№ 112 (21903) субота 9 грудня 2017 року

Артист у правій руці тримає капелюха, у лівій — колоду карт. Спритним рухом він змушує карти літати по колу. Увага глядачів зосереджена на картах. Асистент у цей момент кладе в капелюх живого кролика. Ап! Карти зникають у рукаві, а з «порожнього» капелюха фокусник дістає живого кролика. Таке штукарство цього тижня можна було побачити в Києві.

ПЕРЕСТУПАЮЧИ ЧЕРЕЗ КОРДОНИ

Увагу треба було відвернути від масштабного скандалу, пов’язаного з першими спробами розгорнути реальну боротьбу з корупцією в Україні. Скандал переступив кордони країни, переплив океан і загрожує тепер основі основ — співпраці нашої країни з головним стратегічним партнером — Сполученими Штатами Америки.

Ірина Фріз, народний депутат України, голова по-стійної делегації України в Парламентській Асамблеї НАТО (на знімку — в центрі), презентувала в Одесі свій фільм «Альянс свободи». Динамічне кіно, тривалістю 18 хвилин, насичене інформацією, яка легко сприймається, з інтересом переглянули учасники семінару «Україна-НАТО: формула безпеки».

З власного досвіду громадської роботи. Мені доводилося використовувати різні українські фільми на євроатлантичну тематику. Були кращі, були й відверто слабкі. Всіх їх об’єднувало одне — про Росію там говорилося або добре, або ніяк. Бачення «стратегічного партнера» крізь рожеві окуляри тривало десятиліттями. Йшлося, що це країна — партнер НАТО, яка бере участь у багатьох програмах. Але було табу навіть натякати на агресивні наміри нашого східного сусіда, щоб ніхто, збав Боже, не подумав, що, вступаючи до НАТО, ми збираємося «дружити проти Росії».

Першим на апаратній нараді, яку провів голова ОДА Максим Степанов, слухали питання про активізацію проведення торгів з продажу прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

З трибуни доповідав виконувач обов’язків начальника головного управління Держгеокадастру в Одеській області Сергій Вербовщук. Він, зокрема, повідомив, що з початку року проведено торги з продажу прав оренди на 216 земельних ділянок сільгосппризначення державної власності загальною площею 5300 гектарів. Продано право оренди на 199 таких ділянок площею 4758 гектарів. За останніми даними управління, сказав, на Одещині є ще 14 тисяч гектарів, які можна виставити на торги.

За довгі роки існування радянського і пострадянського суспільства у нас склався усталений стереотип: благодійністю повинні займатися багаті, а ми, люди середнього достатку, до цієї справи не годящі. У нас, мовляв, і так витрат не бракує: «комуналка» зашкалює, ціни на продукти і на ліки напружують... Залізні аргументи. «Зрештою, нехай соціальними питаннями займається держава — адже ми платимо податки!» — кажемо ми.

Однак через безгрошів’я державна соціальна сфера нині кульгає на обидві ноги. У складному становищі перебувають центри реабілітації, органі-зації товариства сліпих і глухих, а багато соціальних проектів тримаються лише на ентузіазмі волонтерів та просто добрих людей. З іншого боку, в країні з’явилися артілі «професійних жебраків», які перетворили милосердя в прибутковий бізнес. Прохачі в підземних переходах, «погорільці» в електричках, безхатьки біля воріт храмів міцно увійшли в наше повсякденне життя. Офіційно нас попереджають: «Не жертвуйте неперевіреним особам та організаціям!».

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського про-йшов благодійний аукціон «Допомога родинам заручників».

Попри все, що довелося витримати у полоні, він не зламався, вижив і повернувся до рідних, а тепер допомагає визволяти інших. Мабуть, нема в Україні людини, яка не знає цього імені, — Володимир Жемчугов.

Його, тяжко покаліченого бойовиками, та співробітника СБУ Юрія Супруна обміняли на чотирьох сепаратистів у вересні 2016-го. Після повернення додому і тривалого лікування зайнявся благодійністю. Чоловік разом із дружиною та сім’ями інших військовополонених, яким вдалося повернути рідних на Батьківщину, і тими, хто зробити це тільки сподівається, влаштовують благодійні ярмарки. Кошти від них ідуть на підтримку родинам заручників.

