№ 104 (21895) субота 18 листопада 2017 року

У середу, 15 листопада, стало відомо, що Комітет з питань національної безпеки й оборони Верховної Ради не зміг узгодити позицію щодо законопроекту №7163 «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях».

Слуги народу нікуди не поспішали

Документ, який в українській пресі охрестили законопроектом про деокупацію частини Донбасу, планували внести в зал для голосування у четвер, 16 листопада. Законопроект — президентський. Розглядати його в парламенті зобов’язані поза чергою, однак процес розгляду триває вже півтора місяці: законопроект проголосований у першому читанні, а до другого читання та прийняття в цілому шлях так і не пройдений.

У тексті законопроекту №7163, слід визнати, повно суперечностей і протиріч, але, як сказав голова профільного комітету ВР Сергій Пашинський, зроблена «титанічна робота» над частиною депутатських поправок, більшість з них збалансовано, прийнято або відхилено. Одна з поправок, втім, комітетом не тільки не опрацьована, але й не потрапила до переліку для обговорень.

Так був озаглавлений «круглий стіл», який нещодавно відбувся в Українському кризовому медіа-центрі у Києві. По-одеськи ця тема могла б називатися «Євроінтеграція добре, але що я з цього матиму?».

Найперше, всі ми знаємо, що у Європі рівень життя у рази вищий, ніж в Україні. Хто не моряк, той має родину чи друзів у Німеччині, Італії, Польщі чи іншій країні ЄС. У когось там навчаються діти, хтось стажувався, хтось лікувався, багато людей, скориставшись безвізом, були у туристичних поїздках, чимало наших на заробітках і готові братися за будь-яку працю, бо навіть двірник там заробляє. Всі «в курсі», що в Європі добре, що закони їхні працюють, як швейцарський годинник, що чиновники і судді не крадуть.

Звісно, скрізь добре, але вдома найкраще. І як же хочеться, щоб у себе, в Україні, ми, нарешті, також жили «як люди».

Україна проголосила курс на європейську інтеграцію. Саме про необхідні для євроінтеграції конкретні справи йдеться в Угоді між Європейським Союзом й Україною. Документ передбачає реалізацію низки важливих реформ та запровадження європейських стандартів і норм, що піднімуть якість життя громадян на новий рівень.

Служба безпеки України викрила факти фінансування колишнім депутатом Одеської міської ради спіль-но з менеджментом однієї з будівельних компаній незаконних збройних формувань так званих «ДНР» та «ЛНР».

«Правоохоронці, — повідомив прес-центр СБУ, — встановили, що один із великих одеських забудовників частину проданої нерухомості не відображає у фінансовій документації та отримує го-тівкою. Потім гроші передає одному з колишніх депутатів міськради, який має «інтереси» у будівельному бізнесі. Співробітники СБУ задокументували, що депутат, оголошений у міжнародний розшук, переховується від українського правосуддя на території Росії та спрямовує відсоток від суми на фінансування «ДНР/ЛНР».

Для отримання додаткових доказів фінансування тероризму, в офісних приміщеннях будівельної компанії та в місцях проживання фігурантів справи проведені обшуки. За результатами слідчих дій співробітники СБУ виявили й вилучили фінансово-господарську документацію, понад 20 мільйонів гривень готівкою та більше ста печаток фіктивних підприємств. В СБУ фігурантів не називають, але, судячи з адрес, де проводилися обшуки, мова про Ігоря Маркова та групу «Кадор».

Верховна Рада схвалила законопроект про оголошення вихідним 25 грудня, коли відзначається Різдво Христове за Григоріанським календарем. Водночас нардепи скасували святковий день 2 травня, залишивши червоним у календарі лише 1 травня — День праці.

Як відомо, офіційно в Україні досі Різдво Христове святкували лише 7 січня, коли його відзначають за юліанським календарем (Українська, Російська, Грузинська, Сербська і Польська Єрусалимська православні церкви, а також Греко-католицька церква в Україні). Водночас католицьке Різдво, яке відзначають не лише римо-католики, а й протестанти та представники низки помісних православних церков 25 грудня, було у нас робочим днем.

