№ 108 (21899) четвер 30 листопада 2017 року

Хроніка гарячого понеділка

Упродовж двох останніх років в Одесі не вщухають громадські протести проти незаконних дій міської влади. Йдеться про забудову історичної частини та прибережних схилів. Органи влади та правоохоронці вже звикли «не помічати» незаконність того чи іншого будівництва, а подекуди й активно сприяли будівельному свавіллю та розкраданню комунальної власності.

У понеділок (а він видався багатим на події) зранку у прес-центрі «Paritet» відбулася прес-конференція під назвою «Арешт захисників Міського саду». Адвокат Вадим Оксюта, громадський діяч Михайло Кузаконь та юрист Артем Карташов інформували про ситуацію довкола Літнього театру у Міськсаду.

Завдяки гучному та масовому протестові небайдужих містян у владних кабінетах заговорили про відновлення історичних меж Міського саду як пам’ятки. Знайшлися й офіційні документи, які свідчать про неможливість забудови цієї території. Нагадаємо, ще за день до цього міська влада, підконтрольні їй «активісти» та забудовник запевняли, що з документами все гаразд.

Роздуми після «круглого столу»

25 листопада взяв участь у «круглому столі» «Українська національно-демократична революція 1917—1921 років як джерело самоідентифікації і формування патріотизму української нації», який організували громадська спілка «Одеське обласне відділення Об’єднання ветеранів», крайова організація Соборного козацтва України «Січ» (керівник обох — Віктор Мастеренко) та Військово-Морський ліцей (начальник — капітан 1-го рангу Віктор Шмигановський). 

Нагадаю, Військово-Морський ліцей, де проходив захід, було відкрито 1 вересня 2009 року у Севастополі з метою забезпечення соціального захисту та надання державної підтримки у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей і дітей військовослужбовців — учасників бойових дій. Через анексію Криму Росією навесні 2014-го передислокувався до Одеси. Не зрадили Україну дві третини викладачів. Шестеро з них воювали на Донбасі. Цей навчальний заклад дає повну середню освіту учням 10—11 класів з військово-професійним спрямуванням. Торік відбувся перший випуск ліцеїстів, переважна більшість яких стала курсантами факультету ВМС Національного університету «Одеська морська академія» та інших військових вишів. У червні нинішнього року з його стін вийшли ще 74 випускники.

«Жодна прибережна країна ніколи не буде суверенною, якщо вона не матиме і не розвиватиме свої військово-морські сили. Україна має цінності на морі, які мають бути захищені», — заявив командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко, наголосивши під час виступу у Києві на Міжнародній конференції з морської безпеки на критично важливій ролі ВМС.

Командувач говорив і про головні завдання, покладені на військових моряків, — захист суверенітету та національних інтересів України на Чорному й Азовських морях, охорона критичної інфраструктури на узбережжі і морегосподарського комплексу, забезпечення безпеки та свободи судноплавства, і про відновлення самих Військово-Морських сил ЗСУ, яке відбувається завдяки народу України та допомозі наших партнерів.

За словами Ігоря Воронченка, в умовах, коли йде становлення України як суверенної європейської країни та морської держави, така конференція є дуже важливою, особливо з огляду на те, що цей процес триває в умовах швидких і змістовних змін системи безпеки у Чорноморському регіоні, навколо якого сформувалося кілька локальних конфліктів, що досі тліють.

Останньої суботи місяця падолиста, в яку згадуємо всіх замордованих в Україні страшним голодом, до пам’ятного знака прийшло небагато людей. Хто — на заклик своїх політичних партій, хто за покликом совісті, власного сумління, а кого покликало природне відчуття національної ідентичности…

Є в Одесі місце, де українці, однодумці зустрінуться одні з одними обов’язково, навіть якщо не бачилися цілий рік, здибаються за будь-якої передзимової погоди-негоди. З квітами в руці — як приходять на могилки рідних та близьких, тільки тут до квітів тих — ще й колосочки, те, що марилось у голодних снах нашим уже далеким у часі єдинокровним краянам. Приходять, щоби спом’янути всіх їх, котрі уособлювали совість і цвіт нації й через те були небезпечними для братів-окупантів. Тепер їхні душі перебувають серед праведників та поміж янголами небесними — ті, що були тоді малими діточками. Були тими, котрі мали би вирости і народити своїх діточок, а ті — своїх… Котрі могли стати вчителями, ученими, інженерами чи такими ж хліборобами, могли би стати міністрами, депутатами, дипломатами, президентами… Могли стати людьми, котрі не зрікаються свого, національного, рідного — своєї мови, історії, народу свого, власного імени, Батьківщини… Й тоді зовсім іншою могла бути наша Україна, іншими могли бути й ми самі…