Володимир Жемчугов — не військовий, він був у партизанському загоні і як міг боровся за звільнення Батьківщини. Родом із Красного Луча, колишній шахтар, потрапив у полон після того, як підірвався на «розтяжці». Вибухом травмувало очі і відірвало руки, втратив слух.

Одещина провела в останню путь захисника України Дмитра Конокеєнка. Воїн загинув 3 грудня під час мінометного обстрілу поблизу Широкиного. 

Дмитро Павлович Конокеєнко народився 11 серпня 1991 року в Чорноморську. Навчався у тамтешній загальноосвітній школі № 9, потім — у професійному ліцеї в Подільську, куди переїхала сім’я.

На фронт пішов добровольцем під час мобілізації у 2015-у. Воював у батальйоні «Донбас». У серпні минулого року підписав контракт і продовжив військову службу у Збройних Силах України. Брав участь у бойових діях у складі 11-го мотопіхотного батальйону «Київська Русь».

Бен Ходжес — представник американської військової еліти. Він має за плечима досвід війни в Іраку, де очолював бригаду, а також в Афганістані, де обіймав кілька керівних посад. Від 2014 року генерал-лейтенант Ходжес очолив Сухопутні війська США в Європі.

Із 59-річним генералом «Європейська правда» мала змогу поспілкуватися на полях Львівського безпекового форуму (проходив 30 листопада—1 грудня. — Прим. «ЧН»). І навіть короткого спілкування було достатньо, щоби переконатися: Бен Ходжес здатний зруйнувати українське уявлення про кар’єрних військових. Він відкритий до спілкування з пресою, не боїться сміливих заяв і, до слова, просуває в Україні військову реформу, що має призвести до появи і в нас саме таких офіцерів.

Та перед тим як відповідати на «серйозні» запитання, генерал поділився особистим: історією про те, звідки коріння його прихильності до України.

Не тільки на Балтщині, а й далеко за її межами відоме ім’я Івана Андрійовича Балинського (на знімку). Понад півстоліття він самовіддано працює у селі Козацькому.

Багато хто пам’ятає цього хлібороба за покликанням ще як багаторічного голову місцевого колгоспу, що охоплював три села — Козацьке, Коритне й Пасат, а потім як голову, також тривалого, Козацької сільради. Нині ж Івана Андрійовича знають і поважають як такого ж дбайливого фермера — очільника СФГ «Козацьке». Не злічити, скільки хліба й іншої продукції вирощено-вироблено під його керівництвом, скільки добрих справ утілено. Має за це чимало трудових відзнак. А за активну громадську позицію не раз обирався депутатом районної ради.

Щороку 7 липня — у день Івана Купала — Іван Балинський разом з рідними й друзями відзначає свій день народження. 2016-й був для нього ювілейним: сповнилося 80. Маючи такий поважний вік, Іван Андрійович високо тримає марку справжнього господаря, доброго сім’янина й авторитетної, шанованої всіма людини. А нинішній жовтень означився для нього та земляків ще однією знаменною подією — присвоєнням знаному хліборобові звання почесного громадянина Балти.

Експерти міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» та Реанімаційного пакету реформ закликали владу заборонити в Україні використання трьох пестицидів, які визнані токсичними в Європі. 

Йдеться про гербіциди (засоби для боротьби з бур’янами) атразин, гліфосат, ацетохлор, які можуть спричинити рак та є небезпечними для довкілля. Однак ці та інші шкідливі пестициди інтенсивно використовують вітчизняні агропідприємства. А головне — держава не контролює всі 1092 пестициди, що зареєстровані в нашій країні. Як наслідок — забруднюється вода, повітря, ґрунт, отруюються люди, масово гинуть бджоли.

Еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Алла Войцехівська нагадала, що  3 грудня відзначається Міжнародний день боротьби з пестицидами. «Саме цього дня у 1984 році на пестицидному заводі в Бхопалі (Індія) сталася катастрофа, внаслідок якої загинуло близько 2000 людей. У цей день екологи всього світу проводять акції та протести», — зазначила вона.

Школа = вчитель + (навчальна програма/діти)

Формула, виведена випускниками 10-А класу
СШ №41 м. Києва (1972 рік).

