№ 101 (21892) четвер 9 листопада 2017 року

Думки, які я виклав у цьому дописі, нуртували в моїй голові вже давно. Якось щось схоже почав шукати у ЗМІ, і був дуже здивований, що в них про це говорять дуже-дуже мало. А якщо й говорять, то настільки складно та заплутано, що до кінця матеріалу не розумієш — а чого ж автор хоче? Я ж намагався висловити власні розмірковування на цю проблему так, як її розуміють знизу.

Передусім хочу внести ясність, що ж таке, як я розумію, рідна мова. Не в філософському, а в практичному сенсі. Ті знання, які дала мені школа, а пізніше — інститут та університет, потрактовують, що рідна мова — це мова моєї Батьківщини, а Батьківщина — це та місцевість, а в об’ємнішому значенні — та держава, в якій я народився.

Скажімо, приїхав в Україну на службу молодий американський дипломат з дружиною, і в Києві у них народився хлопчик, якого нарекли Джоном. Дитина народилася не на території посольства, що належить США, а в київ-ському пологовому будинку. І якою б словесною еквілібристикою хтось не займався, а Батьків-щиною для Джона від дня народження і до кінця життя буде Україна, бо тут він з’явився на світ. Звісно, американці — люди практичні, і тато з мамою, живучи в Києві, змалечку навчатимуть Джона мові його Батьківщини, його рідній, українській мові. Втім, навіть якщо такого не трапиться і хлопчика не навчать жодному українському слову, для нього все одно на все життя українська мова залишиться рідною, і гріш йому ціна, якщо він її не знатиме.

У вівторок Верховна Рада мінімально необхідними 226 голосами підтримала у першому читанні проект Виборчого кодексу, внесений групою народних депутатів, з-поміж яких і голова ВР Андрій Парубій.

Проект Виборчого кодексу, внесений до ВР 2 жовтня 2015-го, передбачає, що обирати нарде-пів будемо за пропорційною системою з відкритими списками.

Представляючи документ, співавтор законопроекту, народний депутат з фракції «Блок Петра Порошенка» Олександр Черненко повідомив, що пропонований кодекс об’єднує закон про вибори народних депутатів, місцеві вибори, президентські вибори, ЦВК, єдиний державний реєстр виборців.

«На парламентських виборах ми пропонуємо систему регіональних відкритих списків. Україна ділиться на 27 виборчих регіонів, у кожному з яких партії висувають свої списки, виборці голосують за одну з цих партій. І — за бажанням — голосують за когось з кандидатів, кого партія ви-сунула саме в цьому регіоні, таким чином рейтингуючи цих кандидатів. На проходження кандидата впливає винятково виборець. Також пропонується 4% виборчий бар’єр», — цитує Олександра Черненка «Дзеркало тижня».

Із жовтня цього року кожен може підписати декларацію про медичне обслуговування із сімейними  лікарями центрів первинної медико-санітарної допомоги.

Перший в Одесі договір про медичне обслуговування був підписаний між сімейним лікарем та пацієнткою ЦПМСД №14, що на Торговій, 29 у Приморському районі. За даними сайта міськради, за перший місяць  такі угоди вже уклали 125358 містян. Найактивніше цей процес проходить у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №3, що в Київському районі: там угоди про медичне обслуговування підписали вже 30 тисяч осіб.

За медичною реформою, яка набирає обертів, укладання таких угод має забезпечити  роботу та оплату праці сімейних лікарів за принципом «гроші ходять за пацієнтом». Кожен медик може підписати до двох тисяч угод, і за кожну з них держава платитиме йому гроші. Тож його зарплата безпосередньо залежатиме від кількості пацієнтів, які захочуть у нього обслуговуватися.

Не вщухає скандал довкола недавньої спроби захоплення військової частини невідомими у балаклавах. 

Оцінку інциденту вже дав голова Одеської ОДА, ситуацію прокоментував також головний військовий прокурор. Дещо інше бачення проблеми висловили на прес-конференції громадські діячі Одеси.

Григорій Козьма, головний редактор журналу «Громадське слідство»:

— Захоплювати землі Міноборони на четвертому році війни є неприпустимим. Я засуджую той факт, що тільки з військових роблять цапів-відбувайлів у цій ситуації. Поліція взагалі прокоментувала, що особи у балаклавах є звичайними будівельниками. Це не перший випадок, коли одеська мерія дозволяє собі вчинки, які завдають шкоди безпеці України. Ми вважаємо, що ніхто — ні мер, ні губернатор, ні Папа Римський — не можуть під час війни захоплювати території військової частини.

Олександр Голопотелюк, пред-ставник «Товариства організацій учасників АТО Одещини» заявив, що вони налаштовані рішуче. За його словами, ветерани АТО готові згуртуватися і «дати по руках» забудовникам при будь-якій спробі захоплення земель Міноборони.

