№ 103 (21894) четвер 16 листопада 2017 року

Незвично багато людей у військових строях виповнили минулої середи одеський кінотеатр «Планета кіно». Творча група повнометражного документального фільму «Одесити на Донбасі», знятого у міжнародному продюсерському центрі «Фор-Пост» на замовлення Державної агенції України з питань кіно, запросила військовиків на перегляд стрічки.

Фільм побудований на розповідях учасників бойових дій, людей, для яких так звана зона АТО — це справжнісінька війна, передовсім, з російським агресором. Хто побував на цій війні — той повернувся вже цілковито іншою людиною. З інакшими поглядами на життя, іншим баченням та розумінням всього, що відбувається, навіть іншим світоглядом. І з цілковито ви-правленим відчуттям Батьківщини, рідного міста. Навіть якщо рідне місто — Одеса. Хоча рані-ше ти в усьому був згідний з концепцією його відрубності від усієї країни. Добрі почуття до свого міста в їхніх серцях не зазнають трансформацій, просто вони тепер краще розуміють його, глибше відчувають, хоч нерідко воно не сприймає їхнього вибору. Але ж це не місто як таке, це — так звана «вата», а «вата» — вона усе-таки тимчасова, вони це знають.

Одесити, часто навіть не усві-домлюючи цього, плекають в собі задавнений синдром імперськості, великоруськості, отієї окремішності від «цієї країни». «Ми не українці, ми — одесити». Гордість — почуття, безумовно, позитивне. «Ми не французи, ми — парижани». Нормально. Але ті ж парижани — вони таки французи, бо все, що робиться в країні, їх безпосередньо торкається і хвилює.

У вівторок біля входу в КП «Центр екологічних проблем та ініціатив», що на Олександрівському проспекті, активісти ГО «Зелений лист», «Автомайдан», ВО «Свобода», інших громадських і політичних рухів провели акцію протесту проти вирубування здорових дерев на території Літнього театру Міськсаду.

Одеситів збурила інформація про те, що у середмісті планується зведення чергового торгово-розважального центру, в жертву якому планують принести 109 дерев, архітектурну пам’ятку — будинок видатного українця Йосипа Тимченка і сам дух Міського саду.

Про причини, які вивели городян на акцію протесту, журналістка й громадська активістка Світлана Підпала на своїй сторінці у Фейсбуці написала так: «Цього разу корупційний спрут, що складається з чиновників міськради, слухняних мерові депутатів, вправних і добірних архітектурних лобістів з кишенькових містобудівних та консультаційних рад, тепер впритул підіб-рався до Місь-кого саду. У кварталі, що в межах вул. Дерибасівської, Преображенської, Гаванної, впритул до старовинної Наукової університетської бібліотеки, фактично на території орендованого друзями Труханова Літнього театру, що є частиною Міськсаду, задумали збудувати торговий центр. Для цього підготовлений акт стану зелених насаджень, за яким 109 здорових дерев будуть зрубані, якщо ми не виступимо єдиним фронтом, щоб зачистити майданчик під будівництво, що планують здійснювати, використовуючи для підвезення матеріалів будинок Тимченка (Преображенська, 22)».

Одеса, задумана як одне з найкрасивіших міст Європи, давно не тішить око своїм нарядом. Старі, напівзруйновані будівлі, курява влітку і бруд по щиколотки взимку... Навіть макіяж у вигляді оновлених фасадів дорогих бутиків та тротуарної плитки, яку постійно перекладають, не рятує ситуацію.

Утім, м’яко кажучи, байдуже ставлення до обличчя міста, на жаль, характерне не тільки для наших днів. Наважуся стверджувати, що воно у нас традиційне. Як не прикро, але в родоначальників Одеси не виявилося гідних продовжувачів. Закладене і збудоване в перші десятиліття методично руйнувалося наступними недбайливими «батьками міста».