У лютому 2018 року спільними зусиллями кіномитців Польщі, Шотландії, Німеччини, Бельгії та України розпочнуться зйомки художнього фільму «Гарет Джонс» про британського журналіста, який був одним із перших західних кореспондентів, котрі з ризиком для себе намагалися у своїх публікаціях донести світові правду про злочин убивства голодом мільйонів людей в Україні у 1932—1933 роках.

Гарет Джонс (1905—1935) отримав блискучу освіту, вільно володів німецькою, французькою та російською мовами. Був радником прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа, писав статті до The Western Mail, The Times, Manchester Guardian, Berliner Tageblatt. Тричі побував у Радянському Союзі.

Як зазначають в Інституті національної пам’яті України, тон перших (1930-й) публікацій Джонса доволі нейтральний, відчувається навіть захоплення планами більшовиків. Востаннє побував у СРСР на початку 1933-го. Порушив заборону ОДПУ на в’їзд іноземним журналістам до охопленої голодом України. У березні того року придбав квиток до одного з великих міст, але вийшов із потяга на півдорозі й далі подорожував Харківщиною пішки залізничними коліями — разом із селянами, які втечею з рідних місць рятувалися від голодної смерті. Їхні розповіді та власні враження від побаченого занотував до маленьких щоденників. Джонса затримала ОДПУ й фактично депортувала з СРСР.

Минулої суботи Україна вшанувала пам’ять жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років. Попри те, що від цієї трагічної дати минуло багато часу, Україні лише зараз, ламаючи шалений опір Кремля, вдається правдиво і повною мірою розповісти про жахіття сталінського терору проти українців. Черговий шанс оживити історію на екранах і показати світові страшні події Голодомору випаде вже незабаром, завдяки кінопрокату фільму «Гарет Джонс». Стрічка — про валійського журналіста, який першим на Заході написав правду про штучний голод в Україні.

Режисерка кінокартини — світової слави польська кіно- і театральна режисерка та сценаристка Аґнєшка Голланд. Попри надзвичайно щільний графік зйомок вона знайшла час, аби у телефонній розмові з Нового Орлеану розповісти кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) деталі про фільм, про свою солідарність з Олегом Сенцовим, про виклики у сучасному світі та польсько-українські відносини.

Страшний український досвід і цинічна байдужість світу актуальні й сьогодні

— На початку року стало відомо, що ви знімете фільм «Гарет Джонс». Коли ви вперше почули про цю страшну подію в історії України, і які емоції тоді вона у вас викликала?

— Я довідалася про це ще в дитинстві. Тоді мені було десь 11 років. Я прочитала книжку про інший голодомор, який був передвісником українського Голодомору. Ця книжка мене дуже вразила, і я почала розпитувати батьків та близьких мені людей про це більше. Тоді я дізналася, що в Україні також сталося таке нещастя в 1930-х, що відбувалося розкуркулення селян.

Партія «Відродження» ініціювала окремий закон для захисту аграріїв 

Нещодавно вся країна спостерігала, як майже сотня молодиків спортивної статури вночі намагалася захопити агрофірму «Оржицька», що розташована в селі Тарасенковому на Полтавщині. Невідомі приїхали туди чотирма автобусами та п’ятьма легковиками, увірвалися на територію підприємства й тимчасово заблокували його роботу. Співробітники агрофірми з допомогою селян прогнали непроханих гостей, а декотрих із загарбників навіть зачинили в автобусі, яким ті прибули. Спільними зусиллями, завдяки втручанню народних депутатів і міністра МВС, а також завдяки тому, що подія набула широкого суспільного розголосу, це рейдерське захоплення вдалося зупинити. Але й досі існує ризик, що ситуація повториться.

Аграрне рейдерство на Полтавщині

Як розповів народний депутат із групи «Партія «Відродження» Олег Кулініч, обраний на Полтавщині, власник «Агрофірми «Оржицька» Валентин Несен звернувся до нього десь за два тижні до нападу. Повідомив, що до складу учасників агрофірми за підробленими документами намагається увійти невідома компанія, зареєстрована за кордоном.