Минулого тижня Україна попрощалася з однією з найкращих, найвідданіших своїх доньок. З тендітною, веселою, щирою у всіх своїх проявах, з мужньою Аміною Окуєвою. Безстрашною жінкою, жінкою-воїном, лікарем, жінкою-офіцером, жінкою-матір’ю. Жінкою — символом нашої незламності в боротьбі і впевненості в перемозі.

Лютий ворог зламався на Аміні. Він не зміг ні залякати, ні підкупити, ні обдурити її. Не зміг ошукати, як це Росія підступно робила і робить скрізь, по всьому світові й у всі часи. Вороги виявилися безсилими у боротьбі з Аміною. Тільки розписавшись у своїй немічності, слабкості і страху, вони в паніці підступно розстріляли її автоматною чергою, осінньої вечірньої пори, під Києвом, залишивши нам світлий образ нескореності і справжньої любові до України.

Аміна перемогла!!! І вони вже нічого не зможуть подіяти з цим історично зафіксованим фактом.

Іноді полеглі герої відіграють в історії цивілізації значно більшу роль, ніж та, що відведена людині на її недовгому життєвому шляху. Аміна завжди буде серед нас! І не тільки прикладом для молоді. Прикладом, коли вона сама спланувала свій життєвий шлях — шлях допомоги двом Батьківщинам — Україні та Чечні. Пролилася перша кров, й Аміна, закінчивши медичний університет, стає лікарем-хірургом. Політичні події, Революція Гідності — і вона вже на майдані. Війна, АТО — Аміна на передовій. Сміливий офіцер Збройних Сил України, яка закінчила військову академію з власною нагородною зброєю. Вона сама накреслила собі цей шлях і ні на йоту не відступилася від нього.

Закінчення. Початок у номерах за 26, 28 жовтня, 2  та 4 листопада.

Думаю, що найкращим свідченням того, про чиє щастя дбав «наш дорогой Ильич», є підписана особисто Леніним рознарядка, дана керуючому справами ЦК, доставити із «запасов Совнаркома» для прийому делегатів І конгресу Комінтерну не більше й не менше: «Икру паюсную — 170 пудов, поросят молочних — 800 шт., рыби красной — 200 пудов». Тут і брежнєвським застіллям, мабуть, важко змагатися. Але ж застілля застійних часів влаштовувалися не під час цілковитого голодування народу! І про Брежнєва ніхто нікому не розказував «сердцещипательных» казок про ходоків, які за сотню кілометрів несли «голодающему вождю» паляницю чорного хліба, і як він, «страждущий и голодный» жертовно віддав її в дитячий будинок… Воістину показовий взірець гуманізму!.. Але чого паюсної ікри трошки не вділив?..

Відкриймо книгу Є. Гінзбург «Крутой маршрут». Зі співчуттям читаючи спогади репресованої в 1930-ті переконаної комуністки, раз-по-раз наштовхуємося на цікаві моменти.

Ось Гінзбург у камері казанської в’язниці, де поруч з нею сидить на соломі дружина члена ЦК і Політбюро СРСР, голови Раднаркому Татарії.

«Эх, Женечка, — скаржиться ця «губернська помпадурша» авторці книги. — Знала бы ты, на каких кроватях я лежала!..».

Сенс, закладений у назву цього допису, можна розтлумачити ширше: які батьки і діти — такі й сім’ї, а які сім’ї — такі й села, міста і взагалі країна. Відтак, кого б ми не посадили у владні крісла, вони завжди віддзеркалюватимуть наше суспільство. Бо наших володарів не американці нам підкидають і не з Місяця вони звалюються на наші голови.

Що ми чуємо від наших кандидатів? А майже одне й те ж: підвищити зарплати та пенсії, створити достатню кількість робочих місць — й аж до золотих гір та молочних рік. Але, на жаль, не пояснюють, як це зроблять, бо не знають. А коли вже всілися у крісла з високими спинками, про обіцянки забувають. І що дивно: ті, хто наобіцяв і не виконав, знову лізуть до теплих місць, а ми, дурні, знову їх обираємо.

Виникає питання: а що ж робити, як виправити таке безвихідне становище? Може, змінити наш менталітет? Переконаний, що в нашому суспільстві катастрофічно бракує порядності. І ніякими указами та реформами її, тієї порядності, не додати. У бюджеті закладені кошти на освіту. А на виховання? Нема. І не треба плутати освіту з вихованням — це різні речі. Доказ? У нас отих вчених бовдурів — хоч греблю гати, а порядних? Отож-бо!