Олександр де Рібас у своїй книзі «Стара Одеса», присвяченій сторіччю міста, описував це так: «На місці, де зараз занедбаний, поритий каменоломнями і майже позбавлений рослинності Дюківський «сад», красувалася колись розкішна, квітуча дача герцога де Рішельє. Дача була оточена вся кам’яною огорожею, біля входу стояли дві колони. Також можна було побачити багато вигадливих будівель: павільйони у вигляді ротонди, споруди у вигляді грецького храму, кілька альтанок і на вершині дачі — будиночок самого Рішельє».

На Одещині захворюваність на грип та гострі респіраторно-вірусні інфекції зараз перебуває на сезонному рівні, точніше, нижча від епідпорогу на 25%. Про це учасникам апаратної наради доповів начальник департаменту охорони здоров’я ОДА В’яче-слав Полясний.

Починаючи з вересня в області гострі респіраторно-вірусні інфекції зачепили здоров’я 56 тисяч людей, 75% з яких — діти. Дається взнаки перебування в дитячих садочках та школах, коли одна недужа дитина може заразити одночасно кілька десятків тих, хто довкруж неї.

У сезон масового розгулу грипу, радять медики, кожному варто бути особливо пильним і відповідальним. Є золоте правило: вилежати хворобу, бодай добу, поки спаде висока температура. Не йти на роботу, якщо занедужали, не вести хвору дитину до садочка, не відпускати до школи.

Особливо важливо дотримуватися правил особистої гігієни, оскільки вірусом грипу можна заразитися і через брудні руки.

Приватизацію Одеського припортового заводу треба закінчити найближчим часом, інакше цей актив знеціниться. Про це в ефірі телеканалу «Прямий» заявив голова облдержадміністрації Максим Степанов.

«Завод працював з березня по липень, потім він укотре зупинився, зараз знову запускається. На тлі зростання промислового виробництва у нас спостерігається падіння показників хімічної промисловості на 29%. Тому Одеський припортовий завод потрібно приватизувати — іншого шляху не існує. Так, може, колись його оцінювали і в мільярд, але на даний момент ситуація така, якою вона є. І якщо ми його найближчим часом не продамо і не запустимо, то він взагалі нічого не коштуватиме — це буде купа металобрухту», — наголосив Максим Степанов.

На думку очільника Одеської області, держава не може стати ефективнішим власником заводу, ніж приватний інвестор. Максим Степанов також наголосив, що на ОПЗ працюють 3,5 тисячі людей, а для міста Южного це підприємство є бюджетоутворюючим.

Із 15 по 23 листопада у пасажирському транспорті Одеської області мають провести додаткову санітарну обробку.

З такою рекомендацією до перевізників регіону звернувся начальник управління транспорту облдержадміністрації Юрій Кононенко. «На Одещині спостерігається спалах кору, почастішали сезонні захворювання. Зараз терміново потрібна додаткова санобробка автобусів. Йдеться про пасажирський транспорт, адже без посиленої дезінфекції під ризик попадають усі жителі області», — наголосив він.

23 листопада з 10.00 до 11.00 відбудеться «пряма телефонна гаряча лінія» першого заступника начальника головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Олени Михайлівни Аброскіної на тему: «Про порядок отримання інформації з реєстру застрахованих осіб».

Дзвінки приймаються за номером (048) 728-29-88.

В Одеській області знову оголошено санітарний карантин у зв’язку з африканською чумою свиней. Уже ввосьме з початку цього року. Тепер спалах небезпечної хвороби торкнувся Біляївського і Болградського районів.

Про пошук шляхів якнайшвидшого гасіння вогнища згубної зарази, про компенсацію за втрачене власникам тварин, а також про посилення профілактичних заходів йшлося на засіданні комісії з питань техногенно-екологічної ситуації, яке провів перший заступник голови облдержадміністрації Олександр Терещук.

