якоїсь суперечки щодо переможців в обох номінаціях — читання поетичних і прозових текстів — між експертами не було. Йшлося переважно про аргументи на підтвердження своїх оцінок, про те, хто з виконавців найсильніше вразив і чим. Оте «чим» вбирало у себе багато нюансів — від вибору твору до суто декламаторської майстерності: виразності читання, достовірності, переконливості, емоційності, до «вірю» або «не вірю».
Отже, їх було тринадцятеро. Анастасія Добровольська, Євген Цвіленьов, Ангеліна Лозова, Хатир Мохаммад, Вероніка Тубензеле, Рінат Аюпов, Адріана Бондаренко, Ройна Гафур Зада, Андрій Романов, Вікторія Шаглі, Микита Винокуров, Катерина Легкоход та Аршад Мохаммад. Представники різних національностей, що населяють наш край, вихідці з благополучних і не дуже родин, спортивної статури і з обмеженими фізичними можливостями. Наші з вами діти. Молоді громадяни України.
З-поміж усіх, безсумнівно, також сильних у декламаторському мистецтві, журі найбільше повірило Микиті Винокурову та Андрієві Романову (в прозовій номінації) й Аршадові Мохаммаду (в поетичній). Шевченкове «Мені однаково, чи буду...» у виконанні Аршада не те що вразило — перевернуло. Перші ж слова — й телевізійна картина з революційного Майдану. Тут — «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні чи ні». Там — «За горами гори, хмарою повиті, / Засіяні горем, кровію политі». Сергій Нігоян, стоячи на барикаді, читає Шевченків «Кавказ». Завтра чи післязавтра цей син Вірменії й України буде скошений кулею і стане одним із Небесної Сотні. А поки що звучить безсмертне Кобзареве: «Борітеся — поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас сила / І воля святая!». Це — там. І тут:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Дякую, Аршаде. За Шевченка. За те, що не однаково тобі.
Іван МЕЛЬНИК,
член журі конкурсу
«Зоряна хвиля».
НА СВІТЛИНІ: Лариса Козловська з юними читцями-декламаторами.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