«Якби не вчасне втручання, якби не люди, які працюють на підприємстві, якби не оперативні та злагоджені дії прокуратури й Національної поліції Полтавської області, то підприємство було б втрачене. А це 350 робочих місць, це робота та зарплата — все те, за рахунок чого живе село. Тут спланована рейдерська схема, в якій задіяні чимало учасників. Тому ми доб’ємося, аби її організатори та виконавці були покарані. Це, зокрема, допоможе повернути довіру людей до держави, до правоохоронних органів, бо сьогодні люди зневірені, вони покладаються тільки на себе», — сказав Олег Кулініч.

Як відомо, 8 липня 2010 року був прийнятий Закон України № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — закон № 2464), який передбачає нарахування і сплату єдиного соціального внеску на пенсійне страхування (далі — ЄСВ).

Згідно з частиною 4 статті 4 цього закону від сплати ЄСВ звільняються лише фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком або інвалідами й отримують відповідну пенсію чи соціальну допомогу.

Внаслідок такого дискримінаційного положення закону особи, які займаються незалежною професійною діяльністю і забезпечують себе роботою самостійно, зокрема адвокати, при досягненні пенсійного віку й отриманні мізерної пенсії, а також адвокати-інваліди, які теж отримують мізерні суми пенсій чи соціальної допомоги, повинні продовжувати сплачувати невідомо для кого і невідомо для чого ЄСВ за ставкою 22 відсотки від розміру законодавчо визначеної місячної мінімальної заробітної плати.

Автор цих рядків не може пояснити шановним читачам газети, чим конкретно керувався законодавець при прийнятті такої норми закону, але у всякому разі не приписами частин 1 та 2 статті 24 Конституції України, якими передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

На початку червня цього року міністр юстиції Павло Петренко презентував запуск загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я маю право!», що втілюється за підтримки програми USAID «Нове правосуддя» у співпраці з системою безоплатної правової допомоги та територіальними органами юстиції й має на меті інформувати українців про їхні права й навчити їх ці права захищати.

Відповідно до розпорядження Кабміну від 13.09.2017 № 638-р цей проект реалізуватиметься у 2017—2019 роках.

Пріоритетною тематикою інформаційної кампанії на 2017-й визначено права громадян у сфері доступу до правосуддя, захист прав власності та формування вміння протистояти проявам корупції у вищих навчальних закладах.

Кілька роз’яснень щодо останньої, дуже актуальної нині, теми.

Вміння протистояти проявам корупції у ВНЗ базується передусім на правовій обізнаності та поінформованості з цього питання.

Продовження. Початок у номері за 25 листопада.

Ілюструємо (див. таблицю) останнє твердження вченого сучасним витягом з інтернету.

Те, звідки взято наведені вище висновки, має назву «Древность малороссийскаго языка» і є, як сказано в авторському поясненні, кратким извлечением из обширнаго труда, подготовленнаго к печати на польском языке.

Чи десь побачив світ цей «Труд», невідомо. А реферат вийшов 1880 року в Одесі. Цитуючи його, ми дозволили собі висновки М. Красуського пронумерувати (для чіткішого викладу), хоч узято їх з різних сторінок «извлечения», а також дозволяємо собі додати після слова «Великоросса» своє речення, заґрунтоване на сучасних спостереженнях: «Зате Великорос, хоч на кожному кроці присягається, що він — слов’янин та ще й неабиякий, а старший брат українця, не може (чи не хоче?) зрозуміти молодшого без перекладача. Не кажучи вже про те, щоб вільно заговорити українською, як українець російською, хоч живе й пасеться в Україні вже багато-багато літ».

Отже, извлечение у світ вийшло. Але розголосу не мало жодного. Що сталося це в царській Росії, зрозуміти можна: там не крилися з думкою, що української мови як такої не было, нет и быть не может. А чого «Древность малороссий-ского языка» замовчувано (точніше, просто на безрік поховано у «спецхранах») за радянських часів? Адже української мови як такої ніхто вже, здається, не заперечував і не забороняв?..

