Як козак став героєм Відня

Згодом молодий козак узяв участь у кількох походах у Крим. Наприкінці 1660-х під час одного з таких походів потрапив у полон. Невільника взяв до себе один із турецьких господарів, який швидко розгледів у ньому неабияке обдарування. Він поставив бранця спочатку бухгалтером, а потім своїм помічником. Перебуваючи у полоні, Юрій досконало оволодів турецькою мовою і вивчив тамтешні звичаї.

Через деякий час Кульчицький вийшов з неволі. За одними джерелами, він, працюючи на турка, розбагатів і сам себе викупив, за іншими — це зробили сербські купці. Так чи інак, опинившись на волі, почав працювати перекладачем у белградській філії Східної австрійської торговельної компанії. У 1648 році був депортований із Белграда за звинуваченням в антиосманському шпіонажі. На жаль, бракує інформації, аби розповісти докладніше, що там було насправді. Відомо лише, що Юрій дивом уникнув гіршої долі, видавши себе за польського підданого.

На якийсь час повернувся в Україну, а потім знову вирушив до Європи. У 1678-у у Відні відкрив власну торговельну компанію. Покликав до себе кохану Одарку і взяв з нею шлюб.

Подружжя чекало первістка, коли на Відень насунулися лиховісні хмари. 14 липня 1683 року османське військо великого візира Кара-Мустафи взяло австрійську столицю в облогу. Проти 16 тисяч австрійських вояків та ще 6 тисяч ополченців постало 200 тисяч яничар. Вони методично обстрілювали позиції захисників і все місто загалом. У Відні запанували голод і дизентерія, населення охопив відчай. Без зовнішньої допомоги годі було й думати про порятунок. Але як передати клич про якнайшвидшу допомогу?

І тоді ініціативу взяв на себе Юрій Кульчицький. Він попросив капітана австрійських військ Амвросія Франка, у будинку якого мешкав, передати очільникам оборони, що є людина, здатна пройти крізь ворожі кордони й попросити союзників про допомогу обложеному Відню. Звісно, мав на увазі себе. Ні, він ніколи не наривався на небезпеку, але й за спинами не ховався. В даному випадку його козирем було знання мови і звичаїв турків.

У цю ризиковану вилазку Кульчицький взяв надійного товариша — серба Джорджа Михайловича. 13 серпня, переодягшись на турецького купця, разом з напарником, який виконував роль слуги, вночі пробрався в османський табір. Коли розвиднилося, Юрій, безтурботно наспівуючи турецьку пісеньку, пішов між ворожими шатрами. І турки сприйняли його за свого співвітчизника. Лише один пильний офіцер зупинив і поцікавився, що той тут робить. «Займаюся постачанням провізії», — спокійно відповів. Така відповідь вдовольнила офіцера і той облишив зв’язкових оточених віденців.

Але ще важче випробування чекало далі, коли вони вже пройшли крізь облогу. Жителі одного з придунайських сіл також прийняли Юрія за турка, і він навіть не міг передбачити, чим це могло закінчитися: розлютовані селяни мало не вбили його.

Шлях до союзників і в зворотному напрямку зайняв у героїв чотири дні. Вони доставили лист командира гарнізону Відня за призначенням, а назад принесли відповідь герцога Лотарингії Карла V із запевненням допомогти оточеним. Цей лист додав захисникам нових сил. Якщо до того дехто вже подумував, що, може, краще здати місто, то тепер бився на захисних валах з подвоєним завзяттям.

Але вдома Кульчицького чекала й печальна звістка:  від турецької бомби загинули Одарка і ще ненароджений син. Сумління точила думка: «Якби він не вирушив у ту вилазку, то, можливо, рідні залишилися б живими. Але що тоді було б з усіма віденцями?».

12 вересня польсько-австро-німецькі війська, яких вели вперед польський король Ян III Собеський та Карл V, а також українські загони Семена Палія вщент розбили турків під Віднем.

Цю поразку важко пережив турецький султан Ахмет II, який будував далекосяжні плани: посилити свій вплив у центрі Європи та взяти під контроль важливе перехрестя міжнародних шляхів. Після невдачі був страчений великий візир Кара-Мустафа.

Відень було врятовано, а Юрій Кульчицький і Джордж Михайлович стали його героями. Міська рада щедро нагородила їх. Зокрема, Кульчицький отримав срібну медаль, велику суму грошей і дім у престижному столичному районі. Крім того, його компанія була звільнена на 20 років від сплати податків. Утім, була й інша винагорода, яка навіки уславила його ім’я. Про це дещо повніше.

Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій призвичаївся частуватися кавою й ознайомився з технологією її приготування. Після Віденської битви дізнався, що великий візир узяв у похід багато кави, аби перед боями підбадьорювати тіла й душі своїх воїнів. Тож коли Кульчицькому запропонували частину захопленого трофейного майна, він обрав саме каву. «Навіщо тобі цей верблюжий корм? — намагався хтось допомогти йому бути розбірливішим. — Якщо хочеш, забирай хоч усі триста мішків (за деякими даними — 500), бо ми їх хотіли викинути в річку!».

У Кульчицького блискавично виникла ідея: поширити каву у Відні, по всій Австрії, загалом у Європі. Перші спроби були невдалими. Гіркий напій з перемелених зерен віденці пити не збиралися. Тоді Юрій почав фільтрувати каву, додавати до неї цукор, мед, молоко. Це сподобалося жителям міста. Так з’явилася «кава по-віденськи».

Згодом Кульчицький відкрив у місті першу ка-в’ярню з незвичною назвою «Під синьою пляшкою» (1686). Подібні заклади почали з’являтися і в інших районах столиці, а Юрій очолив цех продавців кави.

Кульчицького називають першим, хто навчив Європу пити каву. Але є й опоненти такої думки. Дослідники історії цього напою стверджують, що його в Європі знали задовго до того, але вживали лише як лікарський засіб, що перші кав’ярні були відкриті в Парижі, Лондоні, Оксфорді й Бостоні. Переповідають також, наче найперший такий заклад у Європі з’явився ще в 1647-у у Венеції. Є й версія, що першу кав’ярню у Відні на рік раніше від Кульчицького відкрив вірменин Ованес Аствацатур.

Як би там не було, а в історію міцно увійшло ім’я саме Юрія Кульчицького — героя Відня. Почесного громадянина австрійської столиці. Обдарованої людини, непересічної особистості.

Після Віденської битви у 1684 році Юрій Кульчицький був призначений особистим перекладачем з турецької австрійського імператора й отримав посаду «цісарського придворного кур’єра» в Туреччині.

На честь українського козака його іменем у Відні названо вулицю (1862). Там же йому поставлено пам’ятник (1885). Уже за наших часів такий монумент з’явився й у Львові (2013). До речі, у Львові є й кафе, зведене за зразком закладу Кульчицького у Відні.

На знак поваги до народного героя щороку в жовтні власники кав’ярень в австрійській столиці прикрашають вітрини своїх закладів портретами винахідника кави по-віденськи.

Помер Юрій Кульчицький 20 лютого 1694 року від туберкульозу. З великими почестями він був похований на центральному цвинтарі столиці поблизу собору Святого Стефана.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.