Африканська чума свиней (африканська гарячка, східноафриканська чума, хвороба Монтгомері) — висококонтагіозна вірусна недуга свиней, яка проявляється гарячкою, синюшністю (ціанозом) шкіри та поширеними крововиливами (геморрагіями) внутрішніх органів. Згідно з Міжнародною класифікацією заразних хвороб тварин належить до списку A. Для людини — безпечна.

На знімках, поширених прес-службою мерії, гори решток великої рогатої худоби. Цей величезний скотомогильник невідомі створили під відкритим небом на північній околиці Одеси, в районі колишнього заводу «Центролит».

Тваринні кістяки, багато з яких ще свіжі, зі слідами м’яса, гниють біля складу, розташованого неподалік автобази. Напевно, що й завозили їх туди з боку цієї бази, адже від неї веде асфальтована дорога.

Ще в кінці серпня люди відчули сморід, тож допитливі, що називається, «пішли на запах». Так і вийшли на місце, яке згодом показали журналістам. А хто і відколи сюди завозить кістки, того ніхто не знає і ніхто нічого начебто й не бачив.

(Замість некролога про цьогорічну ліквідацію санепідслужби України)

У календарях на 2017-й друга неділя жовтня іще означена як День працівника Держсанепідемслужби. Саму ж службу ще навесні офіційно ліквідували (постанова Кабміну №348 від 29 березня).

Куди поділася армія спеці-алістів нашої обласної СЕС? Та хто куди. Одні достроково пішли на пенсію, інші  знайшли роботу не за спеціальністю. Лише небагатьом пощастило: вони за переведенням працюють у лабораторних центрах колишніх облСЕС, яким поки що дозволено пожити.

Так було кадрово оголено і знекровлено потужну армію спеціалістів на фронтах боротьби і профілактики небезпечних, особливо небезпечних, карантинних та соціальних заразних хвороб, а кордони нашої держави на всіх напрямках стали легко проникні для одвічних наших, невидимих без мікроскопа, ворогів — карантинних рослин і грибів, вірусів та інших епідемічних лих.

Коли об’єднані територіальні громади, зокрема нашої області, отримали можливість скористатися державною фінансовою підтримкою на формування інфраструктури ОТГ, то зіштовхнулися з величезною проблемою: спершу потрібно було аргументовано сформулювати запити, тобто написати і подати якісні проекти.

А от із цим, на жаль, виникають чималі труднощі. Аби допомогти громадам, Одеський відокремлений підрозділ Центру розвитку місцевого самоврядування (директор Юлія Молодожен) згуртував фахівців, які вже вміють писати проектні пропозиції та відповідно їх оформляти, й організував серію тренінгів. У них взяли участь представники 14 ОТГ нашої області, і, за словами радника з питань регіонального розвитку Одеського ЦРМС Віктора Бондарука (на знімку), цілком готові до самостійної подачі заявок на фінансування проектів місцевого та регіонального розвитку. Йдеться, передусім, про ті, що фінансуються з Державного фонду регіонального розвитку.

Українці можуть уже шукати собі лікаря первинної ланки, в якого обслуговуватимуться з початком медичної реформи. 

Обрати фахівця можна незалежно від місця реєстрації пацієнта, проживання чи сплати за обслуговування. «Тепер медична допомога не прив’язана до місця прописки, проживання чи розміру хабара. Кожен українець може вибрати терапевта, педіатра або сімейного лікаря у будь-якому медичному закладі, а гроші за ваше медичне обслуговування заплатить держава. Поки що приписна кампанія (процес вибору лікаря й укладення договорів) триває у пілотному режимі. А дата початку всеукраїнської кампанії буде визначена після того, як закон №6327 підпише Президент», — повідомляється на сайті Міністерства охорони здоров’я.