Герцог Емануїл Рішельє народився у французькому місті Бордо в 1766 році. Він походив зі знатного роду. Його прадіди, діди і батько завжди перебували при дворі королів та обіймали дуже високі посади у королівстві. У XVIII ст. у Франції встановилися нові порядки, які не сприйняли аристократи, тому почали шукати для себе службу в інших державах. Серед незадоволених новими порядками був і герцог Рішельє, котрий вибрав для себе Росію.

Тут він поступив на службу при імператорові Павлові. Спадкоємець престолу Олександр Павлович по-дружньому ставився до герцога, поважав його за благородний характер. Коли Олександр став імператором, призначив Рішельє градоначальником Одеси.

Це був перший одеський градоначальник. Йому надавалися величезні права. І поліція, і магі-страт, і митниця, і карантин — буквально все у місті підпорядковувалося його владі. Він був начальником місцевих військ, поштової частини, морських чиновників. Олександр І доручив йому викорінювати хабарництво, здійснювати правосуддя, піклуватися про благоустрій, сприяти розвиткові торгівлі. Рішельє було тоді лише 36 років. Але він, буваючи в різних країнах, багато чому встиг навчитися. Добре знав порядки всіх європейських держав.

Іван Іванович Ніточко — знана на Одещині, і не тільки, людина.

Досить сказати, що він, як сам зазначає у вступному слові до книжки спогадів та роздумів «Команда», «єдиний керівник району в Одеській області, який працював з періоду «розвиненого соціалізму» до здобуття Україною незалежності, займаючи посади голови райвиконкому, голови районної ради, першого секретаря райкому партії, представника Президента, голови райдержадміністрації. І все це в одному Березівському районі». А ще ж довгий час очолював Державинй архів Одеської області, автор чи співавтор півтора десятка науково-дослідницьких книжок з історії нашого краю, найбільше — Березівщини, кавалер ордена Данила Галицького, багатьох інших державних та церковних нагород. І тут — нова, незвична, несподівана іпостась: поет.

Не така вже й нова та несподівана. Вірші Іван Іванович писав давно, ще з молодих літ. Але не виносив їх на загал, бо не вважав (і нині не вважає) досконалими в літературному сенсі. А писав (і пише!), як щиросердно зізнається, тому, що «...кожен має право висловлювати те, що у цього на душі, і в свій спосіб. Ніде немає такої свободи, як у відчуттях та думках. А якщо Бог дав мені можливість висловити свої почуття на папері, то з великою вдячністю це і роблю». Переконлива, навіть беззаперечна аргументація.

У редакції можна придбати або замовити книжки журналістів та авторів «Чорноморських новин»: 

• Євгена Акимовича — «Філософія тотальності», із серії «Нариси української культури», «Українська культура в історичному вимірі», «Феномен українства», «Європейська культура в афоризмах та висловах»;
• Романа Кракалії — «Вернись на Золотий берег», «Блукаючі острови»;
• Аліни Пляченко — «Шануймо борців за державність України»;
• Віри Семенченко — «Силуети (Житейські історії)»;
• Валентина Щегленка — «Гроно часу».

Телефонуйте за номером (048) 67-75-67.

Внаслідок насильства в Україні щорічно гине близько 600 жінок. Такі страшні дані показало дослідження, проведене Фондом ООН у галузі народонаселення. Наслідки насильства для економіки країни сягають, за модельними розрахунками дослідників, $208 мільйонів на рік.

Аби підвищити обізнаність українців щодо проблеми та мотивувати до дій задля ліквідації ґендерно зумовленого насильства, наша країна приєдналася до кампанії UNiTE, спрямованої на звільнення світу від насильства щодо жінок та дівчат, яку ініціював Генеральний секретар ООН.

Ця тема вельми актуальна для України, адже 90 відсотків гендерного насильства у нас спрямовані саме проти жінок та дівчат. Отож у рамках кампанії, що проходить під гаслом «Ніхто не залишиться поза увагою: ліквідація насильства щодо жінок та дівчат», Агенція ООН в Україні у співпраці з-понад 75 партнерами проведе більше 200 заходів. Семінари та дискусії з експертами в школах і громадських місцях, медійні та публічні зустрічі, фотовиставки тощо охоплять усі регіони України.

«Не ігноруй! Врятуй життя — пропусти «швидку» — під таким гаслом в Одесі пройшла акція, організована патрульною поліцією та департаментом охорони здоров’я міської ради.

