Місія здійсненна

З-поміж питань, запропонованих для обговорення на початку сесії, найактуальнішим для нашої держави є питання про відрядження в Україну збройної миротворчої місії ООН. Очікується, що Петро Порошенко на цю тему висловиться як у рамках дискусії, так і під час контактів з лідерами провідних держав світу.

Питання про необхідність направлення міжнародної збройної місії миротворців на схід України за три роки війни не дозріло, а, скоріше, перезріло. Зважаючи на позицію Російської Федерації, яка володіє правом вето в Раді Безпеки ООН, пропозиції та побажання України не могли бути втілені в життя. Навіть США при президентові Обамі прохолодно ставилися до перспективи введення миротворців ООН на Донбас.

У Європі ж довго відмовлялися називати війну війною і вважали цілком достатньою присутність у зоні конфлікту спостерігачів ОБСЄ. Мовляв, якось все розсмокчеться, стрільба припиниться, можна буде скасувати санкції, дружити з Путіним, як колись, і торгувати з Росією у своє задоволення. Але не розсмокталося, а за три роки навіть погіршилося. Терористи, вигодувані і підтримані окупантами, часом зриваються з повідця, не виконують прямих команд господарів, а утримувати «окремі райони Донецької і Луганської областей України» Москві з кожним роком обходиться дедалі дорожче.

У Кремлі сподівалися, що зашморг «Мінська-2», тупик, в який Україну загнали військові поразки, дезорганізує економічну і політичну обстановку в нашій країні і призведе до розвалу держави. Але цього не сталося. Більше того, з безвиході Україні вдалося сяк-так вибратися.

Вдалося відновити боєздат-ність армії і запобігти краху економіки. Міжнародна підтримка України за три роки не ослабла, як сподівалися агресори, а навіть посилилася після обрання Дональда Трампа у США та Еммануеля Макрона у Франції. Й очікувати швидкого зняття еконо-мічних санкцій марно.

За час правління Путіна конфронтація російської влади із Заходом зайшла далеко. Вона не обмежується розбіжністю в «українському питанні». Але якщо в Кремлі вирішили пом’якшити жорстку антизахідну полі-тику (як не раз робив СРСР під час «холодної війни»), то згода Росії на направлення миротворчої місії під егідою ООН на Донбас може ініціювати процес детанту. Розрядки міжнародної напруженості, якщо використовувати радянську лексику.

Про мир і творчість

Згоду Путіна на введення миротворців під егідою ООН на Донбас, мені здається, не варто оцінювати однозначно, вважати її черговим «розведенням» чекістів або хитромудрим планом Суркова, підкинутим господареві для підтримки власного авторитету. Тобто в безглуздій пропозиції направити одну місію для охорони іншої і зосередити її на лінії розмежування бойових підрозділів, ймовірно, все це присутнє. Як присутнє і бажання обдурити українських «братів».

Але погоджуючись на початку 70-х років минулого століття на переговори щодо детанту, Андрій Громико і Леонід Брежнєв також хотіли обдурити Захід, змусити його увічнити поділ Німеччини, зафіксувати сфери впливу в Європі. Та ще й як приз отримати доступ до передових західних технологій і забезпечити вихід радянського газу і нафти на європейські ринки. Але у доважок до виграшів у Заключному акті Гельсінкських угод СРСР отримав великий програш — «третій кошик» з правами людини, а також зобов’язання, зі свого боку, не порушувати визнаних кордонів.

Українські політики мають рацію — в тому варіанті резолюції про миротворців, який за вказівкою Путіна російська делегація передала в ООН, ніякої миротворчості нема. Є намір заморозити конфлікт, зберегти режим окупації на частині Донбасу. А витрати на охорону окупованої території при цьому покласти на ООН. У резолюції пропонується також легалі-

зувати «народні республіки», визнавши їх сторонами, з якими Організація Об’єднаних Націй повинна домовлятися про склад і розташування збройної миротворчої місії на Донбасі.

Українські дипломати могли б у будь-який момент і на будь-якому етапі розбити дощенту російські пропозиції. Але до пори до часу не роблять цього. Не направляють у Раду Безпеки ООН свого проекту резолюції щодо миротворців, який існує і добре розроблений, а обмежуються консультаціями щодо цього проекту з союзниками і членами Ради Безпеки, готовими обговорювати всі пропозиції.

Цей підхід правильний і перспективний. Якщо наміри Путіна серйозні і він готовий до розрядки міжнародної напруженості (хоча б у радянському варіанті), цим треба скористатися. Втягнути російську делегацію в обговорення власної резолюції щодо миротворців і, як часто роблять народні депутати у Верховній Раді, шляхом внесення поправок і доповнень домагатися необхідного результату.

ООН — ідеальний майданчик для таких дискусій, а сесія Генеральної Асамблеї ООН забезпечує максимальну кількість її учасників. Великою удачею для України було б ініціювати в рамках сесії обговорення питання про введення миротворців ООН на Донбас. Ще більшим успіхом стала б резолюція, підтримана більшістю делегацій на сесії, й узгодження української позиції з більшістю членів Ради Безпеки. А там — подивимося.

Є надія, що в промові, виголошеній з трибуни ООН 19 вересня, питання про введення миротворців на Донбас торкнеться президент США Дональд Трамп, який ще до обрання був прихильником детанту. 20 вересня з тієї ж трибуни виступить президент Петро Порошенко.

Тоді багато в чому будуть розставлені крапки над «і». Хоча в російському алфавіті і немає такої літери.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.