Перший принцип, за яким потрібно обирати терапевта чи сімейного лікаря, — власне бажання обслуговуватися саме в цього конкретного спеці-аліста. Якщо фахівець, у якого пацієнт обслуговувався досі, влаштовує, то угоду можна укласти з ним. Якщо пацієнт бажає змінити лікаря, при пошуку нового варто врахувати рекомендації родичів, знайомих. Інформацію про лікарів первинної ланки можна також отримати безпосередньо в реєстратурі медзакладу або в місцевому відділі охорони здоров’я.

Це рядок з вірша однієї з учасниць свята української мови, що відбулояся 9 листопада, і він — про мову. Нашу українську, найкращу в світі, ту, що музикою звучить у кожному слові, й саме тому є для нас найкращою.

Для всіх, що зібралися в День української писемності та мови в Українському клубі Одеси, а передовсім — одеські школярі, лавреати конкурсу «Українська мова — мова єднання». І як чудово, що в цьому конкурсі беруть участь учні одеських шкіл, часом навіть подаючи до розгляду свої книжечки, як-от Владислав Єременко з 9-ї гімназії. Чи, наприклад, Лана Степан, котра пише статті, есеї, мріючи стати журналісткою.

Вони прийшли у гарних святкових вишиванках, декотрі — разом зі своїми вчителями.

— У вас прекрасні викладачі, — сказав, звертаючись до дітей, голова журі конкурсу, очільник регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін. — Завдяки їхнім старанням усе й відбувається.

Із 1 листопада в Україні вступили у дію зміни до класифікатора професій.

«Введені нові професійні назви: «лікар внутріш-ньої медицини», «асистент ерготерапевта», «асистент фізичного терапевта», «парамедик», «екстрений медичний технік», «інструктор з надання догоспітальної допомоги», «інструктор з надання першої допомоги». Змінено професійну назву роботи «фельдшер з медицини невідкладних станів» на «парамедик», а «лікар-терапевт» на «лікар внутрішньої медицини». Також змінено назву роботи «сестра медична з лікувальної фізкультури», «сестра медична з масажу» на «асистент фізичного терапевта». Назву «інструктор з трудової терапії» та «інструктор з трудової адаптації» змінено на «асистент ерготерапевта», — йдеться у повідомленні прес-служби Міністерства охорони здоров’я.

Під такою назвою 9 листопада, у День української писемності та мови, в Одеській ЗОШ № 55 відбулася зустріч з відомим одеським поетом Станіславом Стриженюком.

Прологом до неї пролунав музичний етюд у виконанні юного скрипаля — учня 5-а класу Михайла Ракитянського. Після цього школярі, що стали переможцями міського конкурсу «Срібне слово» декламували вірші про мову: восьмикласниця Катерина Ющук — поезію Валентина Мороза «Межа моєї мови», десятикласниця Юлія Рінгель — «Мову» Володимира Самійленка, а шестикласник Максим Толстиков прочитав власний вірш «Пишаюсь тобою, мій краю».

Відтак слово взяла завідувачка дитячою бібліотекою-філією № 45 Марія Суховецька. Вона розповіла про життєвий і творчий шлях Станіслава Стриженюка, про його вагомий внесок у літературне життя Одеси та всієї України.

Сам поет яскраво та образно описав найцікавіші сторінки своєї біографії. Народився він далекого вже 1931 року в місті Гайвороні у родині хлібороба. Після війни поїхав до Одеси, вчився тут у спеціальній школі військово-повітряних сил. Хотів літати, але кар’єру в авіації зробити не вдалося, бо його батько під час війни був у полоні. Отож, після певних роздумів, вступив до політехнічного інституту на хіміко-технологічний факультет. 

10 листопада у селі Торосовому Захарівського району урочисто відзначали 150-річчя з дня відкриття та 45-ліття від дня побудови нового приміщення місцевої школи, яка сьогодні має статус навчально-виховного комплексу. На свято, як мовиться у пісні, «зібрався рід увесь».