Хто не знає, що від оперативності прибуття карети швидкої медичної допомоги на місце виклику залежить здоров’я, а то й життя людей?!

Щодоби тільки в Одесі диспетчери приймають у середньому 1235 викликів «швидкої».

Одеська патрульна поліція давно приєдналася до безстрокової Всеукраїнської акції з безпеки дорожнього руху, час від часу нагадуючи водіям про важливість бути толерантними й відповідальними, поступатися дорогою транспорту з маячками та звуковими сигналами. Під час рейдів, як і цього разу, правоохоронці працюють, як правило, спільно з медиками «швидкої»: проводять бесіди, роздають листівки, нагадуючи водіям про необхідність стежити за дорожньою ситуацією й миттєво звільняти шлях для спецтранспорту. Навчають так чинити й пішоходів, навіть на пріоритетних для них переходах.

Сердечний помічник

Ризик розвитку хвороб серця та кровоносних судин можна знизити практично на чверть, якщо кілька разів на тиждень з’їдати по жмені горіхів.

Науковий експеримент, у якому взяли участь понад 200 тисяч осіб, засвідчив, що ті, хто їв різні види горіхів більше двох разів на тиждень, виявилися на 23 відсотки менш схильними до розвитку ішемії серця і на 15 відсотків — до серцево-судинних захворювань.

Марта Гуаш-Ферре, фахівець у галузі харчування Гарвардського університету в Бостоні, зазначила, що результати їхнього дослідження підтверджують позитивний вплив регулярного споживання різних горіхів для зниження ризику хронічних серцевих захворювань. Понад 210 тисяч чоловіків і жінок, що працюють у сфері охорони здоров’я США, впродовж 32 років добровільно раз на два роки за допомогою анкет надавали інформацію про історію їхніх хвороб і спосіб життя. Доктор Гауш-Ферре та її колеги, вивчивши дані цих анкет за весь період експерименту, зафіксували 14136 випадків серцево-судинних захворювань, 8390 — ішемічної хвороби серця та 5910 випадків інсульту. Деякі з них були смертельними.

Целюліт — це суто жіноча проблема. Він пов’язаний з відмінністю у будові жирового підшкірного шару і сполучної тканини у чоловіків та жінок.

У прекрасної половини людства жировий шар у деяких зонах (саме там, де виникає целюліт) товщий, окремі жирові клітини більші, а через  пухкішу сполучну тканину жирові камери виступають назовні, формуючи характерний для целюліту рельєф шкіри — «апельсинову шкурку». З віком целюліт помітно прогресує, чому найбільше сприяють проблема цивілізації — гіподинамія — і неправильне, нераціональне харчування.

Улюблені місця целюліту — стегна, сідниці, внутрішня поверхня колін, верхня частина рук, живіт. Спочатку його можна виявити при стисканні шкіри між двома пальцями рук: вона набуває вигляду апельсинової шкірки, тобто з’являється її характерна нерівність. З прогресуванням целюліту його можна побачити і без стискання шкіри.

Боротися з целюлітом дуже складно, незважаючи на багато методів лікування. Це, наприклад, целюлоліполіз і ліпосакція. Існують і привабливіші методи, як-от цілком безболісне ультразвукове лікування, яке проводять у поєднанні з ручним або апаратним масажем.

Багато хто знає, що гопак — український народний танець, одна з візитівок нашого народу. Водночас більшість навіть не замислюється над багатогранністю цього слова. Слова, яке, окрім красивого, знаного у світі танцю, означає ще й гартування духу; коло друзів, які підтримують; методику становлення юного борця; зброю, яка в двобої з ворогом допомагає зберегти життя. І все це — бойовий гопак, бойове мистецтво, яке сягає своїм корінням часів козаччини.

Для Одещини сучасне смислове прочитання слова «гопак», повернення його в повсякденну практику — це, передусім, заслуга Володимира Степановича Пилата. Ось уже майже 10 років юнацтво нашого краю вивчає цей вид бойового мистецтва. Нещодавно в Одесі пройшов відкритий (долучилися «гопаківці» з Кропивницького і Хмельницького) турнір з цього національного виду спорту. Переможці змагань завоювали право представляти свою школу чи осередок на чемпі-онаті України.

Змагання організувала громадська організація «Школа бойового гопака «Шторм» за підтримки Міжнародної федерації бойового гопака, батьків та адміністрації 106-ї школи.