9 листопада наша держава відзначає Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. Це професійне свято тих, хто присвятив себе благородній справі — зберігати, розвивати й збагачувати безцінні духовні скарби народів України.

724 клубні заклади, 5 обласних центрів національних культур, майже 3000  художніх колективів, понад 1100 майстрів народної творчості діють у нашому регіоні. Своєю щоденною працею вони дарують нам незабутні хвилини радості від спілкування із святом мистецтва, зберігають, відроджують та розвивають національні традиції, презентують світові все прекрасне, що мають у своїй духовній скарбниці народи держави Україна.

Висловлюючи щиру вдячність за служіння мистецтву, невтомний пошук, самовідданість, ми впевнені, що без вашої повсякденної натхненної праці не можливі ані реформи, ані зміни на добре в суспільному житті.

Експерти підрахували, що для обладнання протипожежною сигналізацією всіх закладів соціальної сфери нашої області потрібно щонайменше 714 мільйонів гривень. Це — захмарна сума для бюджетів усіх рівнів.

— Ми наразі знайшли оптимальний шлях: перевірки, інструктаж, встановлення «тривожних» пожежних кнопок, забезпечення можливостей для евакуації в усіх без винятку об’єктах соціальної сфери, — сказав на апаратній нараді під час розгляду питання про проведення позапланових перевірок стану технічної і пожежної безпеки голова облдержадміністрації Максим Степанов.

«Тривожна» пожежна кнопка — це пристрій, який працює від ручного сповіщувача. У разі небезпеки звуковий сигнал подається як на об’єкт, так одночасно його отримують рятувальники на пульт цілодобового спостереження. Вартість такого обладнання у середньому складає близько 7500 гривень.

Цікава річ — статистика. Вона знає практично про все! Наприклад, про те, що середньостатистичний одесит щодня впродовж цього року споживав 158 г м’яса та м’ясопродуктів, 572 г молока і молочних продуктів, 313 г овочів та баштанних культур, 211 г картоплі та 283 г хлібних продуктів (хліба, борошняних та макаронних виробів у перерахунку на борошно, крупи та бобові). Риби ми щоденно їмо менше, ніж м’яса: лише 49 г.

Нещодавно головне управління статистики в Одеській області провело брифінг для місцевих журналістів, під час якого просто засипало нас цікавою інформацією, зокрема й оприлюдненою вище, що називається, з перших уст. Йшлося про підсумки вибіркових обстежень населення нашого краю.

Заступник начальника управління Тетяна Копилова професійно коментувала зібрані цифри й факти.

Нам пояснили, що вибіркові обстеження умов життя домогосподарств, економічної активності населення та сільськогосподарської діяльності використовуються для аналізу життєвого рівня громадян, розрахунків макроекономічних показників розвитку країни, регіонів та окремих галузей, у тому числі індексу споживчих цін, розробки механізмів захисту найуразливіших верств та надання соціальних допомог, обчислення мінімальних соціальних нормативів і стандартів, дослідження межі бідності, моніторингу виконання державних, регіональних та цільових програм, порівняння вітчизняних результатів зі світовими.

«Батьківщина» здобула перше місце на виборах в об’єднаних територіальних громадах!

Партія «Батьківщина» здобула перше місце на місцевих виборах в об’єднаних територіальних громадах (ОТГ). За підрахунком 100% голосів, наша політсила отримала підтримку майже третини виборців (29%) і виборола 921 депутатський мандат», — про це лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила на прес-конференції у Києві.

Лідер «Батьківщини» наголосила на тому, що партія перемогла в 13 областях України, а Блок Петра Порошенка — лише в 6 областях. І це попри фальсифікації, попри використання адміністративного ресурсу, підкуп, який проводило по всій країні оточення президента.

За словами Юлії Тимошенко, тенденції щодо перемоги «Батьківщини» підтверджуються даними на сайті Центральної виборчої комісії.

У січні Верховна Рада зареєструвала проект закону про державну мову, який передбачає обов’язкове використання української у всіх органах державної влади і місцевого самоврядування. У законопроекту з’явилися як прихильники, так і противники. Однак зазначимо, що рушійною силою ініціативи стали не політики, а громадяни, які не бажають більше миритися з принизливим становищем своєї мови у власній країні. Всупереч уявленням про «другорядність» мовного питання, йдеться про одну зі складових ідентичності нації. Україна без української мови не може існувати, як не може існувати Франція без французької або Росія без російської. Це розуміли як російські колонізатори, так і українські патріоти, які століттями вели запеклу боротьбу за рідну мову.