У переповненій актовій залі школи з привітаннями виступили депутат обласної ради М.Д. Кузь-кевич, голова Захарівської райдержадміністрації І.І. Стеб-ловський, заступник голови райради В.М. Іванов, директор Торосівського НВК Н.О. Годовенко, селищний голова Затишшя Г.М. Топольницький, який, до речі, чудово виконав пісню під власний акомпанемент гітари, представники освіти, культури, соціальної сфери, голова місцевого селянсько-фермерського господарства А.Б. Маленко...

Теплим і зворушливим був, зокрема, виступ голови райдерж-адміністрації І.І. Стебловського. Адже він сам з освітянської когорти, свій трудовий шлях починав на вчительській ниві, майже 10 років очолював районний відділ освіти, тож йому добре відомо, чим живуть школи. «Сьогодні, шановні, на «вашому полі надії» — саме так перекладається з німецької історична назва, Хофмунгсфельд, нинішнього Торосового — подвійний ювілей. Ваша альма-матер святкує 150 років з дня утворення і 45 років з дня переходу в нове типове приміщення. Із затишних торосівських класів вийшло чимало гідних людей. Вам є ким і чим пишатися. У вашій школі дуже трепетно і ніжно ставляться до дітей, всіляко розвивають їхні таланти. Тому й не дивно, що ваші обдаровані учні часто стають стипендіатами голови облдержадміністрації. Приємно, що вчительський колектив на 70 відсотків складається з тутешніх випускників. Бажаю, щоб Торосівська школа жила і процвітала ще не менше 150 років».

Завтра, 17 листопада, о 14.00 в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України відбудеться День відкритих дверей.

Тут пройдуть презентації освітніх програм у галузі менеджменту, зокрема й унікальних, що не мають аналогів в Україні, зустрічі з директором інституту, координаторами освітніх програм, деканами факультетів, а також професорами, слухачами, студентами та випускниками. Всі зацікавлені зможуть ознайомитися з особливостями підготовки ефективних менеджерів, організацією навчання та дозвілля, іноземного стажування та семестрового навчання за кордоном, проходження практики на провідних підприємствах та в органі-заціях півдня України, перспективами працевлаштування або продовження навчання.

У духовній нумерології число 80 особливе. Воно знаменує «весь потенціал ще не виявленої мудрості». Це свідчення стабільного росту і наявність надійного фундаменту.

8 листопада вщент заповнена зала обласної філармонії зібрала шанувальників симфонічної музики і її провідника — Національного одеського філармонійного оркестру, який цьогоріч відзначає 80-ліття свого заснування. За диригентським пультом — народний артист України, художній керівник і головний диригент НОФО Хобарт Ерл.

Від обласного до національного

Така подія викликала підвищену увагу до уславленого колективу, в тому числі з боку офіційних кіл. Привітання від міністра культури України зачитав заступник начальника відділу сценічного і візуального мистецтва, начальник відділу музикального мистецтва цього міністерства Михайло Швед. Був також зачитаний вітальний лист голови Одеської ОДА Максима Степанова. Від Одеської міськради привітала колектив і його керівника начальник департаменту культури і туризму Тетяна Маркова. Усі наголошували на важливій ролі оркестру щодо його внеску в музичну та просвітницьку діяльність, гідне представлення України на міжнародному рівні. Нагадаємо, що НОФО — перший колектив в Україні, який перетнув екватор і двічі Атлантику. Він є також єдиним колективом у країні, який впродовж десятиліття двічі підвищив свій статус: у 1993-у отримав державний статус, а в 2002-у — національний.

Цьогоріч протестанти всього світу відзначають 500-ліття Реформації. Офіційною датою її початку вважається 21 жовтня — день, коли Мартін Лютер проголосив свої 95 тез.

Благодійний фонд «Баварський дім, Одеса» за підтримки Ґете-Інституту та посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні підготував святковий концерт у кафедральному лютеранському соборі Святого Павла (кірсі).