Пригадалося давнє-давнє. Нас, першокурсників, спантеличили слова одного з викладачів (а ми його поважали й любили), що більшість абітурієнтів/студентів педагогічних навчальних закладів мають дуже приблизне, ілюзорне і далеке від реальності уявлення про те, що чекає на них у майбутньому. І якби ті, хто намірився обрати одну з найпочесніших професій: військового (захищати Батьківщину), вчителя (нести людям світло знань) чи лікаря (рятувати людей від хвороб), так-от, якби вони уявляли, в якому середовищі будуть приречені перебувати десятки років — кращу частину свого життя (бо саме колективи військових, педагогів та лікарів — це, як би поделікатніше висловитися, найскладніші колективи серед інших), — вони десятою дорогою оминули б омріяний навчальний заклад. І річ не в тім, що названі професії обираються людьми гіршого ґатунку, навпаки — це люди, котрі йдуть за високим покликанням і найблагороднішими мріями, але система суспільних відносин у царині цих професій мимоволі вихолощує з них (принаймні, зі значної частини) їхні благородні пориви.

Ми змінюємо свої світогляди, самоідентифікації, уподобання. Час ліпить з нас нові обличчя. У нас з’являються нові сенси. І це — напрочуд добре. Нема нічого більш затхлого, зашкарублого, нудного, ніж сидіти у своїй старій мушлі і нічого не бачити довкруж.

Як гарно, що ми можемо збагачувати сьогодні своє неповторне, яскраве життя новими подіями, зустрічами, поняттями! І більшість з нас відкрита до цих зустрічей з новим!

А ще ми маємо змогу перепрочитувати-переглядати старе. Цей дарунок теж нам дістався завдяки новим технологіям, комунікативним зв’язкам, величезному масиву інформації та знань, відцифрованому в інтернеті. Сьогодні вже нема потреби чекати на випадкову радісну зустріч з колись пережитою культурною подією...

«Українська студія анімаційних фільмів» представила Держкіно три 13-хвилинних епізоди мультфільму «Козаки. Навколо світу».

«У новому анімаційному серіалі легендарні козаки — Тур, Грай та Око — подорожують різними куточками світу. Зокрема, відвідують Австралію, Індію та Америку, відкриваючи для маленьких (і не тільки!) глядачів культурні та знакові особливості цих країн. Роблять це, як завжди, дотепно, з гумором. Потрапляючи в різні пригоди, Тур, Грай та Око вигадують загальновідомі символи саме цих країн», — ідеться у повідомленні прес-служби Держкіно.

Одним з елементів звукового супроводу мультфільму є пісня «Їхав козак містом» у виконанні гурту «КOZAK SYSTEM».

Концерт Національного одеського філармонійного оркестру, який відбувся першого зимового дня у філармонії, — яскравий приклад популяризації національної культури.

Звучали твори переважно італійських композиторів: Россіні (увертюра до опери «Вільгельм Телль»), Шабріє (рапсодія для оркестру «Іспанія»), Респігі (симфонічна поема «Пінії Риму»). Серед інших творів — «Аранхуезький концерт» для гітари з оркестром французького композитора Родриго. Провадив музичним дійством запрошений диригент Едді де Надаї, солістка — Адаліса Касталланета (Італія).

Весілля — це найважливіша подія в житті, що за одну мить перетворює дві «самотності» на подружжя. Що чекає на молодят — покаже час. Ми ж бажаємо їм дожити у коханні й злагоді від ситцевого д коронного весілля.

Ситцеве весілля святкується після першого року спільного життя і називається так тому, що будні вже увійшли у життя молодят. За традицією, вони дарують одне одному ситцеві носові хустинки.

Співробітники Національної академії наук США відповіли на запитання, що було б, якби всі жителі Землі раптом перестали їсти м’ясо і перейшли винятково на вегетаріанське або веганське харчування. Прогнози невтішні: люди почали б частіше хворіти, тривалість життя знизилася б.

Як зазначають учені, якщо повністю скасувати тваринництво, їжі для людей не поменшає, як можна подумати, а побільшає на 23 відсотки. Так станеться тому, що ми почнемо харчуватися тими зерновими культурами, якими зараз годуємо худобу. Це призведе до того, що пересічний мешканець Землі більше отримуватиме магнію, міді, вуглеводів та амінокислоти цистеїну. Втім, через відмову від м’яса в організмі спостерігатиметься нестача віта-мінів B12, A, D та інших корисних речовин.