Перед голосуванням голова Комітету з питань соцполітики Людмила Денисова аргументувала: «Комітет звернув увагу, що є країни, які двічі святкують Різдво, — Білорусь, Молдова, Ліван та Албанія. Тому ми теж мо-жемо святкувати його і 25 грудня, і 7 січня. Але при цьому в проекті Трудового кодексу, який майже схвалено в цілому, є пункт про виключення 2 травня як святкового, неробочого дня. Думаю, це було б правильно».

Звернення групи «Першого грудня»

Це звернення — перше після відходу у вічність блаженнішого Любомира Гузара. Він був становим хребтом ініціативи «Першого грудня», її духовним орієнтиром — як і світлої пам’яті Євген Сверстюк та Богдан Гаврилишин. Ці люди були джерелом натхнення для всього нашого народу, і ми просимо Бога воздати їм сторицею за їхню з честю виконану місію. Так, ми всі розуміємо: нам їх бракуватиме. Проте, поряд із тим, ми закликаємо всіх в українському суспільстві підняти естафетні палички, які випали з їхніх рук. Адже головне мотто нашої групи — «піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю» — залишається актуальним і сьогодні.

«Дайте суспільству вирости у свободі»

Якось, реагуючи на людську нетерплячість щодо недосконалості їхніх пастирів, блаженніший Любомир сказав: «Дайте людям вирости у свободі». Ці слова стосувалися поодиноких людей, хоч такою ж мірою їх можна прикласти і до людської спільноти: «Дайте суспільству вирости у свободі».

21 листопада для нас, українців, — особлива дата: ми відзначаємо День Гідності і Свободи, за які заплатили високу ціну.

Три роки тому українці зробили свій вибір, обравши шлях євроінтеграції, здійснили величезний крок у напрямку побудови цивілізованого суспільства. Керуючись європейськими цінностями, ми перейшли до тих змін, на які так довго очікував кожен громадянин нашої держави.

Ми шануємо пам’ять тих, хто поклав найдорожче — своє життя — у боротьбі за суверенітет і гідне майбутнє України. Герої не вмирають! Вони живуть у серцях нащадків, слугуючи взірцем мужності і патріотизму.

Анатолій УРБАНСЬКИЙ,
голова Одеської обласної ради.

25 листопада Україна вшановуватиме пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років.

Цього дня в Одесі представники громадських, політичних і релігійних організацій — незалежно від їхніх політичних поглядів — проведуть уже традиційні спільні масові заходи.

Так, о 14.00 розпочнеться жалобна церемонія біля пам’ятника жертв голодоморів, що на перехресті Лідерсівського бульвару, вулиць Базарної та Леонтовича (колишня Бєлінського).

О 14.30 — покладання композицій з колосків та квітів (там же).

О 15.40 — збір громадськості на Соборній площі.

О 16.00 — загальнонаціональна хвилина мовчання, акція «Запали свічку пам’яті», панахида та мітинг-реквієм (Соборна площа).

(Сповідь колишнього комуніста)

Цього місяця сповнилося 100 років «Великого Жовтня», результатом якого стало створення СРСР, що проіснував 74 роки і розвалився у 1991-у.

І Ленін вже не «такой молодой», і «юный Октябрь» уже давно позаду. Впродовж ХХ століття населення колишньої Російської імперії і колишнього СРСР пережило дві драматичні трансформації і зміни державного та соці-ального устрою, а також суспільно-економічної формації. Це був важкий і страшний експеримент — жахлива громадянська війна, десятки мільйонів невинних жертв внаслідок голодоморів, сталінського терору і репресій щоб загнати людей в «общество развитого социализма». З нечуваною в історії людства жорстокістю шляхом штучного голодомору московська комуно-ординська влада планомірно й послідовно нищила українців. Їх сотнями тисяч морили у в’язницях і таборах, масово депортували на північ Росії і до Сибіру, де вони швидко вимирали, виснажені тяжкою рабською працею. У 30-х роках минулого століття було знищено цвіт української нації — «Розстріляне Відродження» — тисячі представників української творчої та наукової інтелігенції.