У ювілейному концерті прозвучить кантата Йоганна Себастьяна Баха № 80 Ein feste Burg ist unsеr Gott («Господь — наша твердиня»), створена на основі хоралу, слова й музику до якого написав сам Мартін Лютер. Упродовж століть цей твір залишається духовним гімном лютеран. До речі, саме він звучав під час освячення собору Святого Павла після завершення його реставрації у квітні 2010 року.

Чеський центр та Музей сучасного мистецтва Одеси запрошують на вернісаж «Зниклий світ Підкарпатської Русі на фотографіях Рудольфа Гульки», відкриття яого відбудеться сьогодні о 16.00.

На виставці представлена збірка унікальних фотографій, яка зберігається у фондах празької Слов’янської бібліотеки (відділення Національної бібліотеки Чеської Республіки). Знімки з теренів сучасної Закарпатської області України датовані початком двадцятих років ХХ століття, тобто припадають на період, коли цей регіон під назвою Підкарпатська Русь входив до складу Чехословаччини. Автор світлин – фотограф-любитель Рудольф Гулька (1887–1961).

У тодішній найсхіднішій частині Чехословаччини відбувалися динамічні зміни. З одного боку, люди ще дотримувалися традиційного способу життя, пов’язаного з важкою працею в складних соціальних і санітарних умовах. Зберігалися столітні звичаї і ритуали. Але водночас Чехословацька держава почала інвестувати в цей регіон: модернізовувалися інститути державного управління, розбудовувалася інфраструктура, розвивалася освіти та медицина, покращувалися умови життя тамтешніх мешканців. Усе це й зафіксоване на фотографіях.

Для багатьох з нас образ лебедів є уособленням чогось прісно-сентиментального. Знаєте, як на кітчевому килимку: двійко лебедів, симетрично розташованих, а між дзьобами їхніми — троянда! Але то легковажний стереотип, замало знаємо ми про них.

Я про лебедів з одеського парку Перемоги, які на фото. Знайомий з ними десь зо сім років, щонайменше, живу неподалік і бачу мало не щодня.

Котроїсь весни був очевидцем драматичної сценки. Люди годували лебедів, кидали їм у воду травичку, а в цей час великий чорний доберман пропхав голову між залізні прути огорожі, моторошно загарчав, роззявив пащу зі страшними іклами і мало не відгриз лебідці голову. Лебідь кинувся захищати подругу, розправив крила, грізно зашипів і хоробро напав на агресивного кривдника. Навіжений пес був змушений відступити…

З того часу мій скепсис до лебедів — сильних, красивих птахів, як рукою зняло. Але вже з місяць бачу крилатого героя посеред води самотнього і сумного: її не видно — не вберіг?

Ведмежа послуга для бабусь

Британські вчені закликали не поступатися місцем у транспорті літнім людям.

Науковці з Оксфордського університету вважають, що правило ввічливості, яке передбачає поступатися місцем у транспорті літнім людям, слід переглянути. Тепер з повним правом британці можуть сидіти в автобусах і метро, а в разі скандалу послатися на рекомендації вчених, які отримали підтримку уряду.

Науковці вважають, що літнім людям корисно їхати у транспорті стоячи. Оскільки вони часто страждають через сидячий спосіб життя, то, поступаючись місцем, молодь позбавляє їх можливості рухатися.

Користь від вживання буряка — величезна. Цей овоч містить багато заліза та йоду, а також особливі білки — бетаїни, які, вважається, перешкоджають розвитку зло-якісних новоутворень.

За допомогою буряка лікують нежить, роздрібнюють камені в печінці, позбавляються хронічних запорів. Не даремно існує думка, що найкориснішими для людини є ті овочі та фрукти, які ростуть на рідній землі, а буряк на наших грядках аж ніяк не новачок.

Та ось урожай зібрано, розсортовано. А як бути з буряками-«недоростками»? Викинути шкода, на їжу рука сама собою вибирає найкращі коренеплоди, а доки черга дійде до дрібних, то ті вже й зів’януть.