19 березня 1917 року в Одесі відбулося Українське віче, яке зібрало більше тисячі містян. Звучали вимоги територіальної автономії України, визнання Одещини українським краєм та українізації освіти. У цьому ж місяці створюється культурно-політичний центр «Український дім», виходить журнал «Україн-ське слово», постають Союз української молоді та воєнізована молодіжна організація «Одеська Січ». 13 квітня була створена Губерніальна українська Рада, в якій провідну роль відігравали українські соціал-демократи та есери, головою був обраний В. Чехівський. Із квітня на Одещині почав розгортатися рух за українізацію армії, якою зайнялася одеська Українська військова рада. У червні формуються українські армійські роти, а в серпні — Український гайдамацький курінь. Близько 6 тисяч військових, які підтримали Центральну Раду, були зведені в Одеську гайдамацьку дивізію. Наприкінці червня в Одесі відбувся національний з’їзд, що зібрав понад 200 делегатів. Він підтримав політику подальшого впровадження української мови і культури в різні сфери життя міста.

(2.03.1926, с. Розділ, тепер Кіровоградської обл. — 5.11.2017, Одеса)

5 листопада несподівано помер мій старший друг, член Організації українських націоналістів з 1943 року Володимир Караташ.

Володимир став членом ОУН у 17 літ. Вояк УПА. Стрілець у сотні «Сталевого». Діяв на території сучасних Вінницької, Черкаської і Кіровоградської областей.

За дієву любов до України засуджений до 8 років позбавлення волі. 11 місяців перебував у Горьківській тюрмі №1, а в 1949-у його перевели до Воркути — в табір суворого режиму «Речлаг». Працював на шахті №7. Створив підпільну групу, яка підготувала близько 500 саморобних гранат великої розривної сили. Мета: повстання, ліквідація катів і спроба втечі. Судив Володимира Караташа військовий трибунал Біломорського військового округу. За «організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі, засуджений до розстрілу. Закованого перевезли до Вологди, де п’ять місяців провів в одиночній камері смертників. Щоб підтримати себе на дусі, ходив по камері й декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки.

Книга Г.І. Гончарука та Л.М. Іваніченко «Ректор від Бога» (Одеса, «Астропринт», 2017) присвячена Костянтину Івановичу Заблонському — видатному українському вченому та педагогу, ректору Одеського політехнічного інституту (ОПІ) у 1969—1985 роках.

Актуальність обраної тематики є беззаперечною, бо внесок К.І. Заблонського у розвиток машинобудування та розбудову Одеського політехнічного важко переоцінити.

Автори представили на читацький розгляд фундаментальну працю, яка детально висвітлює багатогранну діяльність відомого науковця та педагога на посаді керманича одного з провідних вищих технічних навчальних закладів України, успіхи та труднощі такого керівництва. Дослідники виконали велику за обсягом і кропітку роботу зі збирання, аналізу та систематизації наукового матеріалу, спираються на широку джерельну базу, що включає, зокрема, матеріали кількох одеських архівів, газетні публікації та численні спогади про К.І. Заблонського його сучасників.

Україна належить до держав, де на національному рівні відсутня політика щодо надання паліативної допомоги населенню, оскільки вона й досі не інтегрована в чинну систему охорони здоров’я. А відтак — не фінансується. На плечах лише громадських ініціатив та старань її не втримаєш, як не старайся.

Паліативна допомога — це комплекс медичних послуг для позбавлення від болю та полегшення інших тяжких проявів недуги, утримання якості життя невиліковно хворої людини на належному рівні. Вона також передбачає психологічну підтримку родичів хворого, допомогу йому у формуванні адекватного ставлення до своєї недуги, у вирішенні соціальних та юридичних питань, а також у задоволенні духовних потреб у цей непростий для людини період.

І хоча медики мало не в один голос підтвердять, що поняття «невиліковно хворий» — досить відносне, бо недужі дуже часто вибираються з таких станів, що й не вигадаєш, тисячам людей щодня необхідна специфічна допомога. У нас в Україні кількість населення, яке її потребує, добирається до 600 тисяч осіб щорічно. Якщо охопити ще й родичів недужих, які переживають стреси і також потребують підтримки, то й усі півтора мільйона.

Мені видали пенсійну картку, тепер боюся, що її можуть украсти і зняти з неї гроші, бо в газеті писали, що таке буває. Скажіть, що робити в таких випадках і чи можна повернути викрадені з картки гроші?
Олексій НАУМОВ.

Що робити, якщо викрали картку?

Після виявлення факту втрати банківської картки або появи підозри, що за вашим рахунком були проведені платежі, яких ви не робили, негайно повідомте про це банк. Як правило, це можна зробити, зателефонувавши на номер «гарячої лінії» банку, повідомивши через систему онлайн-обслуговування в мережі інтернет або ж особисто відвідавши відділення банку. Більш конкретно способи сповіщення банківські установи прописують у договорах.