Дев’ятого листопада Верховна Рада України ухвалила в першому читанні закон «Про приватизацію державного майна» (реєстраційний номер 7066). Цей законопроект, поданий Кабінетом Міністрів, має на меті легалізацію чергового етапу злочинного розпродажу країни. Всі депутати від ВО «Свобода» проголосували проти цієї ініціативи.

Жителям Одещини добре відома багаторічна епопея з відчуженням Одеського припортового заводу (ОПЗ) — прибуткового стратегічного підприємства, монополіста у своїй спеціалізації. Спроби приватизувати ключове підприємство Южного тягнуться з 2009-го. Українцям дуже пощастило, що змагання олігархічних груп Коломойського та Фірташа за право привласнити завод досі не завершилися на користь однієї з них. ОПЗ донині є державним підприємством, яке має хороші фінансові показники, попри всі старання олігархів зробити його максимально неприбутковим і викупити за безцінь. Така схема не є новою: з часів відновлення незалежності таким чином — за формальні копійки — в українців було поцуплено десятки підприємств, які тепер або знищені і розкрадені (як Чорноморське морське пароплавство), або надалі дають колосальні надприбутки, але вже не державі, а олігархам (енергетичні, металургійні та інші підприємства).

У Одеському оперному тривають останні приготування до прем’єри опери Джузеппе Верді «Набукко», яка відбудеться 18, 19 та 26 листопада.

Нині цей твір відзначає подвійний ювілей — 175 років прем’єри в «Ла Скала» і 170 років — постановки на одеській сцені італійською трупою. До речі, в знаменитому італійському театрі «Ла Скала» прем’єра сучасного прочитання «Набукко» також відбудеться 19 листопада, причому роль первосвященика Захарії виконуватиме бас Михайло Петренко.

Постановка, яку представляє наш, — приклад плідного співробіт-ництва митців Одеси та Львова.

Директор Одеського національного театру опери та балету Надія БАБІЧ розповідає:

(Нотатки з виставкової зали)

Виставкова зала Балтського історичного музею щоразу (принаймні раз на три-чотири місяці) дарує містянам радість від спілкування з чимось новим. Тут експонують то картини місцевих художників чи учасників балтських пленерів, то роботи вихованців школи мистецтв чи аматорок-вишивальниць, то авторські сувеніри чи витвори із соломки (такими виробами зовсім недавно вразила всіх майстриня Г.К. Кушнір)… Й ось знову приємний сюрприз для балтян і гостей міста.

Цього разу експозиція справді незвичайна: така у нас вперше, не чув про подібні і в інших містах. Цю фотовиставку під назвою «Балта тоді і тепер» задумали й влаштували справжні ентузіасти й патріоти свого міста — художник і фотограф Сергій Шендеровський та молодий підприємець Юрій Юрковський за організаційної підтримки ди-ректора музею П.А. Ткача, сприяння міської ради, деяких органі-зацій та окремих містян.

У столітній історії «Чорноморки» багато яскравих, неповторних і незабутніх журналістських імен. Одне з них — Катерина Савчук.

Скажемо чесно: «Чорноморська комуна» 1970 — 1980 років мало чим відрізнялася від тодішніх видань. Ті ж «схвалюємо» і «підтримуємо», «виконаємо» і «перевиконаємо», «доженемо» і «переженемо». Таким був час, такими були ми. І все ж було й те, що виокремлювало газету з-по-між інших, давало їй право користуватися повагою і в читачів, і в колег по цеху, що, зрештою, вкоренилося в самій її назві, довірливій, доброзичливій, у чомусь навіть родинній, — «Чорноморка». Бо якщо зняти оте примусово-обов’язкове ідеологічне нашарування, то «Чорноморка» завжди була газетою про людей і для людей. І тисячі листів — найкраще цьому